Постанова 4870 № 914/490/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" травня 2021 р. Справа №914/490/20 м.Львів Західний апеляційний господарський суд у складі: головуючого - судді Матущака О.І. суддів Бонк Т.Б. Якімець Г.Г. за участю представників учасників у справі від: позивача: Цукорник С.Г.(адвокат); відповідача: не з`явився; третіх осіб: не з`явилися; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207", м. Львів б/н від 22.01.2021 на рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 (суддя Горецької З.В., повне рішення - 28.12.2020) у справі №914/490/20 за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207", м. Львів до відповідача: Приватного підприємства "Едель", м. Львів за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Львівської міської ради, м. Львів за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк", м. Київ про скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості ВСТАНОВИВ: Суть спору. ТДВ «Львівська автоколона № 2207» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Едель» про скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості. Позовна заява мотивована тим, що Приватним підприємством «Едель» незаконно зареєстровано право власності на виробничу будівлю під літ. К-1-2, загальною площею 2670,3 кв.м., у зв`язку з чим з користування ТДВ «Львівська автоколона №2207» незаконно вибула частина земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна,

30. Позивач є правонаступником ВАТ «Львівське автотранспортне підприємство 24654», у зв`язку з чим є користувачем земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна (промзона Сигнівка) площею 11 га. Внаслідок реєстрації за відповідачем, права власності на будівлю К-1-2 площею 2670,3 кв.м., в силу вимог ст. 377 ЦК України, ст.ст. 120,141 ЗК України право користування цією земельною ділянкою у позивача - припинилось, в тому числі припинилось право користування земельною ділянкою площею 886,2 кв.м., яку незаконно займає будівля К-1-2. Апелянт стверджує, що наявність рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2012, яким визнано право власності ПП «Едель» на будівлю К-1-2 за адресою: м.Львів, вул. Конюшинна, 28, площею 2670,3 кв.м не виключає передбачений обов`язок щодо прийняття цього об`єкта нерухомого майна в експлуатацію. З моменту реєстрації за ПП «Едель» права власності на об`єкт нерухомості літ. К-1-2, площею 2670,3 кв.м. відповідач в силу прямої вказівки закону, набув право користування частиною земельної ділянки під цією будівлею та земельною ділянкою для її обслуговування. При цьому повторно укладення договору оренди чи іншого документального переоформлення орендних правовідносин вимогами чинного законодавства не вимагається. Враховуючи викладене, скасування запису про право власності ПП «Едель» на об`єкт нерухомості літ. К-1-2, площею 2670,3 кв.м. в силу прямої вказівки закону буде відновлено право позивача на користування земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна. Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 відмовлено у задоволенні позову. Рішення суду мотивоване тим, що АТ «Міжнародний інвестиційний банк» є власником виробничої будівлі, позначеної на плані літерою «К-1-2» загальною площею 2670,3 кв. м., а не ПП «Едель». А отже, в силу ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування запису про право власності №1131950 від 31.05.2013 за ПП «Едель» є неможливим через відсутність таких прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, пред`явлений у даній справі позов не може призвести до ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача. Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи. Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. У свій апеляційній скарзі скаржник покликається на такі обставини. - ВАТ «Львівське автотранспортне підприємство 24654» набуло право постійного користування земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна (промзона Сигнівка) відповідно до законодавства, що діяло на момент реорганізації. Правонаступником ВАТ «Львівське автотранспортне підприємство 24654» є ТДВ «Львівська автоколона №2207», а отже, позиція суду першої інстанції щодо припинення права користування є помилковою. - Неправомірними є покликання суду першої інстанції на рішення суду у справі №5015/690/12, яке набрало законної сили, оскільки ухвалою Вищого господарського суду від 22.11.2017 у вказаній справі, гарантовано позивачу право на доступ до правосуддя шляхом пред`явлення до ПП «Едель» окремого позову. - Наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва, без залучення дійсного користувача земельної ділянки, на якій він знаходиться, не може вважатися перешкодою для захисту його порушеного права. - Безпідставними є покликання суду на преюдиційність рішення від 16.09.2010 у справі №29/55 щодо того, що юридичним фактом для припинення права користування земельною ділянкою є реорганізація юридичної особи, оскільки право користування спірною земельною ділянкою у вказаному рішення не є встановленою обставиною, а правовою кваліфікацією спірних правовідносин. - Заявлена позивачем вимога щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав від 13.07.2012 є належним способом захисту прав. Третьою особою - АТ «Міжнародний інвестиційний банк» подано пояснення по суті апеляційної скарги, в яких просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У своїх поясненнях зазначає таке. - Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.09.2010 у справі № 29/55, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2010, відмовлено у задоволенні позову ВАТ «Львівське АТП - 24654» (правонаступником якого є ТДВ «Львівська автоколона №2207») до ПП «Торгівельно-логістичний центр», від імені якого діяла Цукорник С.Г. , про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, площею 11 га, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна,

30. Рішення обґрунтовані тим, що державний акт №179 на земельну ділянку від 1982 було надано Автоколоні №2207 Львівського обласного управління вантажного автомобільного транспорту УРСР, а відповідно припинення діяльності державного підприємства шляхом перетворення (що і було у цьому випадку) є юридичним фактом для припинення права користування земельною ділянкою. ВАТ «Львівське АТП-24654» не надало суду акту на право користування спірною земельною ділянкою, виданого саме ВАТ «Львівське АТП-24654». - Апелянт у даному процесі має на меті шляхом подачі позову до іншої особи, переглянути результати розглянутого спору щодо правового статусу земельної ділянки, тим самим здійснити переоцінку доказів. При цьому, ВАТ «Львівське АТП-24654» (правонаступником якого є ТДВ «Львівська автоколона №2207») не подавало касаційної скарги на вказані судові рішення. - АТ «Міжнародний інвестиційний банк» на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2018 набув право власності на нежитлову будівлю, яка розташована на спірній земельній ділянці у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки до ПП «Едель». - З 16.01.2020 законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права. На адресу суду 07.05.2021 від третьої особи - АТ «Міжнародний інвестиційний банк» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції зазначає таке. З аналізу ст. 202 ГПК України випливає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи визначення необов`язкової явки сторін у дане судове засідання, строки розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вищезазначеного клопотання. Інших клопотань від учасників процесу не надходило. Фактичні обставини справи. Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, державним актом на право користування землею серії Б №060878 від 1982 року, земельна ділянка за адресою м. Львів вул. Конюшинна, 30 площею 11 га передана в користування Автоколоні №2207 Львівського обласного управління вантажного автомобільного транспорту УРС. Наказом Міністра автомобільного транспорту УССР №116-к від 19.09.1986 на підставі наказу Міністра автомобільного транспорту УССР №91 від 29.04.1986 та наказу Львівського обласного управління вантажного автотранспорту від 29.05.1986 №130, підприємство Львівська автоколона №2207 з 19.09.1986 перетворена у Львівське автотранспортне підприємство 24654. Актом приймання-передачі основних засобів від 16.12.1996 комісія на виконання наказу Мінтрансу України від 26.06.1996 року №211 прийняла основні засоби у Львівського АТП-24654 в м. Львові по вул. Конюшинній. Наказом Міністерства автомобільного транспорту №130 від 29.05.1986 начальників АТП, ТЄП зобов`язано перейменувати автоколони 2207, 2208, 2218, 2257, 2238 в автотранспортні підприємства та присвоїти нові індекси. Додатком №1 до наказу корпорації «Укравтотранс» №14 від 31.03.1992 Львівському автотранспортному підприємству присвоєно індекс 24654. Свідоцтво про перереєстрацію, видане 27.02.1997, Львівське державне автотранспортне підприємство 24654 Львівського територіально-виробничого об`єднання вантажного транспорту «Львіввантажавтотранс» перереєстровано на Відкрите акціонерне товариство «Львівське автотранспортне підприємство 24654». 05.03.1997 до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій внесено запис про реєстрацію Відкритого акціонерного товариства «Львівське автотранспортне підприємство 24654». Як підтверджується матеріалами справи, станом на 05.11.2001 на земельній ділянці по вул. Конюшинна, знаходився об`єкт незавершеного будівництва «Майстерня відділення поточного ремонту літ. В-1» площею 929,1 м. кв., який належав Автоколоні №2207 Львівського обласного управління вантажного автомобільного транспорту УРС на підставі державного акту на право користування землею серії Б №060878 від 1982 року. 17.01.2002 між ВАТ «Львівське автотранспортне підприємство 24654» та Приватним підприємством «Едель» укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ВАТ «Львівське автотранспортне підприємство 24654» продало, а Приватне підприємство «Едель» придбало незавершену будівництвом будівлю майстерні відділення поточного ремонту, 29% готовності (площею 875 кв.м. ), що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна. Відповідно до технічного паспорту станом на 05.11.2001, площа майстерні відділення поточного ремонту (літ. Б-1) становила 929,1 м. кв. В подальшому Приватним підприємством «Едель» проведено реконструкцію «Майстерні відділення поточного ремонту». 02.06.2011 загальна площа будівлі «Майстерні відділення поточного ремонту літ В-1» після завершення будівництва становить 2670,3 кв.м. 19.04.2012 рішенням Господарського суду Львівської області у справі №5015/690/12 за позовом Приватного підприємства «Едель» до Виконавчого комітету Львівської міської ради, визнано за Приватним підприємством «Едель» право власності на виробничу будівлю під літ. К-1-2, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 28 загальною площею вже 2670,3 кв.м. 11.07.2012 постановою Львівського апеляційного господарського суду залишено без змін рішення Господарського суду Львівської області у справі №5015/690/12, а апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишено без задоволення. 13.07.2012 реєстратором ОКП ЛОР «БТІтаЕО» Гриб О.Б. прийнято рішення про первинну державну реєстрацію права власності Приватного підприємства «Едель» на будівлю К-1-2 за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 28, будівлі присвоєно реєстраційний номер 37171170. Державну реєстрацію права власності Приватного підприємства «Едель» на будівлю К-1-2 площею 2670,3 кв.м проведено на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2012 у справі 5015/690/12. Згідно технічного паспорту на виробничу будівлю К-1-2 за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 28 загальна площа становить 2670,3 кв.м., в тому числі 1815,3 кв.м. по першому поверсі та 855 кв.м. по другому поверсі. В результаті завершення будівництва площа земельної ділянки, яку займає будівля К-1-2 становить 1815,3 кв.м. 22.11.2017 ухвалою Вищого господарського суду України касаційне провадження по справі №5015/690/12 за касаційною скарго ПАТ «Львівське автотранспортне підприємство 24654» на рішення Господарського суду Львівської області 19.04.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду 11.07.2012 року припинено. 29.01.2018 рішенням Господарського суду Львівської області у справі №914/2455/17, яке набрало законної сили 27.02.2018, задоволено позовні вимоги АТ «Міжнародний інвестиційний банк» до ПП «Едель». Звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за АТ «МІБ» на виробничу будівлю, позначену на плані під літерою «К-1-2» загальною площею 2670,3 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, буд. 28. 17.03.2018 право власності на виробничу будівлю «К-1-2» за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 28 зареєстровано за АТ «Міжнародний інвестиційний банк». Місцевим господарським судом також встановлено, що 16.10.2010 рішенням Господарського суду Львівської області відмовлено в задоволенні вимог ВАТ «АТП-24654» до ПП «Торгівельно-логістичний центр» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна,

28. На земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна (промзона Сигнівка) площею 11 га, крім об`єктів нерухомого майна, які належать на праві власності АТ «Міжнародний інвестиційний банк», знаходяться інші об`єкти нерухомого майна, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №225767508 від 28.09.2020 року та №225766042 від 28.09.2020. Оцінка суду. Згідно з ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. За таких обставин, встановлені факти у вищезазначених рішеннях є обов`язковими для суду при розгляді даної справи. Так, рішенням Господарського суду Львівської області від 16.09.2010 у справі № 29/55, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2010, встановлено припинення діяльності Автоколони №2207 Львівського обласного управління автомобільного транспорту УРСР, що є юридичним фактом для припинення його права на постійне користування земельною ділянкою площею 11 га, за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна,

30. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що державний акт № 179 на земельну ділянку від 1982 році було надано Автоколоні № 2207 Львівського обласного управління вантажного автомобільного транспорту УРСР, а відповідно, припинення діяльності державного підприємства шляхом перетворення (що і було у цьому випадку) є юридичним фактом для припинення його права користування земельною ділянкою. При цьому, ВАТ «Львівське АТП-24654» не надав суду акту на право користування спірною земельною ділянкою, виданого саме ВАТ «Львівське АТП-24654». За викладених обставин випливає, що державний акт №179 на земельну ділянку від 1982 року, який було надано Автоколоні №2207 Львівського обласного управління вантажного автомобільного транспорту УРСР, не є документом, який посвідчує право користування ВАТ «Львівське АТП 24654» земельною ділянкою площею 11 га, за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 30, а відповідно і у позивача відсутнє право користування спірною земельною ділянкою. Суд апеляційної інстанції також зазначає таке. За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Згідно зі ст.45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було би задовольнити позовні вимоги. Тобто сторонами у судовому процесі є суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Враховуючи те, що на даний момент право власності на виробничу будівлю, що знаходяться на спірній земельній ділянці, зареєстровано за АТ «Міжнародний інвестиційний банк», а не ПП «Едель» у зв`язку з набранням законної сили рішенням Господарського суду Львівської області від 29.01.2018 у справі №914/2455/17, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем не порушено право позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові. Таким чином, пред`явлений у даній справі позов не може призвести до ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача. Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на вищевикладене, рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Судові витрати. Відповідно до п. 2 ч. 1, ч.14 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом (позивачем). Керуючись ст. ст. 11, 13, 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 у справі № 914/490/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу «Львівська автоколона № 2207», м. Львів - без задоволення.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на апелянта. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Справу повернути до місцевого господарського суду. Повний текст постанови виготовлено та підписано 17.05.2021 Головуючий суддя О.І. Матущак Судді Т.Б. Бонк Г.Г. Якімець