Постанова 4872 № 915/1308/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1308/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2021 (суддя Ржепецький В.О., м.Миколаїв, повний текст складено 22.01.2021) у справі № 915/1308/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» до відповідача Держави України в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Павлюк М.А. про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Держави України в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А., в якій просило відшкодувати позивачу за рахунок державного бюджету шкоду, завдану незаконними діями Держави України в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А. у розмірі: - 3000,00 грн., сплачених адвокату Беліку В.Г. за подання юридичної допомоги; - 16182,00 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовані статтями 56 Конституції України, частиною третьою статті 23, частиною першою статті 1166 та частиною першою статті 1174 Цивільного кодексу України, висновками Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №461/1930/16-ц та постанови Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №757/53996/17 з посиланням на те, що державний виконавець вказаними неправомірними діями ввів в оману позивача та умисно здійснив затягування відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №400/866/19, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 21.12.2019, строком на дев`ять місяців, чим завдав позивачу майнову та моральну шкоду. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2021 у задоволенні позову відмовлено з огляду на те, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів завдання юридичній особі матеріальної або немайнової шкоди, не зазначено, яким саме чином дії (бездіяльність) державного органу потягли за собою ті чи інші об`єктивні наслідки для юридичної особи, зокрема, приниження її ділової репутації, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і ймовірним протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні, наданий позивачем розрахунок немайнової шкоди не має ознак обґрунтованості. Не погодившись з рішення суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення суду скасувати, позов задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник послався на те, що судом проігноровано наявні в матеріалах справи докази про факти введення скаржника в оману та затягування на дев`ять місяців відкриття виконавчого провадження. Також апелянт вказав про те, що суд порушив право скаржника на відшкодування шкоди, завданої юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень. Крім того, суд не застосував частину першу статті 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а також статтю 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема: інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода. Як наслідок, суд не з`ясував, що 16182,00грн. моральної шкоди є достатнім розміром для відшкодування душевних та психічних страждань скаржника в результаті неправомірних дій відповідача. Одночасно скаржником в апеляційній скарзі заявлено клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.03.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» залишено без руху з підстав ненадання скаржником доказів сплати судового збору. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2021, серед іншого, поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2021 у справі № 915/1308/20; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; постановлено розгляд справи почати через 15 днів з дня відкриття апеляційного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено учасникам справи строк до 05.04.2021 для подання відзивів на апеляційну скаргу та будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань. Відповідачем було надіслано на адресу суду апеляційної інстанції (на електронну пошту і засобами поштового зв`язку) відзив за вих.№3704 від 05.04.2021 (у чотирьох екземплярах), в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що державний виконавець відділу при прийнятті рішення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання діяв в межах наданих йому повноважень, не порушуючи прав та інтересів сторін виконавчого провадження. Окрім того, до вказаного відзиву відповідачем залучено копії матеріалів виконавчого провадження, які судовою колегією не приймаються з огляду на те, що відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 24.01.2020 позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №400/866/19, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 21.12.2019 щодо зобов`язання Управління патрульної поліції м. Миколаєва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України вчинити дії щодо розшуку та тимчасового затримання транспортного засобу боржника, відповідно до інформації, що поставлена на облік до бази даних до інформаційної підсистеми «Гарпун» інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції» на підставі постанови головного державного виконавця Вітовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 05.07.2019 ВП №53966307. Повідомленням відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07.04.2020 виконавчий документ повернуто стягувачу без прийняття до виконання з підстав невідповідності коду ЄДРПОУ 40108735 найменуванню боржника Управління патрульної поліції м.Миколаєва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2020 у справі №400/866/19 у задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Роскосметика» про виправлення помилки у виконавчому листі від 21.12.2019 відмовлено. Висновки суду мотивовано тим, що виконавчий лист від 21.12.2019 видано відповідно до резолютивної частини рішення суду, боржником вказано Управління патрульної поліції м.Миколаєва Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, ідентифікаційний код 40108646, однак у повідомленні державного виконавця від 07.04.2020 найменування боржника відповідає інформації з виконавчого листа, а ідентифікаційний код боржника вказано 40108735, що не відповідає інформації, зазначеній у виконавчому листі від 21.12.2019. Позивач посилаючись на те, що державний виконавець вказаними неправомірними діями ввів його в оману та умисно здійснив затягування відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №400/866/19, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 21.12.2019, строком на дев`ять місяців, просив суд стягнути з відповідача 3000,00 грн. сплачених адвокату Беліку В.Г. за подання юридичної допомоги, та 16182,00 грн. моральної шкоди. Стосовно позовних вимог про стягнення 3000,00 грн., сплачених адвокату Бєліку В.Г. за подання юридичної допомоги, колегія суддів зазначає наступне. Позивач, звертаючись із вказаною позовною вимогою про стягнення 3000,00грн., визначив вказану суму як шкоду, завдану протиправними діями відповідача. На підтвердження витрат за подання юридичної допомоги у вказаній сумі позивачем надано: - копію договору про надання правової допомоги від 20.08.2020, укладеного між ОСОБА_1 , як адвокатом, та Товариством з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», як замовником, відповідно до пункту 1.1. якого адвокат взяв на себе зобов`язання надавати правову допомогу замовнику у відновленні його прав, які порушуються та будуть порушуватися Державою в особі відділу примусового виконання рішень УЗПВР у Миколаївській області при виконанні виконавчого листа по адміністративній справі №400/866/19; за правову допомогу замовник сплачує адвокату винагороду у розмірі 3000,00грн. (пункт 3.1. договору); - копію акту приймання-передачі виконаних юридичних послуг адвокатом від 20.10.2020 до договору про надання правової допомоги від 20.08.2020, відповідно до якого сторони засвідчили факт прийому клієнтом юридичних послуг, наданих адвокатом за договором від 20.08.2020, на загальну суму 3000,00грн.; - копію платіжного доручення №2423 від 20.10.2020, відповідно до якого Товариством з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» здійснено перерахування ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 3000,00грн. Тобто, розмір матеріальної шкоди позивач обґрунтував витратами позивача на правову допомогу. Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Предмет доказування під час розгляду справи складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Предметом розгляду у даній справі, зокрема, є вимога про відшкодування позивачу за рахунок державного бюджету шкоду, завдану незаконними діями Держави України в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Павлюк М.А. у розмірі 3000,00 грн., сплачених адвокату Беліку В.Г. за подання юридичної допомоги. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За загальним правилом, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вини. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення заподіяної шкоди. Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обов`язок доведення обставин справи належним та допустимими доказами покладається на сторони. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, а збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України. Відповідно до статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування. Також цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Отже, необхідною підставою деліктної відповідальності органу державної влади є наявність трьох таких складових у сукупності: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України. Як зазначено вище по тексту цієї постанови позивач, звертаючись до суду із позовом, просив відшкодувати йому за рахунок державного бюджету шкоду, завдану протиправними діями відповідача, а саме: завдання йому матеріальної шкоди у сумі 3000,00грн. Під матеріальною шкодою позивач розуміє витрати на оплату правової допомоги за договором про надання правової допомоги, укладеного між ОСОБА_1 , як адвокатом, та Товариством з обмеженою відповідальністю «РосКосметика», як замовником, від 20.08.2020. Виходячи з вищевикладених обставин справи, позивачем заявлено вимоги щодо стягнення шкоди у розмірі 3000,00грн. Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування шкоди є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, застосування якого можливе за наявності усіх його елементів: протиправна поведінка; шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина або незалежно від вини у випадках, передбачених статтями 1173, 1174 Цивільного кодексу України. Натомість заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату правової допомоги не є збитками, оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, не мають ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №923/245/19, від 01.06.2020 у справі№910/12945/19. У зв`язку із викладеним позовні вимоги про стягнення 3000,00 грн., сплачених адвокату Беліку В.Г. за подання юридичної допомоги, не підлягають задоволенню. Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Зі змісту частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За змістом частини четвертої 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Якщо у спорі про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою, судові витрати за правилами цієї статті мають бути стягнуті на користь юридичної особи, то вони стягуються на користь власників (учасників, акціонерів), які подали позов в інтересах такої юридичної особи, у тій частині, в якій вони понесені цими власниками (учасниками, акціонерами). При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно сторони, на яку судовим рішенням покладено витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову. Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди судова колегія зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно відмовлено у їх задоволенні з огляду на наступне. У частинах 1, 2, 3 статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)». У ч. 2 п. 5 інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» № 01-8/184 від 28 березня 2007 р. Вищий господарський суд України роз`яснив, що діловою репутацією юридичної особи є престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгових марок та інших належних їй нематеріальних активів серед споживачів її товарів і послуг. Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Таким чином, за змістом пункту четвертого частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода, заподіяна юридичній особі, може полягати лише у приниженні ділової репутації юридичної особи. Натомість даний позов заявлений позивачем - юридичною особою. Обґрунтовуючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначив, що така шкода полягає у спричиненні йому душевних та психічних страждань у зв`язку із введенням його в оману відповідачем, що мало наслідком затягування відкриття виконавчого провадження. Тобто, питання відшкодування шкоди, заподіяній діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю «Роскосметика», у позові не заявлялося. Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення 16182,00 грн. моральної шкоди. Доводи апелянта про незастосування положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким передбачено у наведених в статті 1 цього Закону випадках відшкодування, зокрема, інших витрат, сплачених громадянином; сум, сплачених громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральної шкоди, апеляційна інстанція відхиляє, оскільки частиною першою вказаного Закону передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду, саме громадянину, а не юридичній особі. За приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не надано належних, достатніх та допустимих доказів завдання юридичній особі матеріальної або немайнової шкоди. Відповідно до положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а вказане судове рішення слід залишити без змін. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд не відшкодовуються. Керуючись ст.ст. 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2021 у справі №915/1308/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України. Головуючий суддя Л.В. Поліщук Суддя Л.О. Будішевська Суддя С.В. Таран