Постанова 4856 № 120/1111/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1111/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна Суддя-доповідач - Іваненко Т.В. 04 серпня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року (місце ухвалення рішення - м.Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в березні 2020 року ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо припинення виплати йому пенсії за вислугу років, у зв`язку з позбавленням спеціального звання "підполковник міліції", оскільки органом, який присвоїв звання, не внесено до відповідних документів запис про позбавлення засудженого цього звання. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.04.2020 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Представником відповідача до суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти доводів апеляційної скарги, а також вказує на обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З обставин справи колегією суддів встановлено, що наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області від 30.03.2012 року № 71о/с підполковника міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас на підставі пункту 64 "б" (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114. 31.03.2012 року позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відповідно до виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААБ № 295403 позивачу з 07.06.2012 по 30.06.2013 встановлено другу групу інвалідності та зазначено, що захворювання так, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ. В подальшому з 01.07.2013 позивачу призначено пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 50% від сум грошового забезпечення. Вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 22.04.2013 року, який набрав законної сили 26.06.2013 року, позивача визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права обіймати атестовані посади в правоохоронних органах та органах державної влади строком на 2 роки з позбавленням на підставі статті 54 Кримінального кодексу України спеціального звання підполковник міліції. З 01.11.2013 року позивачу припинено виплату пенсії, що підтверджується атестатом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про зняття з обліку № 825, та проведено утримання надміру виплачених сум пенсії за період з червня по жовтень 2013 року. Зі змісту листа головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 1335/06-33/02 від 30.10.2013 року вбачається, що позивачу з 01.11.2013 року виплату пенсії призупинено. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.09.2014 року у справі № 802/708/14-а стягнуто з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області суму надмірно виплаченої пенсії у розмірі 13227,81 грн. За результатами розгляду заяви позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області надано відповідь листом від 19.02.2020 року № 710-561/Ш-02/8-0200/20, у якій позивача повідомлено, що відповідно статті 5 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, позбавленим військових або спеціальних звань (у тому числі під час перебування їх у запасі або у відставці), пенсії призначаються на підставах, установлених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо вирішення спору по суті, колегія суддів враховує наступні положення чинного законодавства України. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ(далі Закон № 2262-ХІІ, у редакції чинній на момент припинення виплати пенсії). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Статтею першою вказаного Закону визначено, що особи, які мають право на пенсію за цим Законом, при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Військовослужбовці, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, які стали інвалідами за умов, передбачених цим Законом, набувають право на пенсію по інвалідності. Згідно зі статтею 2 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Положеннями статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше. Згідно зі статтею 49 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. При цьому, частиною другою статті 5 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що на підставах, установлених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначаються також пенсії особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, позбавленим військових або спеціальних звань (у тому числі під час перебування їх у запасі або у відставці), а також звільненим зі служби у зв`язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, та членам їх сімей. Вказана норма передбачає призначення пенсії, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особам позбавленим військових або спеціальних звань (у тому числі під час перебування їх у запасі або у відставці). Відповідно до статті 5-1 Закону № 2262-ХІІ особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, поновленим у військовому (спеціальному) званні, крім осіб, звільнених зі служби у зв`язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, пенсії призначаються на умовах і за нормами, встановленими цим Законом, якщо вони на день позбавлення військового (спеціального) звання мали право на пенсію за вислугу років або по інвалідності (статті 12, 18 - 20). З аналізу зазначених норм видно, що особи позбавлені військових або спеціальних звань (у тому числі під час перебування їх у запасі або у відставці) мають право на отримання пенсії лише відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а отже втрачають право на пенсійне забезпечення, встановлене Законом № 2262-ХІІ, та набувають право на пенсію за спеціальним Законом тільки у разі поновленні у військовому (спеціальному) званні, крім осіб, звільнених зі служби у зв`язку із за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища. Доводи апелянта про те, що положеннями частини 2 статті 5 Закону № 2262-ХІІ не передбачено припинення виплати вже призначеної пенсії, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дія норм Закону № 2262-ХІІ поширюється на осіб, які мають право на пенсію згідно із даним Законом, коло яких визначено у преамбулі та статті 4 цього Закону, є вичерпним і розширенню не підлягає. Оскільки позивач був позбавлений спеціального звання, то на позивача дія Закону № 2262-ХІІ припиняється. Згідно з пунктом 38 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114 особи начальницького складу можуть бути позбавлені спеціальних звань у випадках та порядку, передбачених законодавством: молодшого начальницького складу за вироком суду, що набрав законної сили, а також у порядку, встановленому Міністром внутрішніх справ; середнього і старшого начальницького складу за вироком суду, що набрав законної сили, згідно якого позивача позбавлено спеціального звання. При цьому, пунктом 2 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ посаду "підполковник міліції" віднесено до посад старшого начальницького складу. Разом із тим, пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.04.2005 року № 4 "Про окремі питання застосування судами України законодавства про пенсійне забезпечення військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" роз`яснено, що відповідно до частини другої статті 5та пункту "б" статті 12 Закону № 2262-XII військовослужбовцям і особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, але були позбавлені військових чи спеціальних звань або звільнені зі служби у зв`язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або за вчинення корупційного діяння, та членам їхніх сімей пенсія призначається на загальних підставах, встановлених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Таким чином, пенсіонери з числа осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та інші особи, які позбавлені спеціального звання за рішенням суду, втрачають право на подальше отримання пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ на підставі вимог частини 2 статті 5 цього Закону з дня набрання вироком суду законної сили. Як встановлено судом, вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 22.04.2013 року, який набрав законної сили 26.06.2013 року, позивача позбавлено спеціального звання підполковник міліції. Згідно приписів ст.13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з моменту позбавлення спеціального звання, ОСОБА_1 втратив право на отримання пенсії призначеної відповідно до Закону № 2262-ХІІ. Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.