Постанова 4855 № 320/4712/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4712/20 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Грибан І. О., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 27.10.2020) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати наказ ГУ ДФС у Київській області від 13.02.2019 року №281 "Про проведення документальної позапланової невинної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 )". Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків щодо протиправності оскаржуваного наказу про проведення документальної позапланової перевірки позивача, оскільки останній повністю відповідає положенням ст. 81 ПК України та має законні підстави. Апелянт зазначає, що підставою для проведення перевірки стало отримання інформації про здійснення позивачем господарської діяльності без державної реєстрації та відповідно не подачі в установлений законом строк податкових декларацій, розрахунків, звітів про контрольовані операції або документації з трансфертного ціноутворення, а тому строк давності, визначений абзацом 1 пункту 102.1 статті 102 ПК України не застосовується. До Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту кого позивач щодо задоволення вимог апелянта заперечує. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке. Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ), є громадянином України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 виданим Ірпінським МВ ГУ МВС України в Київській області 28.03.2001. На підставі п.п.78.1.2, п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ із змінами Головним управлінням ДФС у Київській області винесено наказ №281 від 13.02.2019 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) з 21.02.2019 тривалістю 5 робочих днів, з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2011 по 31.12.2013. Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що порушує його права позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) (тут і надалі в редакції, чинній на момент проведення перевірки). Положеннями п. 61.1 ст. 61 ПК України визначено, що податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. Також, пунктом 62.1 ст. 62 ПК України встановлено, що податковий контроль здійснюється, зокрема, шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин. Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Згідно з приписами пп. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначено у ст. 78 ПК України. Відповідно до приписів наведеної норми, документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звітність для податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, якщо їх подання передбачено законом (пп.78.1.2. п. 78.1 ст. 78 ПК України). Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. Так, відповідно до приписів п. 79.1 вказаної норми документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. При цьому, присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова. Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду перевірки. Реалізація такого права за відсутності обов`язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою. При цьому, приписами пункту102.1 ст.102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку. Винятком, яким встановлено, відсутність строку давності для проведення перевірки контролюючим органом, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, є обставина, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано взагалі. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що необхідною передумовою для призначення перевірки на підставі підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України є законодавчо встановлений обов`язок фізичної особи (платником податків) здійснювати подання в установлений законом строк податкових декларацій, розрахунків, звіту про контрольовані операції або документацію з трансферного ціноутворення. Як вбачається з матеріалів справи, та доводів апеляційної скарги, в обґрунтування правомірності призначення у 2019 році перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, податковий орган посилається на існування у позивача обов`язку щодо подання декларації за вказані звітні періоди. Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта з огляду на наступне. Оподаткування доходу фізичних осіб регламентовано розділом IV ПК України, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого об`єктом оподаткування фізичної особи - резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Згідно з підпунктом 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172- 173 цього Кодексу. Ставки податку встановлені статтею 167 ПК. За правилами пункту 167.1 цієї статті ставка податку становить 18 (до 1 січня 2016 року - 15) відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Водночас пунктом 167.2 встановлено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених розділом IV ПК. Такий випадок визначено статтею 172 ПК, якою встановлено оподаткування доходу від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна. Пунктом 172.1 цієї статті передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Згідно з пунктом 172.2 цієї статті дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу. У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва. Статтею 177 ПК України врегульовано оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Так, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу (пункт 177.1 статті 177 ПК України). Апелянт зазначає, що аналіз діяльності позивача дає підстави дійти висновків про здійснення ним господарської діяльності у 2011-2013 роках без реєстрації суб`єктом господарювання, тому отримані ним доходи мають відповідно до пункту 177.1 статті 177 ПК України оподатковуватися за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу та відповідно виникає обов`язок щодо подання податкової звітності за вказані періоди. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 826/1513/17 (К/9901/3758/17) скасовано постанову апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції, який задовольнив позовні вимоги та скасував, зокрема, податкове повідомлення-рішення щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб, нарахованого податковим органом внаслідок відчуження 22 квартир фізичною особою без реєстрації ФОП (тобто фактично погодився із застосованою ставкою - 5 %). Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Цей правовий принцип, у спірних правовідносинах, слід розуміти так, що право платника податків зареєструватися ФОП не може бути обов`язком, платник податку - фізична особа не повинен сплачувати податки в розмірі, встановленому для ФОП. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 26.02.2021 у справі № 2а-1670/7079/11 та від 05.05.2020 у справі №810/1963/18 З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта, що поширення на позивача обов`язків встановлених для осіб зареєстрованих як фізичні особи - підприємці. Крім того, приписами пункту 179.2 статті 179 Податкового кодексу України встановлено, що обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу. Отже, положення п. 179.2 ст. 179 Податкового кодексу України щодо необхідності подачі платником податку на доходи фізичних осіб річної декларації про майновий стан та доходи, не застосовуються у випадку отримання доходів від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів, за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу. Як вбачається з матерів справи та не заперечується апелянтом, ОСОБА_1 не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності та отримував доходи з продажу об`єктів майна шляхом нотаріального оформлення договорів купівлі-продажу, із сплатою податків у розмірі встановленому для фізичних осіб. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у позивача обов`язку як щодо подання декларації про майновий стан і доходи так і щодо реєстрації фізичною особою-підприємцем, а тому, податкового органу не було встановлених Законом підстав для призначення проведення позапланової документальної перевірки на підставі пп.78.1.2 п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України поза межами строків встановлених пунктом 102.1 ПК України. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя І. О. Грибан (Повний текст постанови складено 18.05.2021 року)