Постанова 4812 № 487/2225/20

19.05.21 22-ц/812/852/21 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 487/2225/20 Провадження № 22-ц/812/852/21 Провадження № 22-ц/812/863/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2021 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., за участі - представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Кузьменка В.В., в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И В : В квітні 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , в якому просила стягнути з ОСОБА_4 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 10000 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, щомісяця, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття. В обґрунтування позову посилалася на те, що 25.11.2006 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Від вказаного шлюбу сторони мають дітей: малолітнього сина - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 ; неповнолітню доньку - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказане підтверджується свідоцтвами про народження дітей. Подружні відносини між сторонами припинені. Шлюб між сторонами не розірваний. Подальше сумісне життя і збереження сім`ї позивачка вважає не можливим. Позов про розірвання шлюбу розглядається Заводським районним судом м. Миколаєва у цивільній справі №487/1900/20. Неповнолітні діти на теперішній час фактично перебувають з позивачкою та потребують матеріальної допомоги. Відповідач офіційно не працює та отримує дохід від здавання нерухомості у оренду за готівкові кошти, таким чином є всі передбачені законом підстави для стягнення з нього аліментів у твердій грошовій сумі. Відповідач матеріально добре забезпечений, у нього є можливість сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі 10000гри. Посилаючись на викладене та ст. ст. 180, 181 СК України, ОСОБА_3 просить задовольнити позов. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2021 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. щомісячно, починаючи з 22 квітня 2020 року і до досягнення кожною дитиною повноліття. Також стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн. Не погодившись із вказаним рішенням суду, позивачка через свого представника адвоката Павлова К.О. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій вказує, що суд першої інстанції не врахував матеріальний стан відповідача та спроможність сплачувати аліменти, розмір яких визначений позовними вимогами. Посилається, що відповідно до договору поділу майна подружжя від 30 червня 2020 року відповідач став власником 5 квартир: квартира номер АДРЕСА_1 ; квартира номер АДРЕСА_2 ; квартира номер АДРЕСА_3 ; квартира номер АДРЕСА_4 . При цьому він матеріально спроможний організовувати їх утримання та здачу в оренду. Більш того, відповідач є співвласником нерухомості (житлової квартири) у Польщі. На теперішній час, позивачка сумісно з дітьми проживає в Польщі, що також підтверджував і відповідач, так як надав нотаріально завірену згоду на виїзд дітей за кордон. Проте, судом першої інстанції не враховано, що позивачка самостійно утримує дітей, сплачує за лікування та їх навчання, матеріальне забезпечення дітей у іншій державі є додатковим навантаженням. Не врахував суд, що відповідач взагалі не приймає участі у фінансовому забезпеченні дітей та їх потреб. Відповідачем було надано довідку про відсутність постійної роботи, хоча при цьому відповідач жодним чином не пояснив, яким чином він утримує 5 нерухомих об`єктів (житлових квартир), при умові, що середня вартість утримання однієї квартири на місяць становить 2000грн. Таким чином, позивачка вважає, що нею обґрунтовано доведено, що відповідач має мінливий дохід, який приховує від держаних фіскальних органів, позивачки та суду з метою уникнути справедливого визначення розміру аліментів. Зазначене в повній мірі підтверджується й виписками з банківського рахунку відповідача. Натомість, в порушення вимог ЦПК України суд хоч і витребував інформацію по інших рахунках у банку, але не вжив всіх процесуальних заходів щодо примусу банку виконати ухвалу про забезпечення доказів та отримання повної інформації по всіх рахунках відповідача у банку. Таким чином, на думку позивачки, судом першої інстанції при визначенні розміру аліментів не враховано та не зазначено, що відповідач офіційно не працює, отримує мінливий дохід, який приховує в тому числі, від здачі нерухомості у оренду за готівкові кошти, а позивачем доведено, що відповідач матеріально добре забезпечений, у нього є можливість сплачувати аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 10000 грн. Посилаючись на викладене, просить рішення суду змінити, стягнути з відповідача на її користь на утримання дітей ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти у розмірі 10000грн., але не менш 50 відсотків прожиткового мінімуму щомісяця, починаючи стягувати від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття, допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць. Від відповідача також надійшла апеляційна скарга, в якій він зазначає, що суд першої інстанції послався на його відзив, який був написаний раніше, в судовому засіданні він просив стягнути з нього аліменти у розмірі 3000 грн, а не як зазначено у розмірі 1/3 частини заробітку, та як був звільнений з роботи з 01.02.2021року, а раніше отримував зарплату у розмірі 6500 грн. Посилається на те, що сплачувати 5000грн. він не має змоги, так як заробітна плата складала 6500грн., а на теперішній час у зв`язку з кризою, він був вимушений звільнитися, так як за такі гроші їздити до Києва нереально і недоцільно, бо на проїзд коштів витрачається більше чим зарплата. Зараз знаходиться в пошуках праці постійної, а поки перебивається випадковими неофіційними підробітками таксиста і регулярно платить аліменти добровільно у розмірі 2000грн., інколи 2500грн. Також зазначає, що свій батьківський обов`язок знає, розуміє й виконує. Вказує, що права дітей ним не порушуються, що він прикладає максимум зусиль не тільки у наданні матеріальної допомоги, але й у вихованні дітей, оскільки піклується про них, дбає про їх здоров`я, фізичний розвиток, але нажаль тільки у значно малий проміжок часу при їх відвідуванні, чого не робить дружина зі слів дітей. Вказує, що позивачка вивезла дітей до Польщі і він навіть не знає адреси. Коли приїжджає до них, то вона призначає місце зустрічі. Він купує різні подарунки дітям за їх потребою. Тому і на поїздки до них повинен накопичувати чималі кошті. Також вказує, що є інвалідом дитинства по зору, отримує пенсію. Йому допомагає його мати, яка навіть подарувала трикімнатну квартиру колишній дружині після подачі позову до суду про стягнення аліментів з умовою, щоб вона забрала позов і не подавала на аліменти. Проте позивачка її обдурила і позов не забрала. Всі належні позивачці квартири 5 шт. включаючи подаровану, здаються в оренду і позивачка отримує за це чималі кошти, бо вони всі в дуже доброму стані і з хорошим ремонтом. А йому після розподілу залишились однокімнатні квартири без ремонту, які фактично належать його матері, а формально оформлені були на нього. Доходів, які вони отримували під час подружнього життя, на які посилається позивачка (за 2017 та 2018рік) не існує, бо фірма «розпалась» і діяльність більше не здійснювалась. Кожні півроку для підтримання часткового зору він повинен проходити коштовний курс лікування, а в нього тепер немає такої змоги, бо потрібно накопичувати кошти, щоб побачити своїх дітей в Польщі та сплачувати аліменти. Посилається, що судом не встановлено взагалі, скільки ж коштів заробляє позивачка і скільки витрачається на дітей, чим вони займаються і навіщо позивачці 10 000грн., а також те, чи може він надавати в такому розмірі аліменти. Положеннями ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», встановлено те, що в 2021 році прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: із 1 січня 2021 року - 1921 грн; із 1 липня 2021 року - 2013 грн; із 1 грудня 2021 року - 2100 грн. Прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: із 1 січня 2021 року - 2395 грн; із 1 липня 2021 року - 2510 грн; із 1 грудня 2021 року - 2618 грн. Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину з 6 років - 1197,50 грн. Вказує, що готовий сплачувати 3000грн, але не більше, так як це поставить його у дуже скрутне матеріальне становище, тим паче під час кризи в державі із-за пандемії «Ковід-19», будуть накопичуватись борги і штрафні санкції, загострення хвороби з зору, так як він не зможе лікуватися. Посилаючись на викладене, відповідач просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині стягнення з нього аліментів у розмірі 3000грн. на двох дітей. В судовому засіданні представник позивачки підтримав доводи апеляційної скарги позивачки, просив її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги. Апеляційну скаргу відповідача не визнав. Представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги відповідача, просила її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги. Апеляційну скаргу позивачки не визнала. Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України). Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України). Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає. Так, судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом з матір`ю та знаходяться на її утриманні. На теперішній час домовленості щодо утримання дітей між сторонами не досягнуто. Враховуючи положення частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, частини 1, 2 статті 15 Закону України "Про охорону дитинства", ст. 141, 180, 183, 184 СК України та обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів. Визначаючи розмір аліментів, що належить стягнути на утримання дітей, суд виходив з положень ст. 182 СК України, ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст.7 Сімейного кодексу України. При цьому судом було враховано, що позивачка не надала доказів того, що відповідач має змогу сплачувати аліменти у визначеному нею розмірі - 10000 грн. Положеннями ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», встановлено те, що в 2021 році прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: із 1 січня 2021 року - 1921 грн; із 1 липня 2021 року - 2013 грн; із 1 грудня 2021 року - 2100 грн. Прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: із 1 січня 2021 року - 2395 грн; із 1 липня 2021 року - 2510 грн; із 1 грудня 2021 року - 2618 грн. Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на дитину з 6 років - 1197,50 грн. Оскільки відповідач не має жодних утриманців, є працездатною особою, то має забезпечити дітям не тільки мінімальний рівень життя, а достойний рівень, виходячи з принципу добросовісності та розумності (ч. 9 ст. 7 СК України). За такого суд першої інстанції вважав за можливе стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти для утримання неповнолітніх дітей щомісячно в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 гривень, починаючи з 22 квітня 2020 року і до досягнення кожною дитиною повноліття. Висновок суду відповідає обставинам справи та законодавству, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті рішення суду. Відповідно до частин першої, другої, статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно положень ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст.7 Сімейного кодексу України, при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частина 3 ст.181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. За положеннями ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. За положеннями статті 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Враховуючи наведені правові норми та обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача аліментів. Визначаючи розмір аліментів, що належить стягнути на утримання дитини, суд правильно керувався ст. 182 СК України, якою передбачено обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Згідно з ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Аналіз наведених норм закону дає підстави для висновку, що за загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила стягнути аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 10000грн. щомісячно. Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач певний час, а саме з 05.06.2020р. по 30.11.2020р., працював на посаді заступника директора ТОВ «АРКАДА-ЛОГІСТИК» з окладом 6400грн. Також відповідач є інвалідом 3 групи по зору з дитинства та отримує пенсію у розмірі 1638грн. Довідка з АТ «Приватбанк» свідчить про те, що на рахунок відповідача у 2017-2018р.р. надходили як цільові, так і нецільові кошти. Із наданого договору оренди квартири від 21.11.2017р. вбачається, що він був укладений відповідачем на строк з 21.11.2017р. по 21.05.2018р. з оплатою 3500 грн. в місяць. Із договору оренди квартири від 10.10.2017р. вбачається, що він був укладений відповідачем на період з 10.10.2017р. по 10.05.2018р. з оплатою 3600грн. в місяць. Отже дані договори укладалися в період проживання сторін однією сім`єю. 13 червня 2020р. сторони уклади нотаріально посвідчений договір про поділ майна подружжя, згідно якого відповідачу в особисту приватну власність перейшло 5 квартир, а позивачці 4 квартири. Доказів про здачу в оренду квартир після розподілу майна, матеріали справи не містять. Не надано суду також доказів про інший дохід, який отримує відповідач. Тому ствердження позивачки, що відповідач має значний мінливий дохід, який приховує від неї та держави, носить характер припущення. Проте, згідно ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як пояснила в суді апеляційної інстанції представник відповідача, останній отримує дохід в середньому у розмірі 6000грн. на місяць. Із пояснень представника позивачки суді апеляційної інстанції вбачається, що в Польщі співвласником квартири є не тільки відповідач, а й позивачка також. Належних та допустимих доказів того, що дана квартира здається в оренду, а також того, що орендну плату отримує відповідач, суду надано не було, а представник відповідача даний факт заперечує. Проаналізувавши зазначені обставини, суд правильно дійшов висновку щодо розміру аліментів, які потрібно стягнути з відповідача на користь позивачки на утримання дітей, визначивши їх у розмірі 5000грн. щомісячно, оскільки позивачкою не надано достатньої кількості безспірних належних та допустимих доказів того, що відповідач має змогу сплачувати аліменти у розмірі - 10000 грн. щомісячно. Стан здоров`я відповідача не дає підстави для звільнення його від обов`язку утримання дітей, однак може враховуватися при визначення розміру аліментів, що і було зроблено судом при вирішенні спору. Доказів витрачення значних коштів на своє лікування відповідач суду не надав. За такого як доводи апеляційної скарги позивачки про необхідність збільшення розміру стягнутих аліментів до 10000грн. щомісячно, так і доводи апеляційної скарги відповідача про необхідність зменшення розміру стягнутих аліментів до 3000грн, судом до уваги не приймаються, оскільки вони є суб`єктивним тлумаченням позивачки та відповідача як обставин справи, так і законодавства, яке регулює спірні правовідносини. З урахуванням викладено, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, а також враховуючи усталена практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»), проте це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги є необґрунтованими, а тому підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 20 травня 2021 року