Постанова КАС ВС № 420/4018/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2022 року м. Київ справа № 420/4018/19 адміністративне провадження № К/9901/28587/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Білоуса О.В., суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л., за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О., представника позивача Якових Є.В., представника відповідача Литвинчук Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС в Одеській області, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 року (головуючий суддя Самойлюк Г.П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року (головуючий суддя Бітов А.І., судді - Лук`янчук О.В., Ступакова І.Г.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, У С Т А Н О В И В: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області), правонаступником якого є Головне управління ДПС в Одеській області, як відокремлений підрозділ ДПС (далі - ГУ ДФС в Одеській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2019 року: №0020441305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 1482881,25 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 1186305 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 296576,25 грн); №0020451305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 90371,44 грн (у томі числі за податковими зобов`язаннями - 72297,15 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18074,29 грн); №0020421305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на 1090500 грн (у томі числі за податковими зобов`язаннями - 872400 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 218100); №0020411305, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 3910 грн; №0020431305, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510 грн; №0020401305, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510 грн; Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26 червня 2019 року №Ф-0020381305 на суму 301886,64 грн; рішення від 26 червня 2019 року №0020391305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким донараховано 301886,67 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та нараховано штрафні санкції у сумі 30188,67 грн. В обґрунтування позову вказувала на те, що нею протягом 2016-2018 років вчинено правочини щодо відчуження нерухомого майна, при цьому з урахуванням приписів пункту 167.2 статті 167 Податкового кодексу України (далі - ПК України), сплачено у повній мірі податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5 % та військовий збір у розмірі 1,5 %. ОСОБА_1 вважає помилковими висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки, а оскаржувані рішення протиправними та такими, що порушують її майнові права, оскільки нормами ПК України прямо передбачено можливість продажу фізичною особою двох і більше об`єктів нерухомості протягом одного звітного періоду при сплаті податку на доходи фізичних осіб у розмірі 5%. Принцип презумпції правомірності рішення платника податків передбачає пріоритет рішення платника податків. Зокрема, позивач зазначає, що діяла при вчиненні вказаних правочинів безпосередньо як фізична особа та вказує, що останні жодним чином не стосувались її підприємницької діяльності у сфері архітектури, у зв`язку з чим валовий дохід ФО-П ОСОБА_1 не включає у себе дохід, отриманий від відчуження нерухомості, а відповідно не оподатковується ПДВ (фізична особа може бути платником ПДВ виключно у разі завезення товару на митну територію України). При цьому, позивачем вже сплачено податок на доходи фізичних осіб у розмірі 5% та військовий збір у розмірі 1,5%. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2019 року № 0020441305, № 0020451305, № 0020421305, № 0020411305, № 0020431305, № 0020401305, Вимогу про сплату боргу (недоїмку) від 26 червня 2019 року №Ф-0020381305, рішення від 26 червня 2019 року №0020391305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС в Одеській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом надала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на відсутність підстав для відкриття касаційного провадження просить його закрити, оскільки на її думку, обставини справи № 826/13138/15 не є тотожними з обставинами справи, що розглядається. Крім того, у додаткових поясненнях вказує, що 1 січня 2022 року нової ставки податку на дохід від продажу третього та наступних об`єктів нерухомості за ставкою 18% свідчить про те, що така ставка податку в розмірі 18% не підлягала сплаті до 1 січня 2022 року, що є безумовною підставою для залишення скарги без задоволення. У зв`язку з реорганізацією податкового органу та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року №893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби», Наказу Державної податкової служби країни від 30 вересня 2020 року №529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», наказу Державної податкової служби України від 12 листопада 2020 року № 643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС», згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), допущено заміну відповідача з Головного управління ДПС в Одеській області на його правонаступника - Головне управління ДПС в Одеській області, як відокремлений підрозділ ДПС. Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши представників сторін, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги. Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Наказом ГУ ДФС в Одеській області від 13 травня 2019 року №3602 призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 ГУ ДФС в Одеській області відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, статті 13 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", на підставі наказу ГУ ДФС в Одеській області від 13 травня 2019 року №3602, проведено документальну позапланову виїзну перевірку діяльності фізичної особи платника податків ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податків, зборів і платежів за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої 29 травня 2019 року складено Акт №1025/15-32-13-05/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки). Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пункту 177.5 статті 177 ПК України, в наслідок чого встановлено неподання податкових декларацій про майновий стан та доходи як фізичної особи-підприємця за 2016-2018 роки; пунктів 177.1, 177.2, 177.4, 177.5 статті 177, пункту 2) підпункту 291.4 статті 291 ПК України, в наслідок чого донараховано податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 1186305 грн; пунктів 177.1, 177.2, 177.4, 177.5 статті 177, пункту 2) підпункту 291.4 статті 291 ПК України, в наслідок чого донараховано військового збору у сумі 72297,15 грн.; пункту 2 статті 7, пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в наслідок чого донараховано єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (КБК 71040000) у сумі 301886,64 грн.; пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.1, 183.2 статті 183, пункту 187.1 статті 187, підпункту 188.1 статті 188, підпункту 194.1.1 пункту 194.1 статті 194 ПК України, в наслідок чого донараховано податок на додану вартість у сумі 872400 грн; підпункту 49.18.1 пункту 49.18 статті 49 ПК України, в наслідок чого встановлено неподання податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2017 - грудень 2018 року; підпункту 44.1 статті 44 ПК України, в наслідок чого встановлено не зберігання первинних документів, ведення яких передбачено законодавством, а також документів, пов`язаних з із виконанням вимог законодавства. На підставі вказаного Акта перевірки ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2019 року: №0020441305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 1482881,25 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 1 186 305 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 296 576,25 грн); №0020451305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на суму 90371,44 грн (у томі числі за податковими зобов`язаннями - 72 297,15 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 18 074,29 грн); №0020421305, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» на 1 090 500 грн (у томі числі за податковими зобов`язаннями - 872 400 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 218100); №0020411305, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 3910 грн; №0020431305, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510 грн; №0020401305, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 510 грн; Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26 червня 2019 року №Ф-0020381305 на суму 301 886,64 грн; рішення від 26 червня 2019 року №0020391305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким донараховано 301 886,67 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та нараховано штрафні санкції у сумі 30188,67 грн. Вважаючи, що вказані рішення, прийняті контролюючим органом 26 червня 2019 року є протиправними та такими, що суперечать нормам податкового законодавства, позивач звернулася з цим позовом до суду та просила їх скасувати. Так, предметом спору у цій справі є оподаткування фізичною особою доходу, отриманого внаслідок систематичного продажу нерухомого майна впродовж 2016 - 2018 років, сплата військового збору з отриманого доходу від продажу зазначеного майна у вказаних роках, ПДВ з операцій із продажу нерухомого майна, а також декларування доходу, отриманого від продажу нерухомого майна. Оподаткування доходу фізичних осіб регламентовано нормами розділу IV ПК України, відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 якого, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Абзацом другим пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Згідно із підпунктом 164.2.4 пункту 164.2 статті 164 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172- 173 цього Кодексу. Ставки податку встановлені статтею 167 ПК України. Відповідно до пункту 167.1 цієї статті, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами. Пунктом 167.2 статті 167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом. Такий випадок визначено статтею 172 ПК України, якою встановлено оподаткування доходу від операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна. Абзацом першим пункту 172.1 статті 172 ПК України передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується. Згідно із пунктом 172.2 вказаної статті, дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу. У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва. Статтею 177 ПК України врегульовано оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування. Так, за приписами пункту 177.1 статті 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Буквальне тлумачення заголовку статті 177, норми пункту 177.1 цієї статті свідчить, що встановлені цією нормою правила оподаткування, зокрема щодо ставки, застосовуються за одночасної наявності таких умов: 1) дохід отримано фізичною особою-підприємцем; 2) дохід отримано від провадження господарської діяльності. За визначенням статті 42 Господарського кодексу України (ГК України), підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Суб`єктами господарювання у розумінні статті 55 ГК України, зокрема, є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Відповідно до положень статей 1, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV), фізична особа, яка має намір стати підприємцем, подає документи для державної реєстрації фізичної особи підприємцем відповідно до переліку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частиною дев`ятою статті 4 Закону № 755-IV передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Отже, фізичні особи можуть вважатись суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. Саме з моменту реєстрації підприємцем особа набуває відповідний правовий статус. Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити про те, що у постанові Верховного Суду від 6 жовтня 2020 року у справі № 826/14391/16 суд дійшов висновку, що підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку. Аналізуючи ознаки, притаманні підприємницькій діяльності, з урахуванням положень статей 42 та 55 ГК України, Верховний Суд констатував, що можна зробити висновок про те, що підприємницька діяльність передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, пов`язаних з такою діяльністю. Верховний Суд послався на роз`яснення в пункті 4 постанови Пленуму Верховного України «Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25.04.2003 № 3, згідно з якими під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик. З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій фізичної особи з продажу нерухомого майна є систематичною діяльністю, метою якої є саме отримання прибутку, оскільки зазначені дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб фізичної особи, а, отже, вказане є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька. При цьому, сам лише факт підписання відповідних договорів купівлі-продажу нерухомого майна без зазначення статусу фізичної особи, як підприємця, не є свідченням відсутності зв`язку таких операцій із підприємницькою діяльністю. Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Статтею 42 Конституції України визначено, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Здійснення особою підприємницької діяльності без дотримання обов`язкової умови реалізації права на підприємницьку діяльність, тобто без державної реєстрації в установленому порядку як фізична особа-підприємець, є підставою для притягнення такої особи до відповідальності, встановленої чинним законодавством. Так, стаття 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність, зокрема, за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання у вигляді штрафу з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України). Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Згідно із положеннями підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Пунктом 181.1 статті 181 ПК України передбачено, що у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи. Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2019 року №0020421305 про визначення ОСОБА_1 суми грошового зобов`язання з ПДВ, контролюючий орган виходив з того, що остання за 2016 рік отримала дохід від провадження господарської діяльності, який перевищив 1000000 грн та склав 2909650 грн, у 2017 році 2084500 грн, у 2018 році - 2227500 грн, всього за три роки 7271650 грн, а тому вона зобов`язана зареєструватися як платник податку на додану вартість з дотриманням вимог статті 183 ПК України та сплатити цей податок з обсягу поставок, який дорівнює вартості об`єктів нерухомості, проданих 2016-2018 роках. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності 19 жовтня 2010 року та перебуває на спрощеній системі податкування. Основним видом діяльності позивача є КВЕД: 71.11 діяльність у сфері архітектури. Контролюючий орган підставою для прийняття оскаржуваних, податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки) зазначає про те, що у періоді, який перевірявся, ОСОБА_1 , укладаючи договори купівлі-продажу нерухомого майна, здійснювала підприємницьку діяльність з метою отримання доходу саме як фізична особа-підприємець, а не фізична особа, отже, отримувала дохід від операцій з продажу об`єктів нерухомого майна, у тому числі перевищивши його граничний розмір, у зв`язку з чим у позивача виник обов`язок переходу на загальну систему оподаткування та, відповідно, сплати податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість, єдиного податку за відповідною ставкою та єдиного соціального внеску. Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, суд першої інстанції виходив з того, що вони є неправомірними, оскільки при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежовувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких як фізична особа. Водночас, сам по собі факт реєстрації фізичної особи підприємцем не може бути підставою для визначення всіх укладених такою особою правочинів, за якими вона отримує дохід, такими, що укладені в межах підприємницької діяльності, а також даний статус не може обмежувати прав фізичної особи, які випливають з її цивільної правоздатності та дієздатності. Тобто фізична особа, перебуваючи в статусі суб`єкта господарювання, вправі здійснювати не заборонені відносини, зокрема, укладати договори від свого імені як фізична особа, поза межами підприємницької діяльності. Суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях лише зазначили про те, що податковий орган встановив, що у 2016-2018 роках ОСОБА_1 уклала ряд договорів купівлі-продажу нерухомого майна з фізичними особами, а саме нею вчинено 36 таких правочинів. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нерухоме майно належало позивачу на праві власності як фізичній особі. При цьому, у матеріалах справи відсутні договори купівлі-продажу нерухомого майна, судами першої та апеляційної інстанцій не витребувано вказаних договорів та не надано їм належної оцінки. Отже, суди попередніх інстанцій, формально пославшись на те, що договори купівлі-продажу оформлені позивачем, як фізичною особою фактично, не встановили обставин справи, які є істотними для правильного застосування норм ПК України, а також Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які регулюють оподаткування доходів платників податків і ставку податку з доходів фізичних осіб за наслідками операцій систематичного продажу квартир, а також сплату єдиного соціального внеску та податку на додану вартість. Зазначене у сукупності свідчить про поверхневий підхід судів до вирішення спору, який виник між сторонами у цій справі. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається. З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, оскільки не встановлення дійсного предмета доказування та/або ненадання правової оцінки обставинам справи, що входять до предмета доказування свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи. Зазначені порушення судами норм процесуального права унеможливлюють перевірку доводів заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Внаслідок неповного встановлення судами попередніх інстанцій обставин у цій справі, суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити застосовність наведених скаржником висновків Верховного Суду з питання застосування норм права до правовідносин, які виникли у цій справі, тобто реалізувати мету, з якою касаційне провадження було відкрито. Згідно з частиною другою статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову. Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, правонаступником якого є Головне управління ДПС в Одеській області, як відокремлений підрозділ ДПС задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Повний текст постанови виготовлено 22 червня 2022 року. Суддя-доповідач О.В.Білоус Судді Н.Є.Блажівська І.Л.Желтобрюх