Постанова Херсонський апеляційний суд № 653/1993/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 653/1993/20 Головуючий в І інстанції: Берлімова Ю.Г. Номер провадження: №22-ц/819/565/21 Доповідач: Майданік В.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Майданіка В.В., суддів: Кутурланової О.В., Орловської Н.В., секретар Давиденко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2020 року, у складі судді Берлімової Ю.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спростування недостовірних відомостей, захист честі, гідності та ділової репутації, В С Т А Н О В И В : 08 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати поширені ОСОБА_2 відомості про те, що він (тобто позивач) торгує зброєю і розповсюджує наркотичні засоби такими, що не відповідають дійсності та принижують його (тобто позивача) честь, гідність та ділову репутацію. Позов обґрунтований наступним. На підставі договору дарування від 13.01.2014 року він (тобто позивач) є власником домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 . Раніше це майно належало його діду - відповідачу ОСОБА_2 , який після оформлення договору залишився проживати разом із ним (тобто позивачем) в цьому житловому будинку і користувався ним без будь-яких обмежень. Протягом 5 років після оформлення договору дарування між ним та дідом були добрі родинні стосунки, проте з початку 2019 року поведінка відповідача раптово змінилась, він став вимагати відмовитись від договору дарування, поводився агресивно, погрожував тим, що відбере житло. Він (тобто позивач) намагався з`ясувати причини такої зміни поведінки діда, однак агресивне його відношення до нього (тобто позивача) лише посилювалось. При цьому відповідач почав поширювати серед сусідів неправдиву інформацію відносно нього (тобто позивача) про те, що він намагається позбавити відповідача житла, обмежує його в їжі. У подальшому відповідач став погрожувати йому, що "посадить" його і що в нього (тобто позивача) знайдуть наркотики і зброю і у такий спосіб він все одно відбере у нього житло. Його погрози підкріплювались безпідставними зверненнями до поліції, де він (тобто позивач) зобов`язаний був виправдовуватись від безпідставних звинувачень. Незважаючи на те, що через тривалу агресію він (тобто позивач) залишив належне йому житло та почав орендувати інше, поведінка відповідача не змінилась та у червні 2020 року відповідач, перебуваючи у Генічеському КП "Азовкомунсервіс" заявив його працівнику ОСОБА_3 , що він (тобто позивач) торгує зброєю. Ця неправдива інформація, а також інша неправдива інформація про те, що він (тобто позивач) нібито розповсюджує наркотичні засоби була поширена відповідачем серед знайомих і повідомлялась, зокрема, ОСОБА_4 . Він (тобто позивач) стверджує, що не вчиняв жодних протиправних дій. Він працює водієм та має позитивну характеристику, через що поширення відносно нього недостовірних відомостей завдає йому шкоду та може вплинути на ділову репутацію із позбавленням місця роботи. Таким чином, поширені відповідачем відомості щодо розповсюдження ним (тобто позивачем) наркотичних засобів і торгівлі зброєю не відповідають дійсності, завдають шкоду його немайновим правам та є такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію. З огляду на вказане, посилаючись на положення ч.5 ст.55 Конституції України, ст.270 ЦК України, просить суд задовольнити позов. Заочним рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить вказане заочне рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, зазначив, що судом не було враховано того, що справу було розглянуто за відсутності відповідача, у заочному порядку, а тому суд мав оцінювати лише ті факти, які були безпосередньо встановлені судом і з урахуванням принципу диспозитивності не перебирати на себе обов`язок доводити за відповідача обставини, які стосуються виключно його особистого сприйняття своїх дій, в тому числі мотивів, якими він керувався, поширюючи недостовірну інформацію. Без з`ясування позиції відповідача щодо характеру його висловлювань суд самовільно витлумачив ці висловлювання як оціночні судження. Також, вказав, що суд дійшов помилкового висновку про те, що повідомлена відповідачем працівникам КП "Азовкомунсервіс" інформація відносно нього (позивача) не може бути перевірена на предмет її відповідності, оскільки не містить фактичних даних, а тому є оціночним судженням і формою реалізації конституційного права, передбаченого ст.40 Конституції України, на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб. Суд не врахував, що поширена недостовірна інформація про те, що він (тобто позивач) торгує зброєю та розповсюджує наркотичні засоби, не була пов`язана з оцінкою цієї інформації, яку відповідач міг дізнатися від інших осіб. Він сам був її творцем, переслідуючи конкретну мету, а саме завдати шкоди його немайновим правам. Отже, ні про які оціночні судження мови йти не може, оскільки відповідач умисно, цілеспрямовано повідомляє стороннім особам про факти, які можна довести або спростувати. При цьому суд не врахував, що КП "Азовкомунсервіс" не є державним органом чи органом місцевого самоврядування, його посадові особи не уповноважені на розгляд подібних звернень. Також не врахував, що відповідач не звертався до підприємства ні з якими заявами, він відверто, з метою його (тобто позивача) дискредитації поширив серед його працівників відносно нього негативну інформацію з метою завдання шкоди немайновим правам. Також суд самовільно та всупереч процесуальному закону визначив мету поширення інформації, вказавши, що його дії були спрямовані на здійснення перевірки такої інформації уповноваженими особами. Також зазначив, що суд не звернув уваги на те, що поширена відповідачем інформація стосується його (тобто позивача) фактичної поведінки, наявність якої він категорично заперечує. Свої вказані твердження відповідач мав довести, у тому числі і шляхом звернення до правоохоронних органів. Але він обрав інший спосіб, мета якого приниження його (тобто позивача) честі й гідності. На роботі, де він (тобто позивач) працює і яка пов`язана з матеріальною відповідальністю, він (тобто позивач) зобов`язаний в черговий раз виправдовуватись і доводити, що вказана інформація є неправдивою. І вже після цього він (тобто позивач) не в змозі був більше терпіти і вимушений звернутися до суду. Справу вчергове було призначено до апеляційного розгляду на 18.05.2021 року о 15-30 годині, однак сторони, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися й жодних заяв до суду не надали. Раніше позивач з`являвся в судове засідання. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. Відповідно до копії паспорта позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5). Згідно виробничої характеристики за підписом директора ПП "Тригліф" від 15.06.2020 року позивач працює на вказаному підприємстві понад 5 років за сумісництвом, водійський стаж - 12 років. Посадові обов`язки виконує професійно, свою роботу здійснює високоякісно. За час роботи водієм на нього жодного разу не було складено протоколу про порушення ПДР, завжди відповідально підходить до вирішення поставлених завдань. Під час спілкування з оточуючими поводиться коректно, стримано, користується у керівництва ПП довірою. Критику на свою адресу сприймає з розумінням, над наявними недоліками працює і усуває їх в короткий термін (а.с.14). Відносно позивача наявна також позитивна характеристика, яку дав голова вуличного комітету. Зокрема, позивач громадський порядок не порушував, веде себе скромно (а.с.15). Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 30.01.2014 року ОСОБА_2 (Дарувальник) безоплатно передав у власність ОСОБА_1 (Обдаровуваному) житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташований в АДРЕСА_1 (а.с.10-11). Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування земельної ділянки від 30.01.2014 року ОСОБА_2 (Дарувальник) безоплатно передав у власність ОСОБА_1 (Обдаровуваному) земельну ділянку площею 0,0632 га, що знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 (а.с.7-9). Відповідно до заяви, яку позивач подав 19.06.2020 року на адресу Генічеського ВП ГУНП в Херсонській області, він просить за вказаним ним фактом внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове розслідування (а.с.16-17). У вказаній заяві позивач зазначив, що за вказаною адресою ( АДРЕСА_1 ) він мешкає зі своєю дружиною ОСОБА_5 та дідусем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Останнім часом, з причин свого поважного віку чи під впливом свого родича - онука ОСОБА_6 та знайомої ОСОБА_7 , почав висловлюватися на його (позивача) адресу з погрозами фізичної розправи, вбивством, а в іншому випадку, більш м`яко - сфальсифікувати у відношенні нього (позивача) кримінальну справу, звинувативши у скоєнні низки тяжких злочинів, тим самим позбавивши волі. З початку він (позивач) не сприймав ці погрози серйозно, але чим далі відповідач ще більш наполегливіше продовжував погрожувати йому (позивачу) розправою, вбивством. Говорив також, що "Я зроблю так, що у тебе вдома знайдуть наркотики і зброю … і ти стовідсотково опинишся за гратами.." Наразі він (позивач) став сприймати ці погрози як реальні . Допитана в судовому засіданні, свідок ОСОБА_3 пояснила, що вона працює у кадровій службі КП "Азовкомунсервіс". Одного разу вона, зайшовши до абонентського відділу підприємства, побачила там відповідача ОСОБА_2 , який наголосив, що у будинку, в якому він проживає, зареєстровано п`ять осіб, проте оплачувати послуги він буде лише за себе. Крім того, він повідомив, що у будинку зареєстрований позивач ОСОБА_1 , у відсутність якого якісь сторонні особи торгують зброєю, а коли позивач ОСОБА_1 повертається додому, то також торгує зброєю та наркотиками. Свідок також пояснила, що у відповідь на вказане повідомлення ОСОБА_2 було вказано, що КП "Азовкомунсервіс" не є органом, до якого слід звертатись з такими повідомленнями. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що він знайомий з обома сторонами по справі. Одного разу до нього підійшов відповідач ОСОБА_2 та запитав, чи не зникали в нього (тобто у свідка ОСОБА_4 ) якісь речі, на що останній дав негативну відповідь. Після цього відповідач ОСОБА_2 сказав, що у своєму дворі він знайшов патрони, які вважає, що заховав ОСОБА_1 (тобто позивач). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт розповсюдження відповідачем недостовірних відомостей, що викладена свідку ОСОБА_4 інформація від відповідача є його оціночними судженнями, оцінкою особистості позивача, що не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані, є суб`єктивною думкою, що пов`язано із взаємовідносинами, що склались між ними, у зв`язку із чим викладена відповідачем інформація не містить фактичних даних, в тому числі щодо вчинення позивачем будь-яких конкретних дій та інформації щодо того, чому відповідач вважає його крадієм та чому вважає, що саме він сховав у дворі патрони, чи є цьому підтвердження, зокрема, чи підтвердились ці обставини правоохоронними органами, тощо. Також суд виходив з того, що розмова між відповідачем ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_4 лише підтверджує факт усталених неприязних стосунків між сторонами, що за своєї суттю є думками та переконаннями відповідача. Також суд виходив з того, що інформація, повідомлена відповідачем працівникам КП "Азовкомунсервіс", не містить фактичні дані, а є оціночним судженням поведінки позивача, є лише оцінкою дій, припущеннями, особистим баченням обставин ситуації особи, що її висловлює, виходив з того, що вказана фраза, сказана в конкретній ситуації, не може бути перевірена на предмет її відповідності, тому на підставі частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" зазначені висловлювання є оціночними судженнями, а також є формою реалізації конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Також суд виходив з того, що звернення відповідача до підприємства не підтверджує мету доведення такої інформації до громадськості чи окремих громадян, а спрямовано на здійснення перевірки такої інформації уповноваженими особами. Також, суд виходив з того, що надана позивачем до суду заява до Генічеського ВП ГУНП в Херсонській області не може слугувати доказом на підтвердження розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, що завдає шкоду немайновим правам, оскільки вказана заява лише підтверджує звернення позивача до правоохоронних органів із заявою про повідомлення про злочин щодо погрози фізичною розправою та вбивством, а також погрози фальсифікації справ та неправдивих звинувачень задля заволодіння майном. Вказана заява, на думку суду першої інстанції, лише підтверджує наявність між сторонами конфлікту та наявність цивільно-правового спору з приводу нерухомого майна. Також суд виходив з того, що надана позивачем характеристика з місця роботи та проживання підтверджує наявність в нього позитивної характеристики, як особи, що користується повагою серед співробітників та особи, що не має зауважень від сусідів, що в свою чергу, підтверджує відсутність негативних наслідків та відсутність завдання шкоди його немайновим правам внаслідок розповсюдження відповідачем оціночних суджень та його звернень до органів влади. Крім того, суд виходив з того, що право висловлювати судження, оцінки, думки закріплене у ст.34 Конституції України, а також у ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства, та не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. При цьому суд послався, зокрема, на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 30.03.2020 року у справі №523/9870/18. Однак, апеляційний суд з таким висновком суду погодитися не може, оскільки до нього він дійшов при неповному з`ясуванні обставин справи та порушивши норми процесуального права й не правильно застосувавши норми матеріального права. Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28). Відповідно до ч.4 ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони порядку з метою запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Відповідно до ч.1 ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Згідно з статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), та частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Згідно з ч.1 ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. За положеннями ст.277 ЦК України: --- фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина 1); --- спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (частина 4); --- спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац 3 частини 6); --- спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина 7). Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Таким чином, відповідно до ст.277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46). Відповідно до ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі ст.299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Згідно з ч.2 ст.30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Відповідно до ч.2 ст.302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України 2004 року обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У своїй постанові від 30 березня 2020 року у справі № 523/9870/18-ц Верховний Суд зробив висновок щодо застосування відповідних норм права у правовідносинах з приводу захисту гідності, честі чи ділової репутації. За вказаним висновком: --- під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків; --- позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права; --- недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені); --- вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням. Відповідач у червні 2020 року, перебуваючи у Генічеському КП "Азовкомунсервіс", поширив твердження щодо позивача про те, що позивач торгує зброєю, а серед знайомих, зокрема, у присутності ОСОБА_4 поширив твердження про те, що позивач розповсюджує наркотичні засоби. Зазначене було підтверджено свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , допитаними у суді першої інстанції. Належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних фактів відповідач суду не надав. Разом з тим, у вказаних твердженнях є конкретні факти, а тому вони не можуть бути визнані оціночними судженнями. Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача. Фізична особа, яка поширює інформацію зобов`язана переконатися в її достовірності, а відповідач такого обов`язку не виконав. Апеляційний суд вважає, що зазначені твердження є фактичними твердженнями, недостовірною інформацією, яка не відповідає дійсності, містить відомості про події, яких не існувало взагалі, висловлена у формі, що принижує честь, гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації. На думку апеляційного суду вказані висловлювання відповідача не є оціночними судженнями, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані. На вказане суд першої інстанції уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про те, що в ході судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт розповсюдження відповідачем недостовірних відомостей, що викладена свідку ОСОБА_4 інформація від відповідача, а також інформація, повідомлена відповідачем працівникам КП "Азовкомунсервіс", не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані, не може бути перевірена на предмет її відповідності, тому на підставі частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" зазначені висловлювання є оціночними судженнями, а також є формою реалізації конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Таким чином, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, судове рішення на підставі п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід скасувати й постановити нове рішення, яким позов слід задовольнити та визнати такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, інформацію, поширену відповідачем у червні 2020 року у Генічеському КП "Азовкомунсервіс" про те, що позивач торгує зброєю, а також інформацію, поширену відповідачем серед знайомих, зокрема, у присутності ОСОБА_4 , про те, що позивач розповсюджує наркотичні засоби. Керуючись ч.1 ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Заочне рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2020 рокускасувати й ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спростування недостовірних відомостей, захист честі, гідності та ділової репутації задовольнити. Визнати такою, що не відповідає дійсності, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ОСОБА_2 у червні 2020 року у Генічеському КП "Азовкомунсервіс" про те, що ОСОБА_1 торгує зброєю, а також інформацію, поширену ОСОБА_2 серед знайомих, зокрема, у присутності ОСОБА_4 , про те, що ОСОБА_1 розповсюджує наркотичні засоби. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови - 18 травня 2021 року. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська