Постанова 4850 № 360/3096/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2021 року справа №360/3096/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Сіваченка І.В., Ястребової Л.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі №360/3096/20 (головуючий І інстанції Ірметова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення грошової компенсації, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.33-37), просив: -визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної, додаткової соціальної відпустки за вислугу років та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, за період з 15.01.2016, 2017, 2018 та 2019 років; -стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за не використані дні основної, додаткової відпустки за вислугу років та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 15.01.2016, 2017, 2018 та 2019 років, при звільненні у сумі 32986,44 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з врахуванням рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.07.2019 по справі 812/973/17 та наказу ГУНП в Луганській області від 24.02.2020 року №167 о/с, позивач звільнений 10.05.2019 і рахується таким, що перебував на службі в Національній поліції, бо за весь час перебування на службі, позивачу сплачено середній заробіток. Тому він право на грошову компенсацію за невикористану в 2016, 2017, 2018 та 2019 роках основної, додаткової відпустки за вислугу років та додаткової соціальної відпустки як учасник бойових дій, бо не було реалізоване право на отримання вище зазначених відпусток. На даний час позивач вимагає виплатити за невикористані усі види відпусток (основної та додаткову за вислугу років), починаючи з 15.01.2016 по 10.05.2019, на дату фактичного звільнення згідно наказу №167 о/с від 24.02.2020. Відповідач заперечував проти задоволення позову та зазначив, що за судовим рішенням було змінено дату звільнення позивача з 10.05.2019. Тобто, позивач фактично не поновлювався на посаді, а стягнення середнього заробітку на користь позивача відбулося на підставі ч. 5 ст. 235 КЗпП України у зв`язку з затримкою видачи трудової книжки. З огляду на положення ч.1 ст. 92, ч.10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію», позивачу не передбачена компенсація за не використані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, необґрунтованість висновків суду, просив скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Внаслідок зміни дати звільнення на підставі судового рішення, позивач до 10 травня 2019 року мав статус поліцейського, він мав право на отримання компенсації за не використані дні основної та додаткової відпусток. Суд першої інстанції не врахував приписи ст.9 ЗУ «Про відпустки», відповідно до якої до стажу роботи, що дає право на щорічну додаткову відпустку зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно законодавства зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу). Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Позивач проходив службу в Національній поліції України з 07 листопада 2015 року по 14 січня 2016 року на посаді начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського ВП ГУНП в Луганській області (а. с.6, 8-9). Позивач має статус учасника бойових дій (а.с. 7). Наказом ГУНП в Луганській області від 14 січня 2016 року № 7 о/с майора поліції ОСОБА_1 начальника ізолятора тимчасового тримання Міловського відділу поліції звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення) Закону України «Про Національну поліцію», підстава: наказ ГУНП від 30 грудня 2015 року № 311 (а. с. 11). Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 липня 2019 року у справі № 812/973/17, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, стягнуто з ГУНП в Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 року у сумі 247426,06 грн з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку (а. с. 71-75). За заявою позивача від 28 січня 2020 року наказом ГУНП в Луганській області від 24 лютого 2020 року змінено дату звільнення позивача з Національної поліції України з 14 січня 2016 року на 10 травня 2019 року (а. с. 12). 14 липня 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо надання інформації стосовно нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки (а. с. 13). Листом від 03.08.2020 №2685/111/19-2020 позивача повідомлено, що згідно інформації наданої Міловським ВП ГУНП, ОСОБА_1 не відпрацьовано жодного повного місяця, а відповідно дні невикористаної відпустки відсутні, підстав для нарахування та виплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки немає. Стосовно компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій зазначено, що зі змісту ч. 1 ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію» у вказаному Законі йдеться лише про «щорічні чергові оплачувані відпустки», а тому у ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію», відповідно до якого за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону, йдеться про щорічну чергову оплачувану відпустку. Тобто поліцейському, який звільняється зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за невикористану в році звільнення «щорічну чергову оплачувану відпустку». Отже компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, законодавством не передбачено. На підставі вищенаведеного, здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану додатку відпустку як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019 роки не можливо (а.с.14) Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач у період з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 роки фактично не працював, за ним лише зберігалося місце роботи, за затримку видачі трудової книжки на користь позивача було стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України. Отже, права позивача на отримання компенсації за невикористані відпустки не порушено з боку відповідача. Оцінка суду. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Закон №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цьогоЗакону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України. Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII). Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання). Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. На підставі частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Як правильно встановлено судом першої інстанції за заявою ОСОБА_1 від 28 січня 2020 року наказом ГУНП в Луганській області від 24 лютого 2020 року змінено дату звільнення позивача з Національної поліції України з 14 січня 2016 року на 10 травня 2019 року. Проте, позивач не поновлявся на посаді. Позивач у період з 15 січня 2016 року по 09 травня 2019 роки фактично не працював, за ним лише зберігалося місце роботи, а за затримку видачі трудової книжки на користь позивача стягнуто середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України. Отже, відсутні підстави для стягнення на користь позивача компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток. При цьому судом першої інстанції правильно не застосовано до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.09.2019 року у справі № 620/4218/18 від 21.09.2019, оскільки ці висновки стосуються звільнених з військової служби військовослужбовців. До спірних правовідносин не застосовуються правовий висновок, викладений Верховним судом в постанові від 19.01.2021 року у справі №160/10875/19, оскільки цей висновок стосується особи, яка фактично працювали у періодах, за які вона просить виплатити компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції не вбачається. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі №360/3096/20 - залишити без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі №360/3096/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 17 травня 2021 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 17 травня 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді І.В. Сіваченко Л.В. Ястребова