Постанова Київський апеляційний суд № 760/7208/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 травня 2021 року м. Київ Справа № 760/7208/21 Провадження: № 33/824/2366/2021 Суддя судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Невідома Т.О., за участю ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Київської митниці Держмитслужби на постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року, винесену під головуванням судді Оксюти Т.Г., про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 471 МК України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в с т а н о в и л а : Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року визнано громадянина України ОСОБА_1 винним у порушенні митних правил, передбачених статтею 471 Митного кодексу України. Притягнуто громадянина України ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700,00 грн. на користь держави. Стягнуто з громадянина України ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 454,00 грн. Валюту, вилучену згідно протоколу про порушення митних правил №0314/10000/21від 24 лютого 2021 року, у розмірі 7500 доларів США повернуто громадянину України ОСОБА_1 , або його законному представнику у встановленому законом порядку. Не погодившись із таким судовим рішенням в частині накладення адміністративного стягнення, Король Л.І. в інтересах Київської митниці Держмитслужби подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року в частині повернення ОСОБА_1 готівкових коштів у розмірі 7500 доларів США та застосувати до останнього адміністративне стягнення у виді конфіскації обмежених товарів, а саме 7 500 доларів США. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що висновок суду про доведеність винності громадянина України ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, відповідає фактичним обставинам справи та є обґрунтованим. Разом з тим, висновок суду про відсутність підстав для застосування щодо правопорушника додаткового стягнення у виді конфіскації вилученої валюти не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Оскільки законодавством України встановлено обмеження на переміщення через митний кордон України валютних цінностей в сумі, яка перевищує 10 000 Євро, до правопорушника у відповідності до санкції ст. 471 МК України, повинно бути застосовано штраф, як основний вид стягнення, та конфіскація як обов`язковий додатковий вид стягнення, визначений санкцією закону, який передбачає відповідальність за порушення вказаних митних правил. Вислухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, доходжу висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з положеннями ст.ст. 278, 280 КУпАП, суд першої інстанції при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення має вирішити питання про правильність складання протоколу та інших матеріалів справи, чи є необхідність у витребуванні додаткових матеріалів, а при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки постанова Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року оскаржується лише в частині визначення розміру адміністративного стягнення, в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 24.02.2021 року о 03 год. 45 хв. для проходження митного контролю в зоні митного контролю залу «Відліт» терміналу «Д» ДП МА «Бориспіль» поступив громадянин України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), що відлітав з України до Домініканської республіки, м. Ла Романа, авіарейсом QU 4489, авіакомпанії «AZUR Air». Для проходження митного контролю громадянин України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), своїми діями обрав канал, позначений символами зеленого кольору - «зелений коридор», тим самим, відповідно до ч. 5 ст. 366 МК України заявив про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо вивезення за митну територію України, тобто своїми діями засвідчив факти, що мають юридичне значення. На підставі положень п. 4 ст. 336 та ст. 342 Митного Кодексу України, в якості використання однієї з форм митного контролю, співробітниками митниці було проведено усне опитування громадянина України ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ). На запитання співробітників митниці громадянин, повідомив, що переміщує через митний кордон України 12000 доларів США і не має нічого для декларування. Після проведення опитування громадянину України ОСОБА_1 , було запропоновано пред`явити всю готівку в службовому приміщенні митниці. Громадянином України ОСОБА_1 , було видано готівку в розмірі 19 600 доларів США, що знаходилась: 7600 доларів США - у внутрішній кишені куртки, що містилась у рюкзаку пасажира (ручна поклажа), 12000 доларів США - в одному з відділень того ж рюкзака пасажира. Готівка переміщувалась без ознак приховування. Зі слів громадянина України ОСОБА_1 готівка належить йому особисто. Готівка була перерахована в службовому приміщенні митниці в присутності громадянина України ОСОБА_1 . На підставі вищевикладених норм, з виявленої суми готівки громадянину України ОСОБА_1 було пропущено 12100 доларів США (еквівалент 9 962,55 євро згідно курсу НБУ на 24.02.2021). Оскільки громадянин України ОСОБА_1 самостійно, своїми діями, що були виражені у обранні для проходження митного контролю переміщуваних ним готівкової валюти обрав канал, що позначений символами зеленого кольору - «Зелений коридор», та на момент проходження митного контролю, належним чином заповненої митної декларації громадянин України ОСОБА_1 , до митного оформлення не подав - в діях та бездіяльності громадянина України ОСОБА_1 , під час проходження митного контролю в залі «Відліт» терміналу «Д» ДП МА «Бориспіль», вбачається порушення встановленого ст. 366 МК України порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю, що в свою чергу, має ознаки наявності у діях та бездіяльності громадянина України ОСОБА_1 , порушення митних правил, визначених положеннями ст. 471 МК України. Вина ОСОБА_1 у вчиненні порушення митних правил, передбачених ст. 471 МК України, підтверджується протоколом про порушення митних правил, доповідною запискою, описом вилучених предметів,копією переліку купюр затриманої валюти, розрахунком еквіваленту. На підставі вказаних доказів, місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 471 МК України та на законних підставах, із дотриманням вимог ст. 33 КУпАП, наклав на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700 грн без конфіскації вилученої валюти. За своїм видом та розміром накладене на ОСОБА_1 стягнення сприяє досягненню визначеній у ст. 23 КУпАП меті адміністративних стягнень та відповідає принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини, закріпленого у ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Доводи апеляційної скарги щодо неповноти дослідження обставин справи та як наслідок хибності висновку про відсутність підстав для конфіскації коштів не ґрунтуються на матеріалах справи, з яких вбачається, що усі обставини справи суддею були досліджені всебічно, повно і об`єктивно, висновки судді ґрунтуються як на матеріалах справи, так і на вимогах закону. Так, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, використовує Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права. Відповідно до положень ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Як випливає зі змісту положень ст. 1 Першого протоколу, вони містять три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила. У практиці Європейського суду з прав людини (далі по тексту - Суд) напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний інтерес»; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. При цьому, Суд констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (див. рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78). Отже, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Суд, перш за все виходить із оцінки дотримання принципу правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та оцінки забезпечення «справедливого балансу»/дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.п.31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року). Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідальність за ст.471 МК України настає за порушення встановленого МК України порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю. За вчинення зазначеного правопорушення, передбачене стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а у разі якщо безпосереднім предметом порушення є товари, переміщення яких через митний кордон України заборонено або обмежено законодавством України - також конфіскацію цих товарів. За змістом п. 57 ч.1 ст.4 МК України, валютні цінності є товаром. В той же час, національне законодавство не містить будь-якого нормативного документа, який би забороняв переміщення валютних цінностей у виді готівкових коштів через митний кордон України. Щодо визнання валютних цінностей у вигляді готівки товаром обмеженим до переміщення через митний кордон України, то суд при вирішенні даного питання звертає увагу на таке. Обмеження, щодо переміщення окремих товарів через митний кордон України визначені ст.197 МК України. Відповідно до частини першої та другої цієї статті, обмеженими до переміщення через митний кордон України є товари, митне оформлення яких здійснюється на підставі документів, які підтверджують дотримання зазначених обмежень, виданих державними органами, уповноваженими на здійснення відповідних контрольних функцій, іншими юридичними особами, уповноваженими на їх видачу, якщо подання таких документів органами доходів і зборів передбачено законами України. Перелік таких товарів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини третьої ст.197 МК України, обмеження щодо ввезення на митну територію України чи вивезення за межі території України валютних цінностей можуть встановлюватись Національним банком України. Аналіз частини першої ст.197 МК України у поєднанні із положеннями Законів України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про карантин рослин» та «Про ветеринарну медицину», дає підстави стверджувати про те, що для визначення товару таким, який обмежений до переміщення через митний кордон України, необхідна наявність двох ознак: пропуск таких товарів через митний кордон України здійснюється на підставі відповідних дозволів уповноважених органів державної влади, які виконують відповідні контролюючі функції; порядок видачі таких дозволів затверджується Кабінетом Міністрів України. Як зазначалося вище, обмеження щодо переміщення через митний кордон України валютних цінностей можуть встановлюватися Національним банком України. Аналіз положень наведених вищенормативних документів свідчить про те, що для визнання валютних цінностей у вигляді готівкових коштів, в тому числі, і у іноземній валюті товаром, обмеженим до переміщення через митний кордон України, необхідна наявність будь-якого документа, виданого Кабінетом Міністрів України чи Національним банком України, яким би встановлювалось те, що переміщення валютних цінностей через митний кордон України фізичними особами повинен здійснюватись на підставі відповідного дозволу. Між тим, будь-якого нормативного документа, яким би встановлювалася необхідність отримання / видачі зазначеного вище дозволу, національне законодавство не містить. Так, відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про валюту і валютні операції», транскордонне переміщення фізичними особами валютних цінностей у сумі, що дорівнює або перевищує еквівалент 10 тисяч євро за офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України на день переміщення через митний кордон України, підлягає письмовому декларуванню центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Поряд із цим, відповідно до ч.3 цієї статті, порядок транскордонного переміщення валютних цінностей суб`єктами валютних операцій і уповноваженими установами визначається Національним банком України з урахуванням норм частини першої цієї статті. Як убачається із постанови Правління Національного банку України від 02.01.2019 року № 3, якою було затверджене Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей, будь-яких обмежень щодо переміщення готівкової валюти через митний кордон України фізичними особами, тобто,необхідності і обов`язковості отримання будь-яких дозволів для переміщення готівкової валюти через митний кордон України, дане положення не містить. Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.197 МК України, до повноважень Національного банку України у сфері, яка охоплює переміщення валютних цінностей через митний кордон України відноситься: встановлення обмежень щодо ввезення на митну територію України та вивезення за межі України валютних цінностей; визначення порядку переміщення валютних цінностей через митний кордон України, у тому числі особливостей декларування валютних цінностей (зокрема визначення граничних сум валютних цінностей, які підлягають письмовому або усному декларуванню). Аналіз указаної правової норми у поєднанні із положеннями ч.1 ст.197 МК України, указує на те, що обмеження щодо переміщення валютних цінностей через митний кордон України та порядок переміщення валютних цінностей через митний кордон України, у тому числі, особливості декларування валютних цінностей та визначення граничних сум валютних цінностей, які підлягають письмовому або усному декларуванню, не є тотожними поняттями. Вивчення Положення про транскордонне переміщення валютних цінностей, затверджене постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 року № 3 дає підстави стверджувати, що цим Положенням встановлюється саме порядок переміщення готівкової валюти через митний кордон України та гранична сума переміщення готівкової валюти за умови її усного декларування. Встановлення зазначеної граничної суми переміщення валюти через митний кордон України за умови її усного декларування, на думку суду, не є тотожним встановленню обмежень щодо переміщення іноземної валюти через митний кордон України, оскільки при цьому, не вимагається надання будь-яких дозволів на таке переміщення, що є однією із ознак, якими характеризуються товари, обмежені до переміщення через митний кордон України. Наведене у своїй сукупності свідчить про те, що валютні цінності у вигляді готівки не є товаром обмеженим до переміщення фізичними особами через митний кордон України, а тому, у випадку вчинення особою порушення митних правил, передбаченого ст.471 МК України, якщо безпосереднім предметом порушення митних правил були валютні цінності у вигляді готівки, ці готівкові кошти не підлягають конфіскації, як товар, який не обмежений до переміщення через митний кордон України. За наведених обставин, з огляду на критерії Європейського суду з прав людини щодо оцінки відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, принципу правомірності втручання, які викладені вище, стягнення у виді конфіскації готівки безумовно матиме своїм наслідком порушення права особи на мирне володіння своїм майном, за ознакою відсутності законності такого втручання. Як убачається з письмових пояснень ОСОБА_1 , які узгоджуються із поясненнями, наданими суду апеляційної інстанції, метою його поїздки до Домініканської Республіки було повернення боргу. Так, в службовому приміщенні митниці ним було видано готівку в розмірі 19 600 доларів США. З вказаної суми готівки йому було пропущено 12 100 доларів США (еквівалент 9 962,55 євро згідно курсу НБУ на 24.02.2021), готівка у розмірі 7 500 доларів США була вилучена. У разі кофіскації вказаних коштів він буде позбавлений можливості повернути борг, оскільки інших коштів та збережень його сім`я не має. Також вказував, що вилучені кошти належать йому на законній підставі, на підтвердження чого надав суду свідоцтва про право на спадщину за законом, дублікат квитанції АТ КБ «Приватбанк», депозитний договір, квитанції про здійснення валютно-обмінних операцій, трудовий договір, довідку про доходи і податки. Ураховуючи те, що ОСОБА_1 здійснивправопорушення з необережності, без приховування предмета, порушив правила проходження (проїзду) через «зелений коридор»; перемістив предмети /грошові кошти/ для належного матеріального забезпечення родини, і цей предмет має безсумнівно підтверджене законне походження та загалом може бути законно переміщений через митний кордон України за умови письмового декларування; предмет правопорушення не підлягає обкладенню митними платежами чи іншими податками та зборами; порушення митних правил полягає лише в тому, що предмет не було письмово задекларовано порушником, і жодних інших негативних наслідків порушення не настало - державі не завдано майнової шкоди, збитків у вигляді не сплати митних платежів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованоговисновку про незастосування конфіскації вилучених грошових коштів, оскільки втручання в право ОСОБА_1 на мирне володіння своїм майном не відповідатиме принципу правомірності, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування постанови Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року. Керуючись ст. 294 КУпАП, суддя П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Київської митниці Держмитслужби залишити без задоволення. Постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 26 березня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Т.О. Невідома