Постанова 4854 № 520/5886/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 520/5886/19 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П. Дата і місце ухвалення 16.02.2021р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді : Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 р. по справі №520/5886/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування приписів та постанов, В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив: - визнати неправомірним та скасувати припис Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про усунення порушень вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 17.10.2018 року; - визнати неправомірною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №175/19 від 12.03.2019 р., якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.188-42 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 6800 грн. - визнати неправомірним та скасувати припис про усунення порушень вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 26.02.2019 року; - визнати неправомірною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення №442/19 від 04.06.2019р., якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.188-42 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 6800 грн.; - стягнути з відповідача кошти сплачені позивачем у виконавчому провадженні №59860945 з примусового виконання постанови №442/19 від 04.06.2019 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2021 р., позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд визнав неправомірними та скасував оскаржувані приписи та постанови, в частині стягнення з відповідача коштів сплачених позивачем у виконавчому провадженні, відмовив. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління ДАБК Одеської міської ради подало апеляційну скаргу, обґрунтовану посиланням на не правильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції приймаючи судове рішення у справі не врахував, що згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення, замовником будівельних робіт за вказаною вище адресою є ОСОБА_1 , який згідно відмітки у паспорті приходиться власниці нерухомого майна чоловіком, а отже останній, з урахуванням положень ст. 368, 369 ЦК України є належним суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.188-42 КУпАП. Вважає, що позапланові перевірки, оскаржувані приписи, та постанови проведені/прийняті Управлінням ДАБК Одеської міської у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже підстави для задоволення позову відсутні. З огляду на зазначене апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволені позову. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції вірно встановив усі обставини справи та надав їм належну правову оцінку, у зв`язку з чим просив залишити судове рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 17.10.2018 р. посадовою особою Управління ДАБК Одеської міської ради на підставі наказу №01/13/162 від 02.07.2018р., направлення для проведення позапланового заходу від 12.10.2018р. №001365 здійснено вихід на об`єкт будівництва розташованого за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки дотримання суб`єктом містобудування ОСОБА_2 , ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил. За результатами позапланового заходу відносно ОСОБА_1 складено припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 17.10.2018 року №645/18, яким зобов`язано позивача у строк до 17.12.2018 р. отримати дозвільні документи на право виконання будівельних робіт. 26 вересня 2019 р. посадовою особою Управління ДАБК Одеської міської ради на підставі наказу №01/13/1 від 02.01.2019р., направлення для проведення позапланового заходу від 11.02.2019р. №000271, здійснено повторний вихід на вищевказаний об`єкт будівництва з метою перевірки виконання суб`єктом містобудування вимог припису від 17.10.2018р. №645/18. За результатами вказаного позапланового заходу складено акт про недопущення посадових осіб контролюючого органу на об`єкт будівництва від 26.02.2019р., протокол про адміністративне правопорушення від 26.02.2019 р., припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 26.02.2019 року, яким ОСОБА_1 зобов`язано у строк до 13.03.2019 р. усунути порушення вимог законодавства шляхом забезпечення особисто або за допомогою уповноваженої особи доступу на об`єкт будівництва з надання документів, необхідних для здійснення позапланової перевірки. 12 березня 2019 р. Управління ДАБК Одеської міської ради прийнято постанову по справі про адміністративне правопорушення №175/19, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 188-42 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штраф у розмірі 6 800 грн. 21 травня 2019 р. посадовою особою Управління ДАБК Одеської міської ради на підставі наказу №01/13/1 від 02.01.2019р., направлення для проведення позапланового заходу від 04.04.2019р. №000682, втрете здійснено вихід на вищевказаний об`єкт будівництва з метою перевірки виконання суб`єктом містобудування вимог припису від 26.02.2019р. №103/19. За результатами позапланового заходу складено акт про недопущення посадових осіб контролюючого органу на об`єкт будівництва від 21.05.2019р., протокол про адміністративне правопорушення від 21.05.2019 р., припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 21.05.2019 року, яким позивача в чергове зобов`язано у строк до 04.06.2019 р. усунути порушення вимог законодавства шляхом забезпечення особисто або за допомогою уповноваженої особи доступу на об`єкт будівництва з надання документів, необхідних для здійснення позапланової перевірки. 04 червня 2019 р. Управління ДАБК Одеської міської ради прийнято постанову по справі про адміністративне правопорушення №442/19, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 188-42 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штраф у розмірі 6 800 грн. На думку позивача, наведені вище приписи та постанови є незаконними, що стало підставою його звернення до суду з відповідним позовом. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки власником вказаного об`єкту нерухомості є ОСОБА_2 , матеріали справи не містять доказів уповноваження ОСОБА_1 на представництво її інтересів в органах ДАБК, позивач є не належним суб`єктом адміністративного правопорушення, а отже в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, встановлений ч. 2 ст.188-42 КУпАП. Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом пункту 6 частини першої статті 7 Закону України від 17 лютого 2011 року №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) управління у сфері містобудівної діяльності полягає, зокрема, у державному архітектурно-будівельному контролі, який згідно з абзацом другим пункту 1 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок) здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю. Частина перша статті 41 Закону № 3038-VI визначає державний архітектурно-будівельний контроль як сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. У ході здійснення такого контролю посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки, серед іншого, мають право складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону, видавати обов`язкові для виконання приписи (пункт 3 частини четвертої статті 41 Закону № 3038-VI). Частинами 1 та 2 статті 244-6 КУпАП встановлено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил під час будівництва, порушенням законодавства під час планування та забудови територій та невиконанням законних вимог (приписів) посадових осіб органів державного архітектурно-будівельного контролю (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п`ятої), частини перша та друга статті 188-42). Від імені органів державного архітектурно-будівельного контролю розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: керівники виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч, структурних підрозділів з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2) наслідками, або щодо об`єктів будівництва I, II, III та IV категорій складності, розташованих у межах відповідних населених пунктів (статті 96, 96-1 (крім частин третьої - п`ятої),частини перша та друга статті 188-42). За правилами ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що визначено ст. 245 КУпАП. Частиною 1 статті 188-42 КУпАП встановлено, що невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, щодо усунення порушень законодавства про охорону праці або створення перешкод для діяльності цих органів - тягне за собою накладення штрафу на працівників від шести до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, об`єктом вказаного правопорушення є встановлений законодавством порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю. У свою чергу поняття державного архітектурно-будівельного контролю визначено частиною 1 статті 41 Закону України № 3038-VI як сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. З аналізу цієї норми можна виокремити суб`єктів адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 188-42 КУпАП, якими є замовники, проектувальники, підрядники та експертні організації. У свою чергу, частиною 1 статті 1 цього Закону замовником визначено - фізичну або юридичну особу, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності діють змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За змістом ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Разом з тим, в порушення вищезазначених вимог КАС України, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_1 уповноваженою особою або замовником об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Так, згідно оскаржуваних приписів та постанов вбачається, що останні складені відносно ОСОБА_1 , водночас згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта нерухомого майна від 20.03.2019 року, власником котеджу №7 площею 475,4 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 . За наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не є, ані уповноваженою собою, ані замовником будівництва в розумінні Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а отже не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 188-42 КУпАП. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про не правомірність оскаржуваних приписів та постанов та наявність підстав для їх скасування. З приводу доводів апелянта, що вказаний вище котедж набутий подружжям за час шлюбу, та є їх сумісною власністю, а отже ОСОБА_1 є належним суб`єктом адміністративного правопорушення, судова колегія зазначає. Згідно ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв`язку з викладеним, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. З огляду на викладене, колегія суддів наголошує, що факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною (без визначення часток) власністю, якщо інше не встановлено законом або договором. Виникнення цього права згідно зі статтею 182 ЦК України підлягає державній реєстрації. Згідно з ч.4 ст. 182 ЦК України порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість встановлюється законом. Відповідно до ст. 2, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно. Оскільки, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, власником вказаного вище котеджу є ОСОБА_2 , твердження позивача, що вказане нежитлове приміщення перебуває у спільній сумісній власності є лише припущеннями контролюючого органу, які непідтверджені жодними доказами. З урахування наведеного, висновок суду першої інстанції щодо скасування оскаржуваних приписів та постанов є правомірним та доведеним. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги Управління ДАБК Одеської міської ради висновків суду про наявність підстав для задоволення позову не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя Бойко А.В. Судді Федусик А.Г. Шевчук О.А.