Постанова Миколаївський апеляційний суд № 472/1102/20

17.05.21 22-ц/812/857/21 Єдиний унікальний номер судової справи 472/1102/20 Номер провадження 22-ц/812/857/21 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 17 травня 2021 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В., з секретарем судового засідання Колосової О.М., за участі: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , третьої особи - ОСОБА_3 , переглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Миколаївського апеляційного суду за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 рішення, яке ухвалено Веселинівським районним судом Миколаївської області 16 лютого 2021 року, під головуванням судді Орленко Л.О., в приміщені цього ж суду об 11 год. 39 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, УСТАНОВИЛА: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 є сином відповідача ОСОБА_4 . З 01 вересня 2018 року позивач навчається у Вознесенському професійному ліцеї з професії оператор комп`ютерного набору. Дата закінчення навчання 30 червня 2021 року. ОСОБА_1 навчається на денній формі навчання, та у зв`язку з цим у нього немає можливості працевлаштуватись на період навчання, а тому й доходу він не має. При цьому, у зв`язку із місцезнаходженням навчального закладу в іншому місті, позивач проживає у гуртожитку, за що сплачує відповідні кошти. Окрім того, позивач за станом здоров`я є інвалідом з дитинства, у зв`язку із чим по плану 3-4 рази на рік має проходити стаціонарне обстеження та лікування, та має інші супутні захворювання. У зв`язку зі вищевикладеним, позивач зазначав, що потребує матеріальної допомоги на час його навчання, яку відповідач у добровільному порядку не надає. За наявною у позивача інформацією, відповідач працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Поріччя», а також має земельну ділянку площею 7 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку здає в оренду тому ж товариству. Тобто відповідач отримує дохід, а тому має змогу надавати матеріальну допомогу позивачу. Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_6 на свою користь аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 грн. щомісячно, починаючи з дня подачі позову і до закінчення навчання. Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 надав до суду відзив, в якому просив у задоволені позову відмовити. Зазначав, що твердження позивача про наявність у відповідача постійного доходу не відповідають дійсності, оскільки з 23 листопада 2020 року ОСОБА_4 є безробітним та перебуває на обліку в центрі зайнятості. Щодо належної відповідачу земельної ділянки, то останній в оренду її не здає, а обробляє самостійно, та дохід за 2019 рік від вказаної ділянки склав лише 2 800 грн. Також, вказував на те, що на утримані відповідача перебуває інша неповнолітня дитина. У зв`язку із вищевикладеним, представник відповідача вважав, що ОСОБА_4 не має можливості надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину. Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на період його навчання у Вознесенському професійному ліцеї в твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн. щомісячно, починаючи з 12 жовтня 2020 року і до закінчення ним навчання, тобто до 30 червня 2021 року, за умови що він буде навчатися, але не більше як до досягнення ним 23 років. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 280 грн. 27 коп. судового збору. В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просила рішення районного суду змінити, та збільшивши розмір аліментів до 3 000 грн. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 , посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційних скарг, з огляду на таке. Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення суду таким вимогам відповідає в повному обсязі. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). З матеріалів справи убачається, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 є батьком повнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6). Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства (а.с.9,10,11-12). Відповідно до довідки №312 від 08 вересня 2020 року ОСОБА_1 навчається на ІІІ курсі Вознесенського професійного ліцею з професії оператор комп`ютерного набору, на денній формі навчання. Строк закінчення навчання 30 червня 2021 року (а.с.7). Отже, з системно-логічного аналізу викладених вище обставин, слідує, що ОСОБА_1 має право на отримання аліментів у зв`язку з продовженням навчання і до досягнення ним 23 років, та такий обов`язок по утриманню поширюється на обох батьків, за умови, що вони можуть надавати таку матеріальну допомогу. Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199,200,201 СК України). Статтею 199 СК України передбачено обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Відповідно до статті 182 СК України у редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Також, при визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_1 , який є сином ОСОБА_4 , на день звернення до суду не досяг 23 років, продовжує навчання, не працює. При цьому, навчання на денній формі позбавляє ОСОБА_1 можливості працевлаштуватися та одержувати певний дохід, у зв`язку з чим він потребує матеріальної допомоги. Відповідач ОСОБА_4 не працює, перебуває на обліку як безробітний в Веселинівській районній філії Миколаївського обласного центру зайнятості з 24 листопада 2020 року (а.с.86). Також у відповідача ОСОБА_4 є законний обов`язок щодо утримання іншого неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.55). Отже, суд першої інстанції, установивши, що син відповідача продовжує навчатися та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, який є працездатною особою (протилежного не встановлено), зобов`язаний та має можливість утримувати повнолітнього сина, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача аліментів в розмірі 1 000 грн. на повнолітнього сина, який продовжує навчання до досягнення ним 23-річного віку. Посилання представника позивача в апеляційній скарзі на отримані відповідачем доходи від користування землею та від підсобного господарства, не знайшло свого підтвердження належними доказами та не спростовують висновків суду. Наведені у апеляційній скарзі представника відповідача доводи були предметом дослідження суду першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 залишити без задоволення. Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 16 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: П.П. Лисенко Н.В. Самчишина Повний текст судового рішення складено 18 травня 2021 року