Постанова 4850 № 360/1609/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2020 року справа №360/1609/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Сіваченка І.В., Ястребової Л.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Компанійця Вячеслава Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 360/1609/20 (головуючий І інстанції Є.О. Кисельова) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь період затримки невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік по день фактичного розрахунку. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 17.03.2020 він звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік із збереженням заробітної плати. Відповідачем надана відповідь № 2321/111/22/05-2020 від 02.04.2020 про неможливість виплати компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у зв`язку з тим, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій законодавством не передбачено. Вважає бездіяльність відповідача щодо не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки 2018 рік такою, що суперечить положенням Закону та порушує його права. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 16 листопада 2018 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 16 листопада 2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги, у сумі 1000 (одна тисяча) гривень. Не погодившись з судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Виплати суми середнього заробітку за період затримки невиплати компенсації є похідною від самої компенсації, яку не нараховано та не виплачено позивачу, тому дана позовна вимога також підлягає задоволенню Оскільки в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, останній має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зменшення розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, оскільки відповідач не звертався з клопотанням про зменшення розміру таких витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги позивача в частині відмови в задоволенні позовних вимог, не надаючи оцінку судовому рішенню в частині позовних вимог, які судом першої інстанції задоволені. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 08.12.2011 Новопсковським РВУМВС України в Луганській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 є учасником бойових дій, про що свідчить відповідне посвідчення серії НОМЕР_3 від 08.10.2018 (арк.спр.8-10,11, 14). Відповідно до інформації, зазначеної у довідці від 23.03.2017 за № 0000151804, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (арк.спр.12). Відповідно до витягу з наказу № 580 о/с від 16.11.2018 "По особовому складу" звільнено зі служби лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0122663), слідчого відділення Новопсковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 7 (за власним бажанням), з 16.11.2018 з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 05 років 03 місяці 09 днів, у пільговому обчисленні 02 роки 03 місяці 28 днів, відрахувавши з грошового забезпечення кошти за 3 доби щорічної чергової оплачуваної відпустки (арк.спр.16). 17.03.2020 позивач звернувся до ГУНП в Луганській області із заявою, відповідно до якої просив здійснити виплату грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2018 рік як учаснику бойових дій (арк.спр.17). Листом від 02.04.2020 № 2321/111/22/05-2020 Головним управлінням Національної поліції в Луганській області було повідомлено позивача про те, що здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018 рік неможливо у зв`язку з тим, що компенсація за невикористані дні календарної відпустки як учаснику бойових дій законодавством не передбачено (арк.спр.18). Згідно довідки Новопсковського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області від 18.05.2020 № 5555/111/40-2020, ОСОБА_1 у додатковій відпустці із збереженням грошового забезпечення, як учасник бойових дій за 2018 рік не перебував. До Новопсковського ВП ГУНП в Луганській області з приводу виплати грошової компенсації за невикористані дні календарної відпустки за 2018 рік, як учаснику бойових дій позивач не звертався (арк.спр.72). Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь період затримки невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік по день фактичного розрахунку, виходив з їх передчасності, оскільки спір щодо вказаних сум може бути вирішено лише після здійснення відповідної виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Зменшуючи розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, суд першої інстанції вважав їх завищеними. Оцінка суду. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно статтею 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення). Згідно статті 2 Закону України "Про оплату праці" одноразова грошова допомога при звільненні є додатковою заробітною платою та на неї поширюються гарантії, передбачені цим Законом. Зокрема, відповідно до статті 94 КЗпП України, частини першої статті 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно із частиною третьою статі 21 Закону України "Про оплату праці" забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз вказаних норм свідчить, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Аналогічна позиція викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України. Разом з тим, колегія суддів враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Враховуючи частковість задоволених позовних вимог, беручи до уваги, що до Новопсковського ВП ГУНП в Луганській області з приводу виплати грошової компенсації за невикористані дні календарної відпустки за 2018 рік, як учаснику бойових дій позивач не звертався, звернувся до ГУНП 17.03.2020 , а до суду тільки 14.04.2020 (тобто, майже через два роки після звільнення) із вимогою про нарахування затримки розрахунку через ненарахування компенсації за невикористані дні відпусток є свідченням того, що позивач свідомо затягував строки з метою отримання більшої суми коштів, суд приходить до висновку про можливість стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2000,00 гривень. Щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із такого. На підставі частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України суд у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Судом встановлено, що 01.07.2020 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 26027/2020 від представника відповідача надійшло клопотання про відмову позивачу у задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оскільки зі змісту квитанції до прибуткового касового ордеру від 16.06.2020 № 14 про сплату позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 5500 гривень не вбачається жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати на відшкодування правничої допомоги. Тобто, даний документ не доводить факту донесення позивачем витрат на правову допомогу по даній справі (арк. спр. 101-102). При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, є документально підтвердженою, проте підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України. Зокрема, суд першої інстанції, проаналізувавши зміст заяви позивача про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та докази, надані в підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу, вважав, що розмір витрати позивачем завищений, оскільки дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами, а всі додатки до позовної заяви, докази, на підставі яких суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, були наявні у позивача. Тому, аналіз правових підстав та підготовка позовної заяви не потребують такої значної витрати часу, застосування спеціальних професійних навиків з правових питань. Згідно із приписами частини сьомої статі 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд звертає увагу, що відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу (постанови Верховного Суду від 29.03.2018 р. у справі №907/357/16, від 18.12.2018 р. у справі №910/4881/18) Таким чином, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки від відповідача не надходило клопотання про зменшення розміру таких витрат. Отже, підлягають стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500 грн, розмір яких повністю підтверджено матеріалами справи. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в зв`язку з протиправними діями відповідача, однак неправильно застосував норми матеріального права, тому судове рішення підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову щодо стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні та в цій частині задоволенню позовних вимог частково, та зміні в резолютивній частині щодо розміру витрат на правничу допомогу, що обумовлює часткове задоволення апеляційної скарги. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Компанійця Вячеслава Валерійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 360/1609/20 - задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 360/1609/20 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні. В цій частині прийняти постанову. Додати до резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 360/1609/20 абзац наступного змісту: "Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ: 40108845, місцезнаходження: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2000 (двох тисяч) гривень 00 коп.". Абзац п`ятий резолютивної частини рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 360/1609/20 викласти в наступній редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ: 40108845, місцезнаходження: Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 1) витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги, у сумі 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) гривень.» В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 липня 2020 року у справі № 360/1609/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 08 вересня 2020 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді І.В. Сіваченко Л.В. Ястребова