Постанова 4804 № 229/4447/20

Єдиний унікальний номер 229/4447/20 Номер провадження 22-ц/804/1268/21 Номер провадження 22-ц/804/1268/21 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 травня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі колегії: Головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Халаджи О.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Ротар Я.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 08 лютого 2021 року (ухваленого під головуванням судді Гонтар А.Л. у м. Дружківка Донецької області, повний текст судового рішення складено 11 лютого 2021 року) у цивільній справі №229/4447/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Ясинуватської райдержадміністрації про позбавлення батьківських прав, стягнення додаткових витрат на утримання дитини та збільшення розміру аліментів, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що у період з 2007 року по 2008 рік вона перебувала з відповідачем у стосунках в результаті яких у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина ОСОБА_3 . В 2010 році у судовому прядку було встановлено батьківство ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після народження дитини відповідач та його родина не намагались її відвідати та й на теперішній час жодного разу не бачились з нею. Відповідач не намагався зустрітися з дочкою, не спілкується з позивачкою, не цікавиться станом здоров`я та розвитком дочки. Дитина мешкає з позивачкою та знаходиться на її вихованні та утриманні. Відповідач сплачує аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, в результаті чого вона отримує щомісячно приблизно 2500 грн. Дочка народилася з паталогією - вроджене укорочення лівого стегна, перебуває на диспансерному обліку та є інвалідом дитинства. У зв`язку із цим, починаючи з 2017 року дитині роблять операції, і вона постійно знаходиться з нею у лікарні. Зазначене завдає їй значних матеріальних витрат, тому вона находиться у дуже скрутному матеріальному становищі. Зокрема загальна сума на лікування доньки у період з 2017 року по травень 2020 рік склала 25585,71 грн. І це не всі витрати, які позивач постійно сплачує у зв`язку із виниклою ситуацією . Відповідачу про захворювання дочки відомо, але допомагати дитині він не бажає. Його батьківський обов`язок полягає лише у сплаті аліментів, які вона змушена була домогтись через суд. Щодо збільшення розміру аліментів, посилалась на стан здоров`я дитини, яка є інвалідом дитинства, має вроджену патологію ніг у зв`язку із чим потребує постійного придбання спеціального взуття. Дане взуття виготовляється за спеціальним замовленням і коштує значно більше звичайного дитячого взуття. Крім того донька потребує щоденного збалансованого харчування для підтримки імунітету після операції. ЇЇ заробітку та аліментів, що сплачує відповідач не вистачає для того, щоб робити операції, купувати ліки, проходити післяопераційну реабілітацію та надавати дочці усе необхідне для повноцінного розвитку. А відповідач працює, на утриманні інших дітей не має, тому має можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходів). Просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; стягнути з ОСОБА_2 додаткові витрати, які були витрачені на лікування ОСОБА_3 у розмірі 12 792 гри. 85 коп.; збільшити розмір аліментів, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 до 1/3 частки заробітку (доходу). Рішенням Дружківського міського суду від 08 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання й утримання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Покладено на орган опіки та піклування Ясинуватської райдержадміністрації контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в сумі 8 968,35 грн.. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 840, 20 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки, стягнення з нього додаткових витрат на утримання (лікування) дитини, збільшення розміру аліментів. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального справа, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вважає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що ОСОБА_2 не визнавав дитину та не приймав участі у її вихованні (свідомо ухилявся від спілкування з дитиною), а також не забезпечував харчуванням, медичним доглядом та витратами на лікування, що підтверджено належними доказами. Крім того звертає увагу на маніпулювання ОСОБА_2 безпекою дитини під час ведення активної фази бойових дій у с. Орлівка шляхом пропозиції бартеру- дозволу на виїзд дитини за кордон на відмову позивача від аліментів, які з нього стягуються. Також пропонував лікувати дочку безоплатно через програми, які передбачають черговість, що затягує надання термінової медичної допомоги дитині. Відповідач не підтримує матеріально та морально дочку і на теперішній час, після чергової операції, яку зробили дитині нещодавно. А коротка зустріч із батьком, який приніс гостинець перший раз за 13 років викликала у дитини хвилювання та небажання спілкуватись із відповідачем. Також не погоджується із твердженнями відповідача у судовому засіданні щодо неможливості спілкування з дитиною через перешкоди, які вона чинить. Вважає що це не підтверджено матеріалами справи та жодними діями відповідача по вирішенню цього питання у відповідних органах або суді. З приводу відмови у збільшенні розміру аліментів на утримання дитини зазначає, що суд першої інстанції не врахував те, що її дочка під час першого звернення із позовом про стягнення аліментів із ОСОБА_2 не була інвалідом і не потребувала особливих умов для утримання, операційних втручань, спеціальних лікувальних процедур у зв`язку із хворобою. Все це завдає позивачу значних матеріальних витрат та погіршує її матеріальне становище. Наголошує, що з моменту стягнення аліментів з відповідача його заробітна плата збільшилась, сімейний стан не змінився він не одружений, неповнолітніх дітей чи хворих батьків на утриманні не має, згідно із наданими довідками стан здоров`я відмінний. Враховуючи зазначене та положення ст. 182, 192 СК України вважає що у суду є всі підстави для збільшення розміру аліментів на утримання дитини. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. В судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення судових повісток-повідомлень (т.2 а.с.31-36). Крім того від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без її участі (т.2 а.с.35). Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися до суду, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи і від них не надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи із зазначенням поважності причин. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Відповідно до посвідчення від 16 листопада 2017 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом дитинства. Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду від 06 липня 2010 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частини його доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 25 березня 2009 року. За висновком Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області від 01 жовтня 2020 року недоцільно позбавляти батьківських прав ОСОБА_2 з метою захисту прав та інтересів неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Задовольняючи позов частково та відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що це крайня та недоцільна у цьому випадку міра, яка не забезпечуватиме інтересів самої дитини. Позивач не надала доказів про те,що відповідач умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Відповідач заперечує проти позову. Однак суд враховуючи відсутність застосувань до ОСОБА_2 попереджень про необхідність зміни свого ставлення до дитини визнав за необхідне їх застосування та поклав на орган опіки та піклування Ясинуватської районної державної адміністрації Донецької області контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального права. Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини закріплені у ст. 150 СК України. У разі ухилення одного із батьків від виконання цих обов`язків він може бути позбавлений батьківських прав щодо дитини на підставі п.2 ч.1 ст. 164 СК України Відповідно до частин другої та третьої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Судом першої інстанції встановлено, що вихованням ОСОБА_5 займається мати ОСОБА_1 .. Батько дитини ОСОБА_2 за час навчання доньки жодного разу не відвідав школу, не був присутнім на батьківських зборах, не цікавився досягненнями доньки та її життям у школі, про що зазначено в характеристиці з Орлівської НВК. Отже, у суду апеляційної інстанції не викликає сумнівів та обставина, що малолітня дочка проживає із матір`ю, яка виховує та піклується про неї належним чином. При цьому відповідач сплачує аліменти на утримання дитини. Однак матеріалами справи не встановлено умисної поведінки ОСОБА_2 та свідомого нехтування ним своїми обов`язками батька. Як правильно зазначив суд першої інстанції позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох із урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків. Також із наявного в матеріалах справи висновку Ясинуватської районної державної адміністрація Донецької області від 01.10.2020 року вбачається, що відповідач не заперечує відсутність спілкування із дитиною тривалий час та неприйняття участі у її вихованні, проте зазначав, що весь час сплачував аліменти та хотів спілкуватися з донькою, але через несприятливі стосунки із матір`ю дитини не мав на це змоги. Крім того, він усвідомив своє ставлення до дитини та став налагоджувати стосунки із нею шляхом відвідання та дарування гостинців. В подальшому має намір продовжувати ці стосунки А тому служба у справах дітей зробила висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 з метою захисту прав та інтересів неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до ч.5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд першої інстанції обґрунтовано з урахуванням обставин справи на ряду з іншими доказами та бажанням відповідача спілкуватися з дитиною прийняв до уваги висновок органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав відповідача та дійшов правильного висновку про те,що в інтересах дитини не має підстав для відступлення від нього у силу п.6 ст. 19 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в справі № 243/13192/19-ц Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б свідчили про винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дочки, про умисне і свідоме нехтування обов`язками батька, суд першої обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав Доказів винної поведінки відповідача, свідомого нехтування ним своїми обов`язками не надано. Сам же відповідач,заперечуючи проти позову,пояснив,що не може спілкуватися із дитиною із за неприязних відношень з позивачкою,однак бажає приймати участь у вихованні дитини та намагається налагодити з нею стосунки. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 , який бажає брати участь у вихованні доньки, батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено,тобто на даний час відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він намагається змінити ставлення до виховання дитини. Інші підстави зазначені в апеляційній скарзі позивача не є підставами для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо дочки. Отже, суд першої інстанції з дотриманням вимог чинного законодавства повно та всебічно з`ясував обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог з приводу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Щодо доводів апеляційної скарги в частині збільшення розміру аліментів слід зазначити наступне. Як зазначалось вище рішенням Ясинуватського міськрайонного суду від 06.07.2010 року стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі ? частини всіх видів заробітку. Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом. Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Таким чином враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Звертаючись до суду з позовом про збільшення розміру аліментів, ОСОБА_1 посилалась на те, що у неї змінився матеріальний стан у зв`язку із хворобою дитини та змінився стан здоров`я самої дитини (встановлено інвалідність). Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів не є погіршення чи поліпшення здоров`я дитини на користь якої стягуються ці аліменти, а лише стан здоров`я її батьків. Доводи апелянта, що дитина страждає тяжкою хворобою та їй встановлено інвалідність, вона постійно потребує медичного лікування та посиленого харчування і потребує у зв`язку з цим допомоги, не є підставою для збільшення розміру аліментів. Зазначені обставини можуть бути підставою для звернення із позовом про стягнення додаткових витрат на дитину у зв`язку із наявною хворобою дитини. Щодо доводів позивача з приводу зміни її матеріального стану у зв`язку із хворобою дитини, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність такої обставини належними та допустимими доказами. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України). Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно довідки про доходи № 15/042412 від 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 працює у ДПР-15 ГУ ДСНС України у Донецької області та за липень-грудень 2020 року отримала заробітну плату до виплати у загальному розмірі 74 768,50 грн. . Відповідно довідки № 18 від 26 листопада 2020 року ОСОБА_2 працює на ПрАТ АЗМК та з його заробітної плати стягуються наступні суми аліментів за 2020 рік: січень -1 882,12 грн., лютий 2 0068,13 грн, березень 2 495,33 грн., квітень 2 405,30 грн, травень 2 336,36 грн, червень 3 079,93 грн, липень 2 817,44 грн., серпень 2 586,58 грн., вересень - 2 735,34 грн., жовтень 3 084,37 грн, листопад 0 грн, грудень 0 грн (т.1 а.с.137). Також судом першої інстанції встановлено, що позивач отримує пенсію по інвалідності на ОСОБА_7 у розмірі 1500,00 грн. Всі зазначені обставини існували та були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення про стягнення аліментів на утримання дитини та визначенні ним розміру аліментів. Дитина має вади здоров`я з народження, встановлення інвалідності лише підтвердило наявність цих вад. Посилання на те, що у відповідача збільшився розмір заробітної плати не може бути підставою для збільшення розміру аліментів,оскільки аліменти стягнуті у процентному співвідношенні і зі збільшенням розміру заробітної плати збільшується розмір сплачуваних аліментів. Нових доказів,які не були предметом дослідження суду першої інстанції при ухваленні рішення про стягнення аліментів на утримання дитини та які б давали підстави для збільшення розміру стягнутих аліментів на утримання дитини матеріали справи не містять. Отже суд першої інстанції із врахуванням норм матеріального та процесуального права визнав недоведеним факт погіршення матеріального стану позивача, що є безумовною підставою для зміни розміру аліментів. Крім того ОСОБА_1 належними та допустимими доказами не підтверджено покращення матеріального стану відповідача. Задовольняючи частково позові вимоги в частині стягнення додаткових витрат,суд першої інстанції обґрунтовано виходив із розміру витрат, які підтверджені належними та допустимими доказами. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. З огляду на те, що позивача ухвалою від 19.04.2021 року звільнено від сплати судового збору за оскаржуваними позовними вимогами, а суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст.368, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дружківського міського суду від 08 лютого 2021року залишити без змін, відновивши його дію. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: