Постанова 4824 № 754/17336/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 травня 2021 року м. Київ Унікальний номер справи № 754/17336/19 Апеляційне провадження 22-ц/824/7690/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Махлай Л.Д., суддів Немировської О.В., Ящук Т.І. сторони позивач Київський міський центр зайнятості відповідач ОСОБА_1 розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Панченко О.М., у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про встановлення факту, визнання дій протиправними, відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и в : у грудні 2019 року Київський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 50 684,26 грн безпідставно виплачених коштів. В обґрунтування позову зазначав, що з 05.03.2019 по 14.10.2019 ОСОБА_1 був зареєстрований як безробітний в Деснянській районній філії Київського міського центру зайнятості відповідно до поданої заяви від 05.03.2019. Відповідач надав інформацію про те, що через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно. Останній був ознайомлений з правами та обов`язками безробітного та відповідальністю за подання недостовірних даних та документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг. Згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України 29.08.2012 відповідачу видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, дію якого зупинено з 08.11.2018 на підставі заяви ОСОБА_1 . Проте, надалі ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку як безробітний не повідомив, що право на заняття адвокатською діяльністю поновлено з 13.03.2019 за його заявою згідно з п. 1 ч. 4 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які забезпечують себе роботою самостійно. Відповідно до ч. 3 ст. 44 вказаного Закону відповідальність за достовірність поданих даних до територіального органу виконавчої влади, що реалізує політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції покладається на зареєстрованого безробітного. Згідно ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання матеріальних послуг. Оскільки відповідач не повідомив про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю з 13.03.2019, Деснянською районною філією Київського міського центру зайнятості видано наказ № НТ 191028 від 28.10.2019 щодо повернення незаконно отриманих коштів за період з 13.03.2019 по 14.10.2019 у сумі 50 684,26 грн. Проте у добровільному порядку відповідач кошти не повернув. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03.03.2021 в позові відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, Київський міський центр зайнятості подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову. Посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. А саме, судом не враховано, що відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» відповідальність за достовірність поданих даних покладається на зареєстрованого безробітного. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Відповідач приховав факт, що на підставі його заяви йому поновлено право на заняття адвокатською діяльністю. Вважає помилковим висновок суду про те, що не доведення позивачем факту здійснення відповідачем господарської діяльності та наявності у його діях умислу на безпідставне отримання допомоги по безробіттю є підставою для відмови в позові. Положеннями ст. 6, 12, 31, 32 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено, що право особи на заняття адвокатською діяльністю зберігається з моменту отримання свідоцтва до зупинення або припинення ним права на заняття такою діяльністю. Судом не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 750/9213/16-ц та від 19.12.2018 у справі № 802/1206/17-а у подібних правовідносинах, згідно з якими відповідач не може вважатися незайнятою особою з часу отримання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, незалежно від часу взяття його на облік органами Державної фіскальної служби України. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін посилаючись на законність та обґрунтованість рішення. Зазначає, що ліквідаційна процедура як самозайнятої особи адвоката не завершена органами Головного управління ДПС у м. Києві не з його вини та він не отримував будь - якого доходу від господарської діяльності. Поновлення права на заняття адвокатською діяльністю не засвідчує факту його працевлаштуванню. Під час перебування на обліку в центі зайнятості він не отримував будь - який дохід та не виконував іншу оплачувану роботу. Вважає посилання апелянта на рішення Верховного Суду у справі №7 50/9013/16-ц від 31.05.2018 безпідставними, оскільки постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у справі № 545/163/17 від 06.02.2019 висновки суду змінено. Крім того, обставини, які були встановлені цим рішенні суттєво відрізняються від обставин, які встановлені у даній справі. Також зазначає, що судом вірно встановлено, що позивачем порушено порядок розслідування страхових випадків та не надано доказів для проведення перевірки відповідно до наведеного порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що з 05.03.2019 по 14.10. 2019 ОСОБА_1 зареєстрований як безробітний у Деснянській районній філії Київського міського центру зайнятості відповідно до поданої ним заяви від 05.03.2019. У заяві ОСОБА_1 зазначив інформацію про те, що через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно. 05.03.2019 під особистий підпис відповідача попереджено про обов`язки, як безробітного, в тому числі відповідно до п. 5 попередження, - інформувати центр зайнятості, в день настання обставин припинення реєстрації, визначених у ч. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення», в тому числі щодо зайнятості особи або виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг). 11.03.2019 наказом № НТ 190311 Деснянської районної філії Київського міського центру зайнятості ОСОБА_1 надано статус безробітного з 05.03.2019 на підставі п.1 ч.1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення». ОСОБА_1 призначено допомогу по безробіттю та почалась її виплата відповідно до наказу від 12.03.2019 року № НТ 190312 на підставі ч.1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України 29.08.2012 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, яке зупинено за його заявою згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 08.11.2018 на підставі його заяви. Надалі за заявою відповідача з 13.03.2019 право на заняття адвокатською діяльністю поновлено, про що внесено запис до Єдиного реєстру адвокатів України. Про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_1 позивача не повідомив. 15.10.2019 Деснянською районною філією Київського міського центру зайнятості видано наказ № НТ 191015 щодо припинення виплати допомоги по безробіттю та припинення реєстрації безробітним ОСОБА_1 у зв`язку з встановленням факту виконання ним оплачуваної роботи (надання послуг) відповідно до пп. 9 п.1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення» та пп. 2 п.1 частини 5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності. 28.10.2019 видано наказ № НТ 191028 щодо повернення ОСОБА_1 незаконно отриманих виплат. Згідно довідки - розрахунку № 164 від 21.10.2019 ОСОБА_1 виплачено за період з 13.03.2019 по 14.10.2019 допомогу по безробіттю у сумі 50 584,26 грн. 28.10.2019 направлено повідомлення за № 23-1297 щодо необхідності повернення отриманих коштів. Таке повідомлення відповідач отримав 01.11.2019, проте кошти не повернув. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що на час звернення із заявою про надання статусу безробітного або під час перебування на обліку відповідач здійснював господарську діяльність та отримував дохід від такої діяльності або виконував іншу оплачувану роботу. Суд також послався на те, що добросовісність набувача презюмується та позивач має довести вину застрахованої особи у формі прямого умислу, спрямованого на свідоме неповідомлення про працевлаштування. При цьому суд послався на висновки, викладені у постанові Верховного Суду Обєднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019, постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 757/17820/17-ц та поставі Верховного Суду від 19.12.2018 № 802/1206/17. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Згідно зі ст. 45 цього Закону реєстрація безробітного припиняється у разі, зокрема: зайнятості особи; подання безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного або відмови від її послуг; встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг. За положеннями ст. 44 вищевказаного Закону зареєстровані безробітні зобов`язані, серед іншого, інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону. Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою. Згідно пункту 14.1.226 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік в органах державної податкової служби за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік (п.187.1 ст. 187 ПК України). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Пунктом 1 ч. 1 ст. 31 цього Закону передбачена можливість зупинення права на заняття адвокатською діяльністю у разі подання адвокатом відповідної заяви. У статті 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено підстави припинення та поновлення права на заняття адвокатською діяльністю. Зокрема, у разі зупинення права з підстави подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності, таке право поновлюється з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону заяви адвоката про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю. Аналіз вищезазначених норм дає підстави вважати, що адвокат є самозайнятою особою, незалежно від того чи зареєстрований він як фізична особа-підприємець. За матеріалами справи встановлено, що на час подачі заяви від 05.03.2019 про надання статусу безробітного право на заняття адвокатською діяльністю відповідача було зупинено. Проте уже 13.03.2019 за заявою відповідача право на заняття адвокатською діяльністю поновлено. Про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2 . Деснянську районну філію Київського міського центру зайнятості не повідомив. Суд першої інстанції, пославшись на те, що позивач не надав доказів отримання відповідачем доходу від господарської діяльності після поновлення права на заняття адвокатською діяльністю, не врахував, що адвокатська діяльність є незалежною професійною діяльністю відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а тому відповідач не може вважатися незайнятою особою з часу отримання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, якщо право на заняття адвокатською діяльністю не зупинено, незалежно від часу взяття його на облік органами Державної фіскальної служби України чи закінчення ліквідаційної процедуру. Інформація про поновлення адвокатської діяльності відповідача з 13.03.2019 підтверджена витягом з Єдиного реєстру адвокатів та не заперечується відповідачем. Поновивши право на заняття адвокатською діяльністю відповідач відповідно до ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» мав повідомити про цю обставину, оскільки з часу відновлення права на зайняття адвокатської діяльності він є самозайнятою особою, забезпечує себе роботою самостійно, а тому, не мав права на збереження статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю. Суд першої інстанції пославшись на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2019 у справі № 545/163/17 та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 у справі № 757/17820/17-ц не звернув уваги на те, що у даних справах розглядався спір щодо особи, яка не мала статусу адвоката та відповідно діяльність якої не регулювалася Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У тих справах спір розглянуто відносно особи, яка є фізичною особою - підприємцем. У даному ж спорі, як вказувалося вище, відповідач є самозайнятою особою, а відтак не має правового значення чи перебуває він на обліку в органах Державної фіскальної служби України та відповідно подавав чи не подавав відповідні звіти щодо отриманого доходу. Суд також послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.12.2018 у справі № 802/1206/17-а, проте у цій постанові зроблені протилежні висновки тим, які зробив суд у даній справі. У вищевказаній постанові зазначено: «Доводи скаржника про те, що, маючи чинне свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю на момент реєстрації у центрі зайнятості, адвокатською діяльністю він не займався, доходів не отримував, є безпідставними, оскільки положеннями статей 6, 12, 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що право особи на зайняття адвокатською діяльністю зберігається з моменту отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю до зупинення або припинення ним права на зайняття такою діяльністю. При цьому доводи скаржника про те, що він не взятий на облік в органах податкової служби як самозайнята особа, що здійснює незалежну професійну діяльність, не мають правового значення для вирішення даного спору, адже відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат має право здійснювати адвокатську діяльність після отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та складання присяги адвоката України. Наявність зазначеного права чинним законодавством не пов`язано з реєстрацією адвоката в органах податкової служби як платника податків». Такі ж висновки викладені і у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 750/9213/16-ц та постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 757/17820/17-ц. Відтак судом першої інстанції зроблено помилкові висновки про те, що не отримання відповідачем доходу від підприємницької діяльності є підставою для збереження за ним статусу безробітного. Посилання суду на відсутність у діях відповідача прямого умислу на свідоме неповідомлення про працевлаштування з метою незаконного отримання допомоги по безробіттю не може бути підставою для відмови у позові, оскільки відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» саме на відповідачеві лежить обов`язок повідомити про обставини, що впливають на умови виплати йому забезпечення та надання соціальних послуг. Відповідач про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю не повідомив, на будь - які обставини, що були об`єктивною причиною неможливості такого повідомлення не вказував. За період з 13.03.2019 по 14.10.2019 відповідач отримав допомогу по безробіттю у сумі 50 584,26 грн. Зазначена сума виплачена у період коли право на заняття адвокатською діяльністю відповідача було поновлено, а відтак ця сума підлягає стягненню на користь позивача, як така, що виплачена без законних на те підстав. За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Судовий збір, сплачений позивачем за подачу позовної заяви у сумі 1921 грн та за подачу апеляційної скарги у сумі 2 881,50 грн підлягає стягненню з відповідача за правилами ст. 141 ЦПК України. Рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується, а відтак в апеляційному порядку не перевіряється. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості задовольнити. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2021 року скасувати. Позов Київського міського центру зайнятості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київського міського центру зайнятості 50 584,26 грн безпідставно отриманої допомоги на випадок безробіття та 4 802,50 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає, крім з підстав, визначених у ст. 389 ЦПК України. Постанова складена 17.05.2021. Головуючий Л. Д. Махлай Судді О. В. Немировська Т. І. Ящук