Постанова Миколаївський апеляційний суд № 486/2045/19

21.10.20 22-ц/812/1775/20 Єдиний унікальний номер судової справи: № 486/2045/19 Номер провадження № 22-ц/812/1775/20 Cуддя - доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 жовтня 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Темнікової В.І., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М., за участю: представників позивача - Умарової Р.Т. , Цушко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року, ухваленого під головуванням судді - Савіна О.І., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Незалежність 13» (надалі - ОСББ «Незалежність 13») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку,- в с т а н о в и л а : В грудні 2019 року ОСББ «Незалежність 13» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості зі сплати внесків на утримання будинку. Позов обґрунтовано тим, що за ініціативою власників квартир та нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 , 11 травня 2016 року було створено та зареєстровано ОСББ «Незалежність 13». 26 травня 2016 року в обслуговування ОСББ «Незалежність 13» згідно акту про списання багатоквартирного будинку з балансу, було передано житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідною документацією. Відповідно до Статуту ОСББ, завданням та предметом діяльності об`єднання є: забезпечення належного утримання багатоповерхового будинку та прибудинкової території. Загальними зборами ОСББ «Незалежність 13» було затверджено розмір внесків на утримання будинку, обов`язкових до сплати всіма власниками квартир та нежитлових приміщень. Співвласник об`єднання зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі. Відповідач ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 127,1 кв.м. В період з 01 січня 2018 року по 30 листопада 2019 року відповідач не виконував належним чином своїх обов`язків зі сплати внесків, у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 14 104,39 грн. Посилаючись на вказані обставини, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 січня 2017 по 31 червня 2020 року у розмірі 19 164,24 грн., пеню - 447,43 грн., 3% річних - 649,70 грн., інфляційні витрати - 4 063,52 грн., а всього 24 324,89 грн., а крім того, витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 921 грн. та витрати з надання правничої допомоги у розмірі 5 700 грн. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСББ «Незалежність 13» заборгованість зі сплати внесків на утримання будинку та прибудинкової території за період з 01 січня 2017 року по 31 червня 2020 року, в тому числі пені, 3% річних та інфляційних нарахувань у розмірі 24 324, 89 грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 1 921, 00 грн., витрати з надання правничої допомоги у розмірі 5 700 грн. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки позивачем доведено порушення ОСОБА_2 свого обов`язку зі сплати внесків на утримання будинку, в якому знаходиться належне йому на праві власності нежитлове приміщення, комунікації якого підключені до загальнобудинкових систем, позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно розрахунків заборгованості наданих позивачем, загальна заборгованість охоплює періоди з січня 2017 року по червень 2020 року, однак доказів визначення загальними зборами порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласниками, матеріали справи не містять. Крім того, позивачем не надано доказів понесення витрат на правову допомогу, а вказана сума не відповідає критеріям реальності та розумності. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСББ «Незалежність 13» просила у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю - доповідача, представників позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону рішення суду відповідає в повній мірі. Відповідно до вимог частини першої статті 1, частини першої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (надалі - Закон) об`єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, яка створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання (частина четверта статті 4 Закону ). За змістом вищим органом управління об`єднання є загальні збори його членів, до виключної компетенції яких, зокрема, належить затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення розмірів внесків і платежів членами об`єднання. За результатами розгляду питань, віднесених до компетенції загальних зборів, приймається рішення, яке може бути оскаржено в судовому порядку. Частинами першою, п`ятою статті 22 Закону передбачено, що для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг. Договори з управителем укладаються об`єднанням відповідно до закону. Відповідно до частини першої, шостої статті 13 Закону якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об`єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об`єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства. У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об`єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду. Для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів (частина перша статті 17 Закону). Згідно статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. За приписами частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 332 ЦК України). Згідно положень статті 22 Закону власники квартир, приміщень зобов`язані укласти договір про обслуговування та оплату комунальних послуг з управителем незалежно від членства в об`єднанні. Відмова від укладення договору, від оплати рахунків або несплата рахунків не допускається. Такі дії є порушенням прав інших членів об`єднання і підставою для звернення до суду про стягнення заборгованості із плати за відповідними рахунками у примусовому порядку. Власники несуть відповідальність за своєчасність здійснення платежів на рахунок управителя незалежно від використання приміщень особисто чи надання належних їм приміщень в оренду, якщо інше не передбачено договором. Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). У частині першій статті 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений у пункті 5 частини третьої статті 20 Закону «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Серед обов`язків співвласників багатоквартирного будинку, визначених у статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», визначено: виконання рішення зборів співвласників; своєчасна оплата за спожиті житлово-комунальні послуги. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 Цивільного кодексу України»). Положеннями статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Наявність боргу за житлово-комунальні послуги не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином. Такі висновки міститься в постановах Верховного Суду (справа №522/2173/14 від 26 лютого 2020 року, справа №755/12038/15-ц від 23 січня 2020 року, справа №755/10638/17 від 16 вересня 2020 року, справа № 210/1958/15-ц від 22 липня 2020 року). За положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом ,пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Як вбачається з матеріалів справи та таке встановлено судом, що 27 квітня 2016 року установчими зборами співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 був затверджений статут Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Незалежність 13» (т. 1 а.с. 12-23). 11 травня 2016 року було внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про утворення ОСББ «Незалежність 13» та призначення керівника - Цушко Т.В. (т. 1 а.с. 26, 29-31). На підставі рішення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області № 231 від 07 липня 2016 року було списано з балансу Комунального підприємства «ЖЕО» багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 .(т. 1 а.с 24). Загальна площа багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та об`єктів розміщених на прибудинковій території даного будинку становить 5 517 кв.м, з яких квартир - 3 281.3 кв.м, нежитлових приміщень -800.1 кв.м, допоміжних приміщень 1 435.6 кв.м, в тому числі 60 приміщень приватної форми власності та 4 - комунальної форми власності. Кількість нежитлових приміщень - 51 приміщення, що підтверджується Актом за № 191 про списання багатоквартирного будинку з балансу від 26 травня 2016 року (т. 1 а.с.24, 25). Пунктом 3 розділу ІІІ Статуту ОСББ «Незалежність 13», затвердженого протоколом зборів №1 від 27 квітня 2016 року передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів ОСББ «Незалежність 13» належать, зокрема, затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до Статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Починаючи з жовтня 2016 року розмір внесків і платежів, а також затвердження кошторису ОСББ «Незалежність 13» затверджувалося загальними зборами про, що свідчать протоколи від 12 жовтня 2016 року № 3, від 07 грудня 2017 року № 5, від 30 грудня 2018 року № 6, від 17 грудня 2019 року № 7 та пояснювальні записки до кошторисів (т. 1 а.с.32 - 48 та т. 2 а.с. 6-10). У період з 2016 - 2018 роки ОСББ «Незалежність 13», від імені якого діяла керівник ОСОБА_3 , було укладено ряд договорів на технічне обслуговування та ремонт об`єкту нерухомості ОСББ «Незалежність 13» (т. 1 а.с. 65-97). ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення загальною площею 127.1 кв.м по АДРЕСА_1 . Перебуває на обліку в органі Міндоходів, як фізична особа-підприємець, вид діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується відповідним витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 49-53). На підставі договору оренди земельної ділянки від 20 листопада 2017 року Южноукраїнська міська рада передала ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0145 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на АДРЕСА_1 , строком на 10 років. З копії плану приміщень по АДРЕСА_1 складеного Бюро технічної інвентаризації вбачається, що ОСОБА_2 належать приміщення площею 60.5 кв.м, 36.5 кв.м, 12.1 кв.м та 9.9 кв.м. (т. 1 а.с. 162-164). 05 квітня 2020 року комісією ОСББ «Незалежність 13» було складено Акт обстеження нежитлового приміщення №65 загальною площею 127.1 кв.м, належного ОСОБА_2 , з якого вбачається, що вказане приміщення знаходиться у вбудовано-прибудованій частині житлового будинку по АДРЕСА_1 . Мережі холодного та гарячого водопостачання нежитлового приміщення підключені до загальнобудинкової системи водопостачання. Система опалення підключена до загальнобудинкової системи опалення. Мережа водовідведення та зливної каналізації приміщень підключена до загальнобудинкової системи водовідведення (т. 1 а.с. 165). Рішенням Южноукраїнської міської ради № 1710 від 03 жовтня 2019 року затверджено типовий договір про сплату внесків і платежів в багатоквартирних будинках, в яких створено ОСББ. Згідно п.2 розділу V Статуту ОСББ «Незалежність 13» співвласник зобов`язаний: виконувати: обов`язки, передбачені Статутом об`єднання, рішення статутних органів прийнятих у межах їх повноважень, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі. У зв`язку з невиконанням свої обов`язків як співвласника будинку щодо своєчасного внесення плати на утримання будинку, з 14 липня 2017 року ОСОБА_2 неодноразово направлялись претензії-попередження про наявність заборгованості за утримання будинку та акти звіряння взаємних розрахунків, які в добровільному порядку до теперішнього часу не виконані (т. 1 а.с. 54-64, 143). Заборгованість ОСОБА_2 перед ОСББ «Незалежність 13» внесків на утримання житлового будинку за період з 01 січня 2017 року по 30 червня 2020 року становить 19 164,24 грн., пені - 447,43 грн. 3% річних - 649,70 грн., інфляційні витрати - 4 063,52 грн., що підтверджується розрахунком наданим ОСББ «Незалежність 13» та не спростованим відповідачем (т. 1 а.с.188-190). З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по внесках за вказаний вище період з урахуванням інфляційних витрат та 3 % річних, а також пені та обґрунтовано задовольнив позов. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів на підтвердження встановлення загальними зборами ОСББ «Незалежність 13» порядку сплати, переліку та розміру внесків і платежів співвласниками не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах доказами, дослідженими як в суді першої так і апеляційної інстанції. Твердження про відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних витрат, 3% річних, а також пені також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки як встановлено судом ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо своєчасної сплати (щомісячно) внесків на утримання будинку не виконував, що відповідно до вказаних вище правових норм є підставою для застосування відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Також, вірним є висновок суду про стягнення з відповідача на користь ОСББ «Незалежність 13» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 700 грн. Так, за положеннями ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрати, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем було надано, укладений між ОСББ «Незалежність 13» та адвокатом Умаровою Р.Т. договір №27 про надання правничої допомоги з додатковими угодами, яка представляла інтереси позивача в Южноукраїнському міському суді Миколаївської області, а також Акти виконаних робіт з детальним описом наданих послуг на суму 5 700 грн., а також платіжне доручення від 25 жовтня 2019 року про часткову сплату цих послуг (т. 1 а.с.119-126, 191-192). Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст. 141 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду(ч.8 ст. 141 ЦПК України). Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Такі правові висновки зроблені в постанові Верховного Суду (справа №755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року) Отже, враховуючи вищевикладене та наявність відповідних доказів на підтвердження надання правової допомоги адвокатом Умаровою Р.Т. під час розгляду даної справи ОСББ «Незалежність 13» та за відсутності доказів обґрунтованого заперечення відповідача щодо неспівмірності витрат, суд вірно відповідно до вказаних вище процесуальних норм стягнув з ОСОБА_2 5 700 грн. в рахунок відшкодування правничої допомоги. Доводи апеляційної скарги про те, що сума витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям реальності та розумності не заслуговують на увагу з огляду на викладене вище. Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін. Керуючись статтями 294, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 18 серпня 2020 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Т.В. Крамаренко Судді: В.І. Темнікова Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 26 жовтня 2020 року.