Постанова Миколаївський апеляційний суд № 486/2020/19
від 17.12.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД17.12.20 22-ц/812/1945/20 Провадження № 22-ц/812/1945/20 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. № 22-ц/812/1994/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2020 року м. Миколаїв справа № 486/2020/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Тищук Н.О, Шаманської Н.О., переглянувши в апеляційному порядку у спрощеному провадженні без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, ухвалене 29 вересня 2020 року суддею Савіним О.І. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено 8 жовтня 2020 року), У С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання. Позивач зазначав, що ОСОБА_2 є матір`ю їх сина ОСОБА_3 , 2001 року народження. На даний час син навчається на третьому курсі денної форми навчання в Київському коледжі будівництва архітектури та дизайну. Син мешкає разом з ним та знаходиться на його утриманні. ОСОБА_2 матеріальної допомоги сину не надає. Крім того, на його, позивача, утриманні знаходиться дитина від другого шлюбу ОСОБА_4 , 2013 року народження. Він також сплачує аліменти на користь ОСОБА_5 на доньку ОСОБА_6 , 2005 року народження. Посилаючись на те, що ОСОБА_3 , продовжуючи навчання, не має джерел доходу та потребує матеріальної допомоги батьків, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на сина ОСОБА_3 в розмірі ј частини її заробітку щомісячно, починаючи з дня подання заяви до закінчення навчання. Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала. У відзиві зазначала, що позивач не довів належними доказами факт продовження сином навчання; не обґрунтував його потреби; не отримав аліменти, які вона сплачувала до досягненням Іллею повноліття. Вона, позивачка, не має можливості сплачувати аліменти на повнолітнього сина, оскільки не працює, здійснює догляд за донькою ОСОБА_6 , яка за станом здоров`я перебуває на індивідуальній формі навчання, та доглядає дитину-інваліда від другого шлюбу. ЇЇ дохід складає лише соціальна допомога на дитину-інваліда. Сину допомагає добровільно у межах своїх можливостей. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 29 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , стягнуто на сина ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1/10 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 3 грудня 2019 року і до закінчення сином навчання, але не пізніше ніж до досягнення ним 23-х років. Також з ОСОБА_2 стягнуто 840,80 грн. судового збору. Сторони не погодились з судовим рішення та його оскаржили. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити в повному обсязі. Апелянт посилався на те, що суд не вмотивував визначений розмір аліментів та не врахував, що ОСОБА_2 є працездатною особою, а її дохід не обмежується державною допомогою, бо вона щомісячно отримує матеріальну допомогу від підприємства, на якому працює її чоловік; її сім`я має у власності нерухоме майно, автомобіль, подорожує за кордон. Суд також не застосував правила статті 182 СК щодо мінімально гарантованого розміру аліментів. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі порушила питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в позові. Апелянт зазначала, що суд, дійшовши висновку про її спроможність надавати утримання сину, діяв всупереч вимогам сімейного законодавства та не дав оцінку доказам, що містять матеріали справи. Звернення стягнення аліментів на соціальну допомогу, що є єдиним джерелом її доходу, законом не передбачено. До того ж син ОСОБА_7 зараз проживає з нею. У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідачка ОСОБА_2 ще раз наголосила на відсутності у неї можливості надавати матеріальну допомогу сину та надала додаткові докази розміру соціальної допомоги. Відповідно до частини 1 чи 2 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з матеріальних можливостей відповідачки ОСОБА_2 , наявності у неї утриманців тощо, вважаючи, що вона спроможна надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину. Проте не з усіма висновками суду можна погодитись. Так, відповідно до статті 199 СК якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Згідно зі статтею 200 СК суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і /або/ у частці від заробітку /доходу/ платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Отже, основними умовами, за яких утримання можливе, є: повнолітні діти потребують допомоги у зв`язку з проходженням навчання; а батьки можуть надавати таку допомогу, тобто є платоспроможними. У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" судам роз`яснено, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років, продовження ними навчання, потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі та можливість надавати таку допомогу. Відповідно до частини 1 статті 182 СК при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 5) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. За правилами частин 1, 4 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Отже, позивач за таким позовом має довести як той факт, що син(донька) потребують матеріальної допомоги у зв`язку з проходженням навчання, так і факт спроможності іншого подружжя надавати таку допомогу. За правилами статей 79, 80 ЦПК достовірними та достатніми є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи та які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність тих обставин, які входять до предмета доказування. З матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (а.с.10а). ОСОБА_3 навчається на денному відділенні Київського коледжу будівництва архітектури та дизайну (4 курс) за спеціальністю - монтажі обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем і вентиляції (а.с.9,10,78). Термін закінчення навчання - 30 червня 2021 року. За місцем навчання ОСОБА_3 стипендію не отримує (а.с. 79). Відомостей про доходи ОСОБА_9 матеріали справи не містять. Колишнє подружжя також мають неповнолітню доньку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з матір`ю ОСОБА_2 та на утримання якої позивач має невиконаний обов`язок щодо сплати аліментів (а.с. 12,13, 27,77,119-123). ОСОБА_11 за станом здоров`я потребує індивідуальної форми навчання (педагогічний пантронаж) , яке проходить у ЮЗШ№4 (а.с.33). ОСОБА_2 також має неповнолітнього сина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.28), який є дитиною-інвалідом (а.с.26). Малолітній ОСОБА_13 за станом здоров`я також навчається за індивідуальною формою (педагогічний патронаж), потребує супроводу батьків та організуючої допомоги у навчанні (а.с.125). Відповідачка ОСОБА_2 не працює та отримує соціальну допомогу на дитину з інвалідністю з надбавкою за догляд в розмірі 2 357,4 грн. (а.с.94, 95). Доказів про наявність у ОСОБА_2 будь-яких інших джерел існування позивач ОСОБА_1 суду не надав. Отже, встановлені обставини свідчать про те, що син ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ОСОБА_3 є повнолітньою особою, яка не досягла 23-річного віку, продовжує навчання, у зв`язку з чим потребує матеріальної допомоги батьків. Але відповідачка ОСОБА_2 у зв`язку з доглядом за дітьми ( ОСОБА_10 ,2005 року народження, та ОСОБА_12 , 2013 року народження), не працює, отримує соціальну допомогу на дитину-інваліда, інших джерел доходу не має, а тому не може вважатись особою, яка має можливість надавати утримання повнолітньому ОСОБА_3 . Тому підстав для стягнення аліментів з ОСОБА_2 на сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання, за умов, передбачених статтею 199 СК, апеляційний суд не вбачає. Посилання апелянта ОСОБА_1 на те, що відповідачка є молодою, здоровою та працездатною особою, і вже тому має можливість надавати допомогу повнолітньому сину, не враховують умовний характер обов`язку батьків щодо повнолітніх сина, доньки. Причини того, що ОСОБА_2 не працює, зазначені вище та є слушними. Не можна погодитись і з твердженням апелянта ОСОБА_1 про те. що суд першої інстанції з власної ініціативи мав з`ясувати матеріальне становище сім`ї відповідачки, а саме наявність у них рухомого та нерухомого майна, доходи інших членів її сім`ї, а також наявність витрат, що перевищують заробіток (доход). Обов`язок доводити спроможність іншого з батьків надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину покладається на того ж з батьків, який звертається до суду. Але заяв щодо неможливості отримати певні докази та відповідних клопотань про витребування судом конкретних доказів з конкретних підприємств, установ позивач та його представник не заявляли. Відповідно до правил частини 7 статті 81 ЦПК суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи. Такі дії виходять і за межі повноважень апеляційного суду за правилами статті 367 ЦПК. Не переконливим є і посилання апелянта на те, що при визначенні розміру аліментів за цим позовом, суд мав керуватись правилами частини 2 статті 182 СК щодо мінімального розміру аліментів. Таке твердження пов`язане з невірним тлумаченням правил статті 200 СК та не враховує відмінності умов та порядку визначення аліментів на неповнолітніх дітей та повнолітніх сина, доньку. Соціальна допомога на дитину з інвалідністю з надбавкою за догляд, яку отримує відповідачка ОСОБА_2 , має цільове призначення та з цих доходів утримання аліментів не провадиться (підпункт 16 пункту 12 постанови №146 КМУ від 26 лютого 1993 року «Про перелік видів доходів, які не враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб». Оскільки судом не встановлено підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів на повнолітнього сина, який продовжує навчання, через недоведеність можливості надати утримання, доводи апелянта щодо невідповідного розміру аліментів правового значення не мають. Суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги статей 199, 200 СК та, встановивши єдине джерело доходу ОСОБА_2 соціальну допомогу, дійшов помилкового висновку про спроможність відповідачки надавати утримання повнолітньому сину. Тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Керуючись статями 374, 376, 382, ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 29 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: Н.О. Тищук Н.О.Шаманська --------------------------------- Повну постанову складено 18 грудня 2020 року