Постанова 4873 № 910/19790/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "17" травня 2021 р. Справа№ 910/19790/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яковлєва М.Л. суддів: Куксова В.В. Шаптали Є.Ю. Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮНА-ІНТЕРКОМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі № 910/19790/20 (суддя Гумега О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮНА-ІНТЕРКОМ" про стягнення 35 923,01 грн. В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДОЛЯ» (далі - позивач, ТОВ «КОМПАНІЯ ДОЛЯ») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЮНА-ІНТЕРКОМ» (далі - відповідач, ТОВ «ДЮНА-ІНТЕРКОМ») про стягнення 35 923,01 грн заборгованості на підставі Договору поставки товару № КД-136 від 13.02.2020 (з протоколом узгодження розбіжностей) (далі - Договір), з якої: 27 187,35 грн основного боргу; 2 523,31 грн пені; 6 212,35 грн штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов Договору своєчасно та в повному обсязі не оплатив поставлений позивачем згідно видаткових накладних товар. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі №910/19790/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮНА-ІНТЕРКОМ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ" 26 920,41 грн основного боргу, 2 026,04 грн пені, 5 384,08 грн штрафу, 2 008,82 грн судового збору та 6 689,69 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено не оплату поставленого товару та правомірно нараховано штрафні санкції. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЮНА-ІНТЕРКОМ" звернулося з апеляційною скаргою, у якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі №910/19790/20 та провадження по справі №910/19790/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮНА-ІНТЕРКОМ" закрити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки відповідачем було отримано товар за накладними на загальну суму 50002,88 грн та оплата товару на зазначену суму була здійснена в повному обсязі. Крім того, за деякими накладними зазначеними у позові товар не отримувався та відповідно довіреності на його отримання не видавались. Також скаржник посилається на те, що ним у встановлений судом строк не було подано відзиву на позов у зв`язку з запровадженням дистанційної роботи його працівників на дому з 01.11.2020 по 28.02.2021 включно. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2021, справу №910/19790/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Куксов В.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮНА-ІНТЕРКОМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі № 910/19790/20 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали. 12.04.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн. Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДОЛЯ» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЮНА-ІНТЕРКОМ» (покупець, відповідач) був укладений Договір поставки товару № КД-136. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України). Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом положень ст.193 Господарського кодексу, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків. Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця товари (далі - товар), а покупець сплатити і прийняти товар в кількості, асортименті і у цінах, узгоджених з постачальником. Асортимент та ціна на товар, що поставляється, визначаються на підставі замовлення покупця (п. 2.1 Договору). Пунктом 2.6 Договору сторони погодили, що оплату за товар покупець здійснює на підставі рахунків-фактур та/або видаткової накладної, що формується на підставі замовлення покупця Постачальником. Усі розрахунки, передбачені цим Договором, здійснюються з використанням національної валюти України - гривні в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника, зазначений у реквізитах до даного Договору, або інший рахунок, про який постачальник своєчасно та письмово повідомив Покупця (п. 2.7 Договору). Згідно п. 2.8 Договору розрахунки за товар здійснюються протягом 21 календарних днів з моменту поставки товару або у інший строк, попередньо домовлений між сторонами. Датою оплати товару є дата зарахування відповідних грошових сум на банківський рахунок продавця (п. 2.9 Договору). Відповідно до 7.2 Договору за прострочення або неповну сплату товару покупець сплачує постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У випадку прострочення більш ніж на 30 днів, крім пені, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 20% від простроченої до сплати суми. Цей Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 10.1 Договору). Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору позивачем у період з 26.02.2020 по 06.08.2020 було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 31 025,76 грн, що підтверджується видатковими накладними №1829 від 26.02.2020 на суму 3 896,07 грн, № 1937 від 28.02.2020 на суму 2 956,10 грн, № 2035 від 03.03.2020 на суму 2 194,14 грн, № 2085 від 03.03.2020 на суму 9 748,72 грн, № 2218 від 05.03.2020 на суму 984,13 грн, № 2479 від 12.03.2020 на суму 4 241,12 грн, № 2489 від 12.03.2020 на суму 2 360,56 грн, № 2585 від 16.03.2020 на суму 1 623,80 грн, № 4037 від 22.05.2020 на суму 78,00 грн, № 4038 від 22.05.2020 на суму 2 178,92 грн, № 7874 від 06.08.2020 на суму 764,20 грн. Однак, відповідачем було частково здійснено оплату на суму 4 105,35 грн, що підтверджується виписками з рахунку позивача. У зв`язку з чим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 27 187,35 грн заборгованості за товар згідно видаткових накладних №1829 від 26.02.2020, №1937 від 28.02.2020, №2035 від 03.03.2020, № 2085 від 03.03.2020, № 2218 від 05.03.2020, № 2479 від 12.03.2020, № 2489 від 12.03.2020, № 2585 від 16.03.2020, № 4037 від 22.05.2020, № 4038 від 22.05.2020, № 7874 від 06.08.2020. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Пунктом 2.8 Договору сторони погодили, що розрахунки за товар здійснюються протягом 21 календарних днів з моменту поставки товару або у інший строк, попередньо домовлений між сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами. Враховуючи умови договору відповідач був зобов`язаний здійснити оплату за поставлений позивачем товар згідно видаткових накладних № 1829 від 26.02.2020 у строк до 18.03.2020 включно, згідно видаткової накладної № 1937 від 28.02.2020 у строк до 20.03.2020 включно, згідно видаткових накладних № 2035 та № 2085 від 03.03.2020 у строк до 24.03.2020 включно, згідно видаткової накладної № 2218 від 05.03.2020 у строк до 26.03.2020 включно, згідно видаткових накладних № 2479 та № 2489 від 12.03.2020 у строк до 02.04.2020 включно, згідно видаткової накладної № 2585 від 16.03.2020 у строк до 06.04.2020 включно, згідно видаткових накладних № 4037 та № 4038 від 22.05.2020 у строк до 12.06.2020 включно, згідно видаткової накладної № 7874 від 06.08.2020 у строк до 27.08.2020 включно. Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 27 187,35 грн підлягають частковому задоволенню в сумі 26 920,41 грн., оскільки поставку було здійснено на 31 025,76 грн, а оплату здійснено на 4 105,35 грн. Крім основного боргу позивачем також нараховано пеню у розмірі 2 523,31 грн та штраф у розмірі 6 212,35 грн. Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів. Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. В силу ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін). Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що за прострочення або неповну сплату товару покупець сплачує постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У випадку прострочення більш ніж на 30 днів, крім пені, покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 20% від простроченої до сплати суми. Оскільки, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено матеріалами справи факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то колегія суддів здійснивши перерахунок нарахованих пені та штрафу, погоджується з судом першої інстанції щодо часткового задоволення пені у розмірі 2 026,04 грн. та штрафу у розмірі 5 384,08 грн. Щодо посилань апелянта на те, що ним було повністю оплачено поставлений товар, то колегія суддів зазначає наступне. Платіжні доручення додані до апеляційної скарги на підтвердження оплати товару не беруться до уваги, оскільки в призначені платежу вказано лише те, що оплату здійснено за товар по договору поставки, однак жодного посилання на договір поставки товару № КД-136 від 13.02.2020 або на видаткові накладні № 1829 від 26.02.2020, № 1937 від 28.02.2020, № 2035 від 03.03.2020, № 2085 від 03.03.2020, № 2218 від 05.03.2020, № 2479 від 12.03.2020, № 2489 від 12.03.2020, № 2585 від 16.03.2020, № 4037 від 22.05.2020, № 4038 від 22.05.2020, № 7874 від 06.08.2020 не має, тому колегія суддів не може дійти беззаперечного висновку, що дані кошти було оплачено саме по вказаним накладним. Щодо посилань апелянта на те, що по деяким видатковим накладним товар не отримувався, то вони також не беруться до уваги, оскільки на кожній видатковій накладній стоїть підпис представника та печатка товариства. Доданий до апеляційної скарги акт звірки, колегією суддів також не приймається до уваги, оскільки останній складений в односторонньому порядку. Посилання скаржника на не можливість своєчасного подання відзиву на позов з відповідними доказами через обмеження роботи підприємства, пов`язаних з кронавірусної хвороби - COVID-19, на підтвердження чого додає відповідний наказ підприємства, колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, як свідчать матеріали справи останній був повідомлений судом про відкриття провадження завчасно та майже за два місяці до винесення оскаржуваного судового рішення, тобто було достатньо часу для вчинення відповідної процесуальної дії (а.с.103 т.1); по-друге, введення карантину та запровадження дистанційної роботи працівників підприємства не можуть бути розцінені судом як поважними чи як непереборними обставинами для подання відзиву на позов, оскільки викладені доводи зводяться до внутрішньої організації роботи самого скаржника, а також така форма роботи за своїм змістом передбачає виконання посадових і службових обов`язків (вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка, зокрема, викладена в ухвалах від 06.11.2020 у справі №910/4495/20 та від 12.01.2021 у справі №910/8644/20); по-третє, додана скаржником копія наказу №29-р навпаки підтверджує факт того, що працівники підприємства здійснювали роботу в режимі віддаленого доступу із застосуванням електронних комунікаційних технологій. До того ж, самоізоляція не є тимчасовою непрацездатністю працівників скаржника, та не звільняє від виконання ними своїх трудових обов`язків в режимі віддаленого доступу із застосуванням електронних комунікаційних технологій. Більше того, в матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 29.01.2021 та довіреність на представник (адвоката) скаржника від 10.02.2021, який не є працівником підприємства. Тобто, в останнього було достатньо часу для підготовки та подання відзиву на позов. Крім того, скаржник та його представник не скористалися своїм процесуальним правом на подання клопотання про надання додаткового часу для подання відзиву на позов чи доказів по справі. Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.269, 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин. При цьому, як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010). Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника. Щодо судових витрат позивача на правничу професійну допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.123 ГПК України). Згідно п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Оскільки судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні апеляційної скарги витрати позивача на правничу професійну допомогу покладаються на скаржника. У відповідності до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, а також узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №925/1090/18. Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Колегією суддів встановлено, що позивачем дотримано вказані правові норми та вчасно заявлено про розмір судових витрат, які він має сплатити у зв`язку з розглядом апеляційної скарги. Як свідчать матеріали справи, 26.11.2020 між позивачем (далі - клієнт) та адвокатом Рівним Євгенієм Олександровичем (далі - виконавець) було укладено Договір № 9 про надання правової (правничої) допомоги (далі - Договір), відповідно до якого клієнт замовляє виконавцю надання юридичних послуг (правової допомоги) по захисту прав та законних інтересів клієнта щодо стягнення боргу за договором поставки товару № КД-136 від 13.02.2020. Юридичні послуги (правова допомога) надається клієнту виконавцем на платній основі відповідно до умов, визначених цим Договором (п. 1.1, 1.2 Договору). Згідно з п. 4.1 Договору оплата послуг за надання юридичних послуг здійснюється клієнтом в готівковій або безготівковій формі протягом 60 банківських днів з моменту підписання акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг). Вартість юридичних послуг визначається сторонами відповідно до Додатку 1 Договору (п. 4.2 Договору). В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльність №6201/10 від 06.10.2017, копія ордера серія А.І. №1005502 від 09.04.2021 року, копія акту №2 від 07.04.2021 здачі-прийняття виконаних робіт по наданню юридичних послуг відповідно до Договору про надання правової (правничої) допомоги №9 від 26.11.2020 (далі - Акт №2), який підписаний сторонами та скріплений печатками сторін. У відповідності до Акту №2 сторони визначили, що підписанням цього акту вони підтверджують факт надання юридичних послуг відповідно до умов Договору № 9 від 26.11.2020 про надання правової (правничої) допомоги, а саме складання відзиву на апеляційну скаргу у даній справі. Загальна вартість наданих послуг складає 5 000,00 грн (п. 2 Акту № 1). За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України). Аналогічної правової позиції дотримується об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019 по справі №922/445/19. Враховуючи викладене та проаналізувавши зазначені вище докази виконаних робіт, колегією суддів встановлено, що матеріали справи містять всі необхідні докази в розумінні п.1 ч.2 ст.126 та ст.129 ГПК України, які підтверджують обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість, що мають бути сплачені. Таким чином, колегією суддів дійшла висновку про доведеність обставин надання адвокатом позивача послуг з професійної правничої допомоги у розмірі 5 000 грн. Скаржником не надано доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи. Крім того, скаржник не скористався своїм правом на заявлення клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які позивач поніс внаслідок оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції. Крім того, колегія суддів враховує те, що згідно п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. З огляду на наведене та виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу співмірності та розумності судових витрат, а також враховуючи затрачений адвокатом відповідач час, обсяг наданих останнім послуг, колегія суддів прийшла до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також матеріали справи містять всі необхідні докази в розумінні ст.126 та ст.129 ГПК України, які підтверджують надання послуг і виконання робіт та їх сплату. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЮНА-ІНТЕРКОМ" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі № 910/19790/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 у справі № 910/19790/20 залишити без змін. 3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника. 4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЮНА-ІНТЕРКОМ» (Україна, 03057, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 47-А; ідентифікаційний код 39923550) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ ДОЛЯ» (Україна, 01004, місто Київ, вулиця Басейна, будинок 5-Б; ідентифікаційний код 43214921) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень нуль копійок). 5.Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/19790/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий суддя М.Л. Яковлєв Судді В.В. Куксов Є.Ю. Шаптала