Постанова 4812 № 482/1658/20

12.05.21 22-ц/812/874/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 482/1658/20 Провадження № 22-ц/812/874/21 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С., за участю: представника відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 01 березня 2021 року, ухваленого під головуванням судді - Сергієнко С.А в приміщенні того ж суду о 14-15 год. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнанні права власності на частку у спільному майні подружжя, в с т а н о в и л а : 25 вересня 2020 року адвокат Біленський А.Г. в інтересах ОСОБА_3 звернувся з подальшим уточненим позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя. Позов мотивовано тим, що з 25 вересня 1999 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2017 року розірвано. У період шлюбу подружжям за спільні кошти було придбано майно - житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , автомобіль вантажний бортовий МАЗ 53366 д/н НОМЕР_1 vin НОМЕР_2 , шасі НОМЕР_2 , 1994 року випуску, автомобіль вантажний бортовий КАМАЗ 53212 д/н НОМЕР_3 номер шасі НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , 1990 року випуску, причіп бортовий-Е, марки ГКБ 8352 д/н НОМЕР_6 , vin НОМЕР_7 , шасі НОМЕР_8 , 1986 року випуску. Майно зареєстровано за відповідачем, позивачка не має документів на це майно, а відтак не має можливості повноцінно розпоряджатися належним їй майном. Посилаючись на викладене та на те, що вищевказане майно набуте під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя, представник позивачки просив суд поділити спільне майно подружжя шляхом визнання за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частку вказаного спільного майна подружжя. Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 01 березня 2021 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку: житлового будинку АДРЕСА_1 , на Ѕ частку автомобіля вантажний бортовий МАЗ 53366 д/н НОМЕР_1 vin НОМЕР_9 , шасі НОМЕР_2 , 1994 року випуску, на Ѕ частку автомобіль вантажний бортовий КАМАЗ 53212 д/н НОМЕР_3 номер шасі НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , 1990 року випуску, на 1/2 частку транспортного засобу причіп бортовий-Е, марки ГКБ 8352 д/н НОМЕР_6 , vin НОМЕР_7 , шасі НОМЕР_8 , 1986 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10 261,20 грн. судових витрат з яких - 840, 80 грн. судового збору за подачу позову, 9 000 грн. витрат на правничу допомогу, 420, 40 грн. судового збору за заяву про забезпечення позову. Рішення суду мотивовано тим, що майно, яке просить поділити позивачка є спільною сумісною власністю подружжя, а оскільки будь-яких доказів існування домовленостей між сторонами щодо майна, а також інших обставин для відступлення від засад рівності часток подружжя сторонами не надано, то їх частки у спільному майні є рівними. Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та залишити позов без розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги що під час відкриття провадження у справі позивачкою не дотримано вимоги ст. 175-177 ЦПК України, а саме невірно сплачено судовий збір лише за одну вимогу майнового характеру, а не за всі. Ціна позову вочевидь не відповідала реальній вартості майна, яка нічим не була доведена і не підтверджена документально. В порушення ст. 173 ЦПК України суд першої інстанції приєднав до справи заяву про збільшення позовних вимог, а питання не сплати судового збору залишив без уваги. Суд не звернув уваги на недоліки в позові під час відкриття провадження (які робили неможливим його відкриття), а в підготовчому засіданні маючи підстави для залишення позову без розгляду відповідно до п.8 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд закрив підготовче провадження і призначив справу до розгляду. Письмове клопотання відповідача про залишення позову без розгляду суд першої інстанції вирішив без виходу в нарадчу кімнату, без оформлення окремої ухвали та без належного правового обґрунтування. Задовольняючи вимогу про стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд не звернув увагу на відсутність договору про надання правничої допомоги, доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, доказів здійснення сплати позивачкою будь-яких коштів за надані послуги, та детальний опису робіт. Крім того, судом в порушення ч.4 ст. 137 ЦПК України не взято до уваги на неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та інше. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю - доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. В силу положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказаний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18). Як роз`яснено у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СК України). З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що з 25 вересня 1999 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2017 року розірвано (а.с.4-5). За час перебування у шлюбі подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області №2-674 від 09 червня 2004 року та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданим РКП «Новоодеське районне бюро технічної інвентаризації» №8892894 від 09 листопада 2005 року. Право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_2 (а.с.6,8). Крім цього, сторонами було придбано транспортні засоби - у 2016 році КАМАЗ 53212 д/н НОМЕР_3 номер шасі НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , 1990 року випуску, у 2013 році - МАЗ 53366 д/н НОМЕР_1 vin НОМЕР_9 , шасі НОМЕР_2 , 1994 року випуску та причіп бортовий-Е, марки ГКБ 8352 д/н НОМЕР_6 , vin НОМЕР_7 , шасі НОМЕР_8 , 1986 року випуску. Право власності на вказані транспортні засоби зареєстровані на ім`я відповідача - ОСОБА_2 (а.с.9-10, 29). З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, суд дійшов вірного висновку про те, що вказана вказаний вище житловий будинок та транспортні засоби є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та підлягає поділу в рівних частках. Що стосується рішення суду в частині судових витрат то колегія суддів виходить з наступного. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок йог сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ст. 133 ЦПК України). За положеннями статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна, у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності - дійсною вартістю нерухомого майна. Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачкою було встановлено ціну позову - 80 000 грн. та при звернені до суду було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. за ставками, передбаченими ст. 4 Закону України «Про судовий збір». Крім того, в роз`ясненнях, що містяться п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року» передбачено, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Доказів на підтвердження іншої вартості спільного майна матеріали справи не містять, таких доказів і не надав відповідач, хоча й заперечував проти вартості майна, зазначеної позивачкою. Отже, наведене свідчить про те, що вартість майна, яке підлягає поділу була погоджена. Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом при відкритті провадження у справі попередньо не було визначено розмір судового збору, та не було вирішено питання про сплату судового збору при прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, у зв`язку з чим позов підлягає залишенню без розгляду не заслуговують на увагу. Так, частинами 2,3 статті 176 ЦПК України передбачено, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості майна або на монет пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. У разі збільшення розміру позовних вимог або зміни предмета позову несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк (п.8,ч.2 ст. 257 ЦПК України). Як встановлено, при прийнятті позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд не визначав розмір судового збору, а також не залишав заяву про збільшення позовних вимог без руху у зв`язку з несплатою судового збору за вимоги майнового характеру та не встановлював строк для усунення цих недоліків. За таких обставин, у суду першої інстанції не було підстав для залишення позову без розгляду відповідно до вимог ст. 257 ЦПК України. Між тим, з огляду на вказані вище положення процесуальних норм позивачка при збільшенні позовних вимог повинна була сплатити судовий збір за вимоги майнового характеру за ставками, передбаченими ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі - 840,80 грн. і суд повинен був звернути на це увагу. Однак, на стадії підготовчого провадження це питання не було вирішено також і не було вирішено під час ухвалення рішення суду, а саме розподіл судових витрат між сторонами за всі вимоги відповідно до ст. 141 ЦПК України. Також колегія суддів не може погодитися з висновком суду про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу у розмірі 9 000 грн. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до ст. 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з п. 4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 зазначеної норми права встановлено, що представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час ( ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Аналіз змісту статей 10-13 ЦПК України в узагальненому вигляді свідчить про те, що при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч.1 ст. 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і ст. 81 та ст. 137 ЦПК України. Так, відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов своє втілення також у положеннях частин 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Як на підставу стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу представник позивачки посилається на орієнтовний (попередній) розрахунок витрат на правову допомогу - 2000 грн. за збір та підготовку матеріалів складання позовної заяви, 7000 грн. за представництво інтересів у суді першої інстанції в позовній заяві, який зазначено в позовній заяві. Однак, доказів надання вказаної правової допомоги, а саме договору про надання правової допомоги, укладений між позивачкою та її представником, яким визначено порядок та обчислення гонорару, а також акту виконаних робіт та їх вартість матеріали справи не містять. На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки 9000 грн. витрат на правничу допомогу, оскільки є недоведеними. За таких обставин, рішення суду на підставі п.п.1,2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України в частині судових витрат підлягає зміні шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки судового збору у розмірі 1261,20 грн. (840,80 грн. + 420,40 грн.), а на користь держави - 2 102 грн. (1 261, 20 грн. - судовий збір за апеляційну скаргу + 840,80 грн. недоплачена суму судового збору за збільшення розміру вимог). Посилання в апеляційній скарзі на вирішення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду судом першої інстанції без виходу в нарадчу кімнату та без оформлення окремої ухвали не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки не є обов`язковими підставами порушення норм процесуального права, передбаченими ст. 376 ЦПК України. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384, ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 01 березня 2021 року в частині судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_10 , паспорт серія НОМЕР_11 , виданий Заводським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 07 квітня 2000 року, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1261, 20 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 102 грн. В іншій частині вказане рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: Т.З. Бондаренко В.І. Темнікова Повний текст постанови складено 17 травня 2021 року.