Постанова 4873 № 910/4433/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "28" травня 2026 р. Справа№ 910/4433/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Сибіги О.М. суддів: Сковородіної О.М. Тищенко О.В. секретар судового засідання: Михайленко С.О. за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 28.05.2026 Розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 повний текст рішення складено 10.12.2025 у справі № 910/4433/25 (суддя Гулевець О.В.) за позовом Керівника Подільської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі:

1. Київської міської державної (військової) адміністрації

2. Міністерства культури України до Київської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Форвард-А про скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування рішення, - ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Керівник Подільської окружної прокуратури міста Києва, виступаючи в інтересах держави, в особі Київської міської державної (військової) адміністрації та Міністерства культури та стратегічних комунікацій України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, в якому просив усунути перешкоди власнику - державі в особі Київської міської (військової) державної адміністрації в користуванні та розпорядженні пам`ятками археології, а саме, пам`яткою археології місцевого значення Культурний шар Подолу, Державним історико-архітектурним заповідником Стародавній Київ, пам`яткою ландшафту та історії місцевого значення Історичний ландшафт Київських гір і долини річки Дніпра та землею, на якій вони розташовані, шляхом: - скасування державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на земельну ділянку площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002 з припиненням такого права; - визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 04.07.2024 № 1742/9708 Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю ФОРВАРД-А земельної ділянки в оренду для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури на вул. Турівській, 29-А у Подільському районі міста Києва (зміна цільового призначення); - скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002 з припиненням речових прав територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки на спірній земельні ділянці знаходяться пам`ятки археології, в силу статті 53 Земельного кодексу України ці землі належать до земель історико-культурного призначення, відтак, Київська міська рада, не будучи розпорядником спірних земель, не могла визначати цільове призначення земельної ділянки та, з огляду на наявність режимоутворювального об`єкта - пам`яток археології, протиправно віднесла земельну ділянку до категорії земель житлової та громадської забудови. З метою забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташовані пам`ятки археології, необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002 з припиненням речових прав Київської міської ради на цю ділянку, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі, а також шляхом скасування рішення Київської міської ради від 04.07.2024 № 1742/9708, яким затверджено проект землеустрою, з метою забезпечення можливості скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4433/25, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/4433/25 у задоволенні позову відмовлено. В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції зазначено, що у даному випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської державної (військової) адміністрації та Міністерства культури України відповідає приписам статті 23 Закону України Про прокуратуру та статті 53 Господарського процесуального кодексу України. Судом першої інстанції також зазначено, що належних та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка є державною власністю та знаходиться в межах пам`ятки археології місцевого значення Культурний шар Подолу та Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра, віднесена до Центрального історичного ареалу міста Києва та історико-культурного заповідника Стародавній Київ прокуратурою до матеріалів справи не надано. До того ж враховуючи положення Конституції України, Земельного кодексу України та пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є правомірним власником спірної земельної ділянки. Враховуючи те, що прокуратурою не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами презумпцію належності спірної земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київській міській раді, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність реєстрації земельної ділянки площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002, яка знаходиться за адресою: вул. Турівська, 29-а, за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Як наслідок, встановивши, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами факту належності спірної земельної ділянки до державної власності, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність порушень прав та інтересів держави в особі Київської міської (військової) державної адміністрації та Міністерства культури України з боку відповідача, та про відмову у задоволенні позову. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/4433/25, 29.12.2025 Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/4433/25 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення судом першої інстанції прийнято з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам, які мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що є підставою для його скасування. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у порушення положень статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції не прийняв до уваги листи Інституту археології Національної академії наук України від 24.03.2025 № 125/01-16 195 та Інституту історії України Національної академії наук України від 11.02.2025 №123/78, оцінивши їх як документи загального інформаційного характеру. Однак, дані державні наукові установи є фаховими у своїх сферах, що володіють спеціальними знаннями, та інформація, яку вони надали у листах від 24.03.2025 № 125/01-16-195 та від 11.02.2025 №123/78, є не просто інформацією загального характеру, а офіційним підтвердженням факту знаходження земельної ділянки площею 0,0398 га із кадастровим номером 8000000000:85:297:0002 на вул. Турівській, 29-А у Подільському районі міста Києва в межах пам`ятки археології місцевого значення «Культурний шар Подолу». За твердженнями скаржника, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що проект землеустрою, який затверджено оскаржуваним рішенням Київської міської ради від 04.07.2024 № 1742/9708, також містить відомості про те, що запроектована земельна ділянка має обмеження у використанні у зв`язку із знаходженням на території пам`ятки археології місцевого значення «Культурний шар Подолу», що поширюється на всю територію земельної ділянки (пункт 5 пояснювальної записки у складі проектної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Форвард-А»). Посилаючись на приписи частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, скаржник стверджує, що факт знаходження земельної ділянки в межах пам`ятки археології місцевого значення «Культурний шар Подолу» перебуває поза розумним сумнівом, тому будь-які підстави вважати ці обставини є недостовірними були відсутні у суду першої інстанції. За доводами скаржника, в силу положень пункту 3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та статті 53 Земельного кодексу України спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення державної форми власності, здійснення повноважень щодо якої відповідно до положень статей 17, 84, 122 Земельного кодексу України належить виключно Київській міській (військовій) державній адміністрації. Внаслідок порушення вимог статей 75, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов хибних висновків про відсутність доказів приналежності спірної земельної ділянки до території пам`ятки археології місцевого значення «Культурний шар Подолу» та, як наслідок, невірно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, зокрема, статтю 53 Земельного кодексу України та статтю 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.12.2025, матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури по справі № 910/4433/25 передано на розгляд головуючому судді: Сибізі О.М. Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 29.12.2025, для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури по справі № 910/4433/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Сотніков С.В., Ходаківська І.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.01.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/4433/25. 22.01.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/4433/25. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.02.2026, у зв`язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. та судді Ходаківської І.П. у відпустці, для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги в межах справи № 910/4433/25 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Сковородіна О.М., Тищенко О.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4433/25 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 та призначено розгляд справи на 12.03.2026. 13.02.2026 до Північного апеляційного господарського суду від представника Міністерства культури України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить задовольнити апеляційну скаргу. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 розгляд справи № 910/4433/25 за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 відкладено на 16.04.2026. 08.04.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Київської міської прокуратури надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом є доповненням апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 266 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження. Згідно з частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Оскільки зазначені додаткові пояснення подані поза межами строку на апеляційне оскарження, в межах якого допускається доповнення чи зміна апеляційної скарги, вони підлягають залишенню без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 у справі № 910/4433/25 оголошено перерву у судовому засіданні до 28.05.2026. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/4433/25 залишити без змін, з наступних підстав. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 02.03.2006 здійснено державну реєстрацію права власності земельної ділянки площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002, що розташована у м. Київ по вул. Турівська, 29а, за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради, категорія земель: землі підприємств іншої промисловості, що підтверджується відомостями Державного земельного кадастру. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка: 420005459 від 27.03.2025), 21.09.2017 державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) прийнято рішення про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002, цільове призначення: підприємства іншої промисловості; вид використання; для обслуговування та експлуатації офісного будинку, власник - територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради. 19.12.2013 між Публічним акціонерним товариством Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю М-ВІНІЛ (покупець) укладено договір купівлі-продажу будинку, відповідно до умов якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність нежитловий будинок площею 564 кв. м, який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Турівська, будинок 29а. 07.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю М-ВІНІЛ (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Консультаційний центр ОСНОВА (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцю, а покупець приймає у власність нерухоме майно нежитловий будинок площею 564 кв. м, який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Турівська, будинок 29а. 07.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Консультаційний центр ОСНОВА (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Форвард-А (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна (будинку), відповідно до умов якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність нерухоме майно, яким є нежитловий будинок (літера А), розташований за адресою: місто Київ, вулиця Турівська, будинок 29а, загальною площею 752,6 кв. м. Пунктом 4 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.06.2019 визначено, що нерухоме майно заходитеся на земельній ділянці площею 397,73 кв. м, кадастровий номер: 8000000000:85:297:0002, цільове призначення якої - для обслуговування та експлуатації офісного будинку. Земельна ділянка знаходиться у користуванні продавця на законних підставах, відповідно до норм чинного земельного та цивільного законодавства України. Рішенням Київської міської ради від 04.07.2024 № 1742/9708 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Форвард-А цільове призначення - згідно Коду КВЦПЗ: 02.10 (для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної інфраструктури) на вул. Турівська, 29-а у Подільському районі м. Києва (категорія земель землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення - 02.10); змінено вид цільового призначення земельної ділянки площею 0,0398 га (кадастровий номер 8000000000:85:297:0002) на вул. Турівській, 29-а у Подільському районі міста Києва з Підприємств іншої промисловості на 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; передано Товариству з обмеженою відповідальністю Форвард-А, за умови виконання пункту 4 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,0398 га (кадастровий номер 8000000000:85:297:0002) для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (код виду цільового призначення - 02.10) на вул. Турівській, 29-а у Подільському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано 07.06.2019, номер відомостей про речове право: 31904783). На запит Подільської окружної прокуратури міста Києва від 15.11.2024 № 45-10912ВИХ-24 Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 05.12.2024 № 066-3874 повідомив, що будівля на вул. Турівській, 29а на обліку, як пам`ятка або об`єкт культурної спадщини не перебуває; земельна ділянка на вул. Турівській, 29а розташована в зоні регулювання забудови другої категорії. Відповідно до листа від 10.01.2025 № 057-468 Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) зазначив, що прийняття Київською міською радою рішення від 04.07.2024 № 1742/9708 про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю Форвард-А в оренду на 15 років земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:85:297:0002, не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що має обмеження земельної ділянки земель історико-культурного призначення. Згідно з листом від 21.02.2025 № 066-711 Департамент охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) повідомив, що будівля на вул. Турівській, 29а на обліку як пам`ятка або об`єкт культурної спадщини не перебуває, тому подання до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не направлялось. Також Департамент у листі зазначив, що розглянув подану Картку виявленого об`єкта культурної спадщини на залишок цегляного корпусу лісопильні міщанина Сніжка за адресою: вул. Турівській, 29а, та листом від 02.12.2024 № 066-3813 надав ініціатору обґрунтоване рішення щодо віднесення даного об`єкта до нерухомих об`єктів культурної спадщини та необхідності складання облікової картки. Листом від 17.03.2025 № 10-10-0.223-2491/2-25 Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київські області повідомило, що відповідно до Державного земельного кадастру, відомості про обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Турівській, 29а; зона регулювання забудови; зона охорони археологічного культурного шару; охоронна зона навколо інженерних комунікацій; санітарно-захисна зона навколо (уздовж) об`єкта; історичний ареал населеного місця. На запити Подільської окружної прокуратури міста Києва від 20.01.2025 № 45-697 та від 28.02.2025 № 45-2117вих25 Інститут археології Національної академії наук України листом від 24.03.2025 № 125/01-16-195 повідомив, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002, розташована за адресою: м. Київ, вул. Турівській, 29а знаходиться в межах пам`ятки археології місцевого значення Культурний шар Подолу (рішення Київської міської ради народних депутатів від 17.11.1987 № 1112); археологічної охоронної зони та зони регулювання забудови І категорії (рішення виконкому Київської міської ради від 16.07.1979 № 920 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979), пам`ятки місцевого значення Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра (наказ Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16-10, охоронний № 2600189), а відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року входить у склад Центрального історичного ареалу міста Києва. На запит Подільської окружної прокуратури міста Києва від 20.01.2025 № 45-698ВИХ-25 Інститут історії України НАН України повідомив, що будівля, що розташована на вул. Турівській, 29а, входить до комплексної заповідно-охоронної зони, розташована в межах Центрального історичного ареалу міста, що підтверджується Генеральним планом міста Києва, затвердженим рішенням Київради від 28.03.2002 № 370/1804 та наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 № 599 Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів м. Києва; також у зоні регулювання забудови II категорії у відповідності до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві та розпорядження КМДА від 17.05.2002 № 979 Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920; на території пам`ятки ландшафту та історії місцевого значення Історичний ландшафт Київських гір і долини річки Дніпра згідно з наказом Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16010; в зоні регулювання забудови другої категорії Державного історико-архітектурного заповідника Стародавній Київ в межах пам`ятки археології місцевого значення Культурний шар Подолу. Як стверджує прокурор, спірна земельна ділянка знаходиться в межах пам`ятки археології, належить до державної власності, а тому з метою забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з припиненням речових прав Київської міської ради на цю ділянку, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі, а також шляхом скасування рішення Київської міської ради від 04.07.2024 № 1742/9708, яким затверджено проект землеустрою, з метою забезпечення можливості скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини вказаного вище рішення під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Пунктом 5 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган державної влади чи місцевого самоврядування, на який покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах. Згідно зі статтею 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Сам факт не звернення до суду уповноваженого суб`єкта з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення майна, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18). Також, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 дійшла таких висновків: - бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 77); - невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 80). Так, в обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в суді прокурор зазначив, що внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру та формування її як об`єкта цивільних прав з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови створює ризики пошкодження або знищення пам`яток археології. Статтею 10-1 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ встановлено, що виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві. Відповідно до статті 16 Закону України Про місцеві державні адміністрації місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за охороною пам`яток історії та культури. За доводами прокурора, спірна земельна ділянка знаходиться у межах міста Києва, зайнята пам`ятками археології та перебуває у державній власності, відтак повноваженнями на розпорядження земельною ділянкою, а також на захист інтересів держави наділена Київська міська державна (військова) адміністрація. Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України Про охорону культурної спадщини до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання об`єкта всесвітньої спадщини, затвердження науково-проектної документації з визначення меж та режимів використання території об`єкта всесвітньої спадщини та проектів землеустрою, що розробляються у її складі, технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж режимоутворюючих об`єктів всесвітньої спадщини (у разі встановлення такою документацією меж території об`єкта всесвітньої спадщини); забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України; подання Кабінету Міністрів України пропозицій про затвердження Списку історичних населених місць України та про внесення змін до нього; забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення до нього змін; затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання пам`ятки національного значення, меж і режимів використання її території та зон охорони, історико-культурного заповідника державного значення, історико-культурної заповідної території, їхніх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них; погодження документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони культурної спадщини. Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Положення про Міністерство культури та стратегічних комунікацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885, Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері культури, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Отже, Міністерство культури України є органом, уповноваженим на захист інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини. Листами від 28.11.2024, від 07.01.2025 Подільська окружна прокуратура міста Києва повідомила Київську міську державну (військову) адміністрацію про встановлені порушення щодо спірної земельної ділянки та просила повідомити, чи вживалися та будуть вживатися заходи для захисту порушених інтересів держави. У відповідь на листи від 28.11.2024, від 07.01.2025 Департамент земельних ресурсів КМДА листами від 20.12.2024, від 10.01.2025 повідомив про те, що Департамент не володіє інформацією про вжиття чи невжиття КМДА заходів щодо повернення зазначеної земельної ділянки. Також листами від 28.11.2024, від 20.01.2025 Подільська окружна прокуратура міста Києва повідомила Міністерство культури України про встановлення обставин перебування у комунальній власності спірної земельної ділянки та просила повідомити, чи вживалися та будуть вживатися Міністерством заходи для захисту порушених інтересів держави. Листами від 06.01.2025, від 03.02.2025 Міністерство культури України повідомило про відсутність інформації про спірну земельну ділянку. У позовній заяві прокурор зазначив про відсутність відповідного реагування з боку позивачів на порушення, а тому захист порушених інтересів держави не здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. З наданих прокурором доказів на підтвердження дотримання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" також надано листи № 45-3590ВИХ-25 від 07.04.2025 та № 45-3589ВИХ-25 від 07.04.2025, якими прокурор повідомив позивачів про звернення з позовом до суду. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, у даному випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської державної (військової) адміністрації та Міністерства культури України відповідає приписам статті 23 Закону України Про прокуратуру та статті 53 Господарського процесуального кодексу України. Як зазначалось вище, вважаючи, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах пам`ятки археології та належить до державної власності, з метою забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки, прокурор, звертаючись до суду з цим позовом, зазначав про необхідність усунути перешкоди в користуванні вказаною земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з припиненням речових прав Київської міської ради на цю ділянку, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі, а також шляхом скасування рішення Київської міської ради від 04.07.2024 № 1742/9708, яким затверджено проект землеустрою, з метою забезпечення можливості скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі. Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Статтею 13 Конституції України визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах. За змістом частини 1 статті 53 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на час вчинення оскаржуваної державної реєстрації земельної ділянки) до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані: а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова. Відповідно до статті 54 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на час вчинення оскаржуваної державної реєстрації земельної ділянки) землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом. У статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній станом на час вчинення оскаржуваної державної реєстрації земельної ділянки) наведено значення термінів, зокрема: об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`ятка це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; зони охорони пам`ятки (далі - зони охорони) - це встановлювані навколо пам`ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання; історичний ареал населеного місця це частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 зазначено, що об`єкт культурної спадщини визначається загальною характеристикою об`єктів, які мають цінність, зокрема, з археологічного погляду. Натомість пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, цінність якого підтверджена у встановленому законом порядку, зокрема, шляхом його реєстрації. Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній станом на час вчинення оскаржуваної державної реєстрації земельної ділянки) археологічний об`єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації. Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002, що розташована у м. Київ по вул. Турівська, 29а, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка: 420005459 від 27.03.2025) перебуває в комунальні власності територіальної громади міста Києва. Відповідно до частини 1 статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Стаття 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17). Відповідно до інформаційної довідки № 420005459 від 27.03.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 21.09.2017 державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) прийнято рішення про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002, цільове призначення: підприємства іншої промисловості; вид використання: для обслуговування та експлуатації офісного будинку; власник: територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради. За інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно підставою для внесення відомостей до Реєстру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002 державним реєстратором вказано Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, серія та номер: 5245-ІV від 06.09.2012. Частиною 2 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. У зв`язку з веденням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України. Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що з 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України (див. постанови Верховного Суд від 15.04.2026 у справі № 910/9073/24, від 06.05.2026 у справі № 914/4051/21). Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю затверджено перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Як вбачається з матеріалів справи, згідно з додатком І до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1991 № 26 Спеціалізоване ремонтно-будівельне управління (розташоване за адресою: вул. Турівська, 29-А у Подільському районі міста Києва) віднесене до комунальної власності територіальної громади м. Києва. 07.07.2005 Київська міська рада прийняла рішення № 605/3181 Про передачу Комунальному підприємству "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт" земельної ділянки для обслуговування та експлуатації офісного будинку на вул. Турівській, 29-а у Подільському районі м. Києва, згідно з пунктом 2 якого було вирішено передати Комунальному підприємству "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт", за умови виконання пункту 3 цього рішення, у довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку загальною площею 0,04 га для обслуговування та експлуатації офісного будинку на вул. Турівській, 29-а у Подільському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, у зв`язку з закріпленням за комунальним підприємством на праві господарського відання нежитлового будинку (розпорядження Київської міської державної адміністрації від 08.04.2004 № 585 та акт від 13.04.2004 № 10). 27.02.2006 між Київською міською радою (орендодавець) та Комунальним підприємством Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, згідно пунктом 1.1 якого, орендодавець, на підставі рішення Київської міської ради від 07.07.2005 № 605/3181, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002. 08.02.2007 Київською міською радою прийнято рішення № 62/723 Про програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки, згідно з яким Комунальне підприємство Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт було включене до переліку комунальних підприємств, що підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства у 2007 2010 роках. Згідно з наказом Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.08.2007 № 271 Комунальне підприємство Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт перетворено у Відкрите акціонерне товариство Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт. 15.10.2007 між Комунальним підприємством Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт (суперфіціар) та Товариством з обмеженою відповідальністю Форвард-А (суперфіціарій) укладено договір суперфіція, відповідно до умов якого суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Турівська, будинок 29а, для реконструкції нежитлового будинку в офісний центр, що зареєстровано на праві оренди за Комунальним підприємством Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт. 01.01.2013 набув чинності Закон України № 5245-ІV Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності. У розділі ІІ Прикінцеві та перехідні положення вищевказаного Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах а і б пункту 4 цього розділу. Пунктом 4 розділі ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності встановлено, що у державній власності залишаються, виключно: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності. Пунктом 7 розділі ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Відповідно до пункту 9 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону про розмежування, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом. Таким чином, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України та пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, судом першої інстанції вірно зазначено, що територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є правомірним власником спірної земельної ділянки. Такі висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20. У разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 Земельного кодексу України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією. Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20). Відповідно до статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній станом на час вчинення оскаржуваної державної реєстрації земельної ділянки) усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. У документі, який посвідчує право власності на пам`ятку, обов`язково вказуються категорія пам`ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію. Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв. Статтею 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" гарантовано право державної власності на пам`ятки археології. Відчуження з державної власності земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, фактично унеможливлює здійснення державою права користування та розпорядження цими пам`ятками археології, у зв`язку з невіддільністю пам`ятки археології від земельної ділянки, на якій вона розташована (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21). Статтею 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції, чинній станом на час вчинення оскаржуваної державної реєстрації земельної ділянки) визначено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару. Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. Встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення. Пунктом 3 розділу X "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону. Згідно зі статтею 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" до пам`яток історії та культури відповідно належать, зокрема, пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР. Згідно з додатком № 6 до Рішення Київської міської ради народних депутатів від 17.11.1987 № 1112 Культурний шар Подолу (частина Подільського району в межах: Поштової пл., вул. Набережно-Хрещатицької, Ратманського, Фрунзе, урочище Гончари та Кожум`яки) взято на облік та включено до Переліку пам`яток археології міста Києва. Генеральним планом міста Києва та проектом планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженим рішенням Київської міської ради від 25.03.2002 № 370/1804, визначено межі історичного ареалу міста Києва. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 "Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 "Про уточнення історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві" уточнено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури на території м. Києва. Так, як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог щодо перебування спірної земельної ділянки в держаній власності під правовим режимом пам`ятки археології місцевого значення Культурний шар Подолу та зони регулювання другої категорії, прокурор посилався на рішення Київської міської ради народних депутатів від 17.11.1987 № 1112, план організації території заповідника, затверджений вказаним рішенням; на рішення Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 № 858; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №

979. Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, станом на час вирішення даного спору, ні рішення Київської міської ради народних депутатів від 17.11.1987 № 1112, ні рішення Київської міської ради від 25.03.2002 № 370/1804, ні розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 не містять відомостей про те, що вул. Турівська в м. Києві знаходиться в межах пам`ятки археології місцевого значення Культурний шар Подолу та віднесена до зони регулювання другої категорії, та із вказаних рішень неможливо встановити розташування спірної земельної ділянки площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002 в межах пам`ятки археології місцевого значення Культурний шар Подолу. Також, як обгрунтовано зазначено судом першої інстанції, схеми меж охоронних зон та схеми зон регулювання забудови, що є додатками до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979, на які посилається прокурор, не можуть вважатися належними доказами розташування спірної земельної ділянки площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002 в межах охоронних зон та зон регулювання забудови, з огляду на відсутність інформації про вулицю Турівську в переліку зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві та неможливості із відповідних схем встановити місцерозташування спірної земельної ділянки. Крім того, дослідивши наказ Міністерства культури і туризму України від 03.02.2010 № 58/0/16-10, в редакції наказу Міністерства культури України від 16.06.2011 № 453/0/16-11, яким охоронний № 560-Кв Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра (у межах Дніпровського, Шевченківського, Подільського районів) визначений пам`яткою ландшафту та історії місцевого значення, судом першої інстанції обгрунтовано встановлено відсутність у ньому відомостей щодо віднесення до культурної спадщини об`єкта, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Турівська, 29а. Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять відомостей та експертних досліджень щодо місця розташування спірної земельної ділянки, визначення наявності/відсутності об`єктів археологічної та історичної спадщини в межах спірної земельної ділянки. При цьому, посилання прокурора на те, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку листам Інституту археології Національної академії наук України від 24.03.2025 № 125/01-16 195 та Інституту історії України Національної академії наук України від 11.02.2025 № 123/78 суд апеляційної інстанції відхиляє як необгрунтовані, оскільки, дослідивши вказані листи суд першої інстанції вірно зазначив, що вони не можуть вважатись належними та достовірними доказами, так як відомості, які у них зазначені щодо розташування спірної земельної ділянки в межах пам`ятки археології не підтверджені матеріалами справи, і такі листи містять загальний інформаційний характер. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог щодо знаходження на спірній земельній ділянці будинку, який має значну культурну, історичну, археологічну, естетичну та етнологічну цінність. Єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів визначає Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (надалі Порядок). Відповідно до пункту 1.3 Порядку система обліку об`єктів культурної спадщини включає комплекс заходів із виявлення нерухомих об`єктів культурної спадщини, складання облікової документації, взяття нерухомих об`єктів культурної спадщини на державний облік, занесення чи незанесення нерухомого об`єкта культурної спадщини до Реєстру, ведення Реєстру, порядок присвоєння охоронних номерів, включення до Реєстру об`єкта культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом, внесення змін до Реєстру (зміна категорії пам`ятки та вилучення пам`ятки з Реєстру), моніторинг та інвентаризацію нерухомих об`єктів культурної спадщини, формування облікових справ, порядок переміщення (перенесення) пам`яток. Орган охорони культурної спадщини протягом 10 робочих днів з дня отримання Картки розглядає її, проводить перевірку щодо правого статусу поданого об`єкта. У випадку, якщо поданий об`єкт не має статусу пам`ятки або щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, уповноважений орган приймає рішення щодо віднесення чи невіднесення об`єкта до нерухомих об`єктів культурної спадщини і необхідності складання на нього облікової картки. Обґрунтоване рішення за результатами розгляду протягом 5 робочих днів з дати його прийняття надається заявнику (пункт 2.5 Порядку). Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Порядку на об`єкт, який виявлено в процесі досліджень і щодо якого подано Картку до органу охорони культурної спадщини, складається облікова документація у складі облікової картки за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку, до якої додаються коротка історична довідка та фотофіксація. Облікову картку підписує фахівець, що її склав, із зазначенням спеціальності, освітньо-кваліфікаційного рівня чи наукового ступеня. Облікова картка на нерухомий об`єкт культурної спадщини разом із супровідним листом подається до органу охорони культурної спадщини, повноваження якого поширюються на територію розміщення нерухомого об`єкта культурної спадщини, для винесення її на розгляд Консультативної ради (пункт 4.1 Порядку). Подання щодо занесення до Реєстру щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, а також занесення до Реєстру об`єктів культурної спадщини, зазначених у розділі VIII цього Порядку, подаються Ініціатором до МКСК. МКСК здійснює перевірку поданих документів на їх комплектність та відповідність вимогам, визначених цим Порядком (пункти 5.1, 5.2 Порядку). Відповідно до пункту 5.4 Порядку за результатами розгляду поданих документів Експертною комісією оформлюється протокол, який містить: висновок щодо відповідності/невідповідності об`єкта культурної спадщини вимогам частини четвертої статті 13 Закону; висновок щодо відповідності (невідповідності) об`єкта культурної спадщини критеріям; висновок щодо відповідності (невідповідності) заявленій категорії пам`яток; обґрунтування прийнятого рішення, окремі думки членів Експертної комісії (за наявності). Протокол підписують Голова та секретар Експертної комісії. Згідно з пунктом 5.7 Порядку МКСК у строк, що не перевищує 14 календарних днів з дня оформлення протоколу Експертної комісії та з врахуванням її рішень, здійснює одну з таких дій, про що повідомляє Ініціатора: приймає рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією місцевого значення; готує проєкт постанови Кабінету Міністрів України про занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру за категорією національного значення; відмовляє у занесенні об`єкта до Реєстру в зв`язку із невідповідністю його критеріям; надсилає подані документи на доопрацювання з метою уточнення позицій разом із відповідним протоколом Експертної комісії; направляє облікову документацію в електронній формі разом із відповідним протоколом Експертної комісії до уповноваженого органу для прийняття рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку. Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до Порядку передбачено занесення пам`ятки до Реєстру, за результатами проведених досліджень та прийняття відповідних рішень. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, станом на момент розгляду даного спору у місцевому господарському суді відсутні відомості щодо перебування будівлі, яка знаходиться за адресою: вул. Турівська, 29-а у м. Києві на обліку та внесення до Реєстру, як пам`ятки місцевого значення або об`єкта культурної спадщини, що підтверджується також листами Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 05.12.2024 № 066-3874 та від 21.02.2025 № 066-711. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Відповідно до закріпленого у статтях 2, 13, 74 Господарського процесуального кодексу України принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, та, водночас, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України). Отже, дослідивши та оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, та враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, судом першої інстанції вірно встановлено, що прокурором не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами презумпцію належності спірної земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, та як наслідок, не спростовано правомірності реєстрації земельної ділянки площею 0,0398 га з кадастровим номером 8000000000:85:297:0002, яка знаходиться за адресою: вул. Турівська, 29-а, за територіальною громадою міста Києва в особі Київської міської ради. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно зі статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Гарантоване статтею 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами). Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Таким чином, оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право, а встановленими обставинами підтверджено не доведеність прокурором належними та допустимими доказами факту належності спірної земельної ділянки до державної власності та, відповідно, не доведеність порушень прав та інтересів держави в особі Київської міської державної (військової) адміністрації та Міністерства культури України з боку відповідача, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є обгрунтованими, та такими, що відповідають обставинам цієї справи і нормам законодавства, які регулюють спірні правовідносини. Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків по суті спору. Колегія суддів апеляційного суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення. В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. У статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/4433/25 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, у зв`язку з чим у задоволенні апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/4433/25 залишити без змін. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/4433/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2025 у справі № 910/4433/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/4433/25 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. У зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у період з 12.06.2026 по 24.06.2026 у відрядженні та у період з 25.06.2026 по 26.06.2026 у відпустці повний текст постанови складено і підписано 30.06.2026. Головуючий суддя О.М. Сибіга Судді О.М. Сковородіна О.В. Тищенко