Постанова Львівський апеляційний суд № 462/3797/20

Справа № 462/3797/20 Головуючий у 1 інстанції: Пилип"юк Г.М. Провадження № 22-ц/811/3675/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 45 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ніткевича А.В. суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 09 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства «Сяйво» про захист прав споживача, визнання протиправним нарахувань за житлово-комунальні послуги у звязку з ненаданням послуг,- встановив: У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЛКП «Сяйво» про захист прав споживача, визнання протиправним нарахувань за житлово-комунальні послуги у звязку з ненаданням послуг, просив визнати протиправними та безпідставними нарахування ЛКП «Сяйво» за житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з ненаданням житлово-комунальних послуг із утримання будинку та прибудинкової території, холодного водопостачання та централізованого опалення. Вимоги обгрунтовує тим, що відповідач надсилає безпідставні повідомлення на оплату житлово-комунальних послуг: 1) утримання будинку в тому числі вивезення побутових відходів; 2) холодна вода; 3) центральне опалення. Як мешканець квартири АДРЕСА_2 не отримує від відповідача жодних комунальних послуг, за холодну воду і центральне опалення отримує окремі квитанції від ЛМКП «Львіводоканал» та ЛМКП «Львівтеплоенерго», послуги з утримання будинку та прибудинкової території йому не надаються, що підтверджується складеними ним актами, а щодо вивезення побутових відходів, то між мешканцями будинку та перевізником ТПВ не укладено договір на надання послуг з поводження з побутовими відходами. Таким чином, виставлені суми в повідомленнях на оплату житлово-комунальних послуг є протиправними, безпідставними, надуманими, з єдиною метою, щоб стягнути з нього грошові кошти за ненадані житлово-комунальні послуги. Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 09 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського комунального підприємства» Сяйво» про захист прав споживача, визнання протиправними нарахувань за житлово-комунальні послуги у звязку з ненаданням послуг відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що предметом спору у даній справі не є надання чи не надання ЛКП «Сяйво» відповіді відповідачу, а зводиться до захисту прав споживача, визнання протиправним, безпідставним нарахувань за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з ненаданням послуг з утримання будинку та прибудинкової території, холодного водопостачання та центрального опалення. Звертає увагу, що дія договору відповідача із ЛКП «Львівспецкомунтранс» триває з 15.02.2018 до 30.06.2019, тобто на даний час договір є нечинний. Стверджує, що не отримує від ЛКП «Сяйво» жодних послуг, що підтверджується численними актами-претензіями, які неодноразово скеровував на адресу відповідача, при цьому за послуги з водопостачання платить ЛМКП «Львівводоканал», а за послуги центрального опалення ЛМКП «Львівтеплоенерго». Відповідач не має права виставляти необґрунтовані, безпідставні рахунки з 01.01.2009 до 01.08.2020, оскільки термін позовної давності 3 роки. Також, суд не взяв до уваги не доведення відповідачем надання житлово-комунальних послуг та розрахунків по таких. Не погоджується із покликанням суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду України висловлену у постанові від 20.04.2016 та застосування судом ст.ст. 7, 8, 27 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 09 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України). Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо визнання протиправними та безпідставними нарахувань за житлово-комунальні послуги, сумарний розмір яких не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позовній заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Разом з цим, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України). Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оспорення дій відповідача ЛКП «Сяйво» щодо визнання протиправним та безпідставним нарахування плати за наданні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, що є різновидом претензії, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту порушеного права, при цьому у випадку пред`явлення до нього вимог про стягнення відповідних нарахувань, споживач вправі заперечувати такі вимоги із наданням відповідних доказів обґрунтованості його заперечень. Оскільки позивачем не представлено належних доказів на підтвердження того, що він не отримував жодних послуг від ЛКП "Сяйво", суд дійшов висновку, щопозивачем не доведено підставність та обґрунтованість позовних вимог, такі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, відтак у задоволенні позову відмовив за безпідставністю та необґрунтованістю. Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини. З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 . Балансоутримувачем будинку на АДРЕСА_3 є ЛКП «Сяйво». Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 365 від 08.06.2007 року «Про визначення виконавця житлово-комунальних послуг у м. Львові», Львівські комунальні підприємства визначено виконавцями житлово-комунальних послуг у м. Львові. Таким чином, утримання будинку у якому знаходиться квартира де зареєстрований та проживає позивач,здійснює відповідач ЛМКП «Сяйво». Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_1 зазначає, що відповідач ЛКП «Сяйво» не надає йому послуги з утримання будинку та прибудинкової території, холодного водопостачання та централізованого опалення, безпідставно надсилає повідомлення на оплату житлово-комунальних послуг за утримання будинку, в тому числі вивезення побутових відходів, холодної води, центрального опалення. Заперечення стосовно заявлених вимог відповідач ЛКП «Сяйво» зводить до того, що позивачу неодноразово надавалися відповіді на його акти-претензії, 01.05.2019 був укладений типовий договір № 20 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком уповноваженою співвласниками будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_2 , при цьому позивач не є власником квартири, тому не може нікого уповноважувати від свого імені укладати договори щодо квартири, яка йому не належить. Щодо послуг з поводження з побутовими відходами, то між відповідачем та ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс» укладено договір про надання послуг з вивезення побутових відходів, послуги надаються згідно графіку, вчасно та якісно, стосовно нарахування заборгованості з 01.01.2009 до 01.08.2020, така не є погашеною, тому ЛКП «Сяйво» продовжує виставляти рахунки позивачу на погашення заборгованості. Спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг є ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Зокрема, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Згідно із статтею 6 вказаного Закону, учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону). Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно (ч. 1 ст. 317 Цивільного Кодексу України). Згідно із ч. 1 ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності. Співвласники мають право: 1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; 2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника (стаття 6 Закону). Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що, оскільки позивач не надав суду доказів про те, що є власником або співвласником квартири за адресою: АДРЕСА_3 , тому як наймач неприватизованої квартири може брати участь в управлінні багатоквартирним будинком виключно на підставі довіреності власників таких квартир і приміщень. Як вбачається із позовної заяви, предметом спору є нарахування плати за житлово-комунальні послуги, яке, на думку позивача, є неправомірним, у зв`язку із ненаданням таких послуг. На підтвердження вимог, позивач надав чотири Акта-претензії, складені в продовж чотирьох місяців 2020 року, а саме один 23.02.2020, два 03.05.2020 та один 15.06.2020. Таким чином, фактично стверджуючи про безпідставне нарахування плати за комунальні послуги протягом 2009 по 2020 років, ОСОБА_1 подав Акти-претензії лише за 2020 рік, при цьому на ці акти позивачу були надані відповіді за підписом директора ЛКП «Сяйво», роз`яснено наслідки несплати ним за комунальні послуги, а також укладення типового договору (а.с. 18, 20-22). Колегія суддів погоджується з тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що він не отримував жодних послуг від ЛКП "Сяйво", натомість за відсутності вимог до нього зі сторони ЛКП «Сяйво», просить визнати протиправними та безпідставними проведені йому нарахування за комунальні послуги. Іншими словами, позивач ОСОБА_1 вважає, що послуги, які йому надавались впродовж відповідного часу мають бути безкоштовними, оскільки, не довівши суду факту отримання відповідних послуг від іншого виконавця комунальних послуг, відмінного від відповідача, чи невикористання послуг, які надаються за адресою АДРЕСА_3 в принципі, позивач вважає нарахування неправомірним. Перелік житлово-комунальних послуг визначений статтею 5 цього ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». До житлово-комунальних послуг належать, зокрема житлові послуги - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку. Індивідуальний споживач, зокрема зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (ч. 2 ст. 7 Закону). Схожі за змістом норми містились і у ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 24.06.2004 року з подальшими змінами), який втратив чинність 01.05.2019, на підставі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» 2189-VIII в редакції від 02.04.2020, який чинний на даний час. Відповідно до ст. 67 ЖК УРСР плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Статтею 68 ЖК УРСР передбачено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Тобто, споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальні послуги, зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, згідно із п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції від 24.06.2004 року). Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. В цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що згідно відомостей про нарахування та оплату послуг, позивач у добровільному порядку сплачував кошти за надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, отримання холодної води та центрального опалення (а.с. 26-32). Крім цього, в матеріалах справи наявний договір про надання послуг з вивезення побутових відходів від 15.02.2018, укладений між відповідачем та ЛКП «Транспортна фірма «Львівспецкомунтранс», доказів про те, що послуги надаються не вчасно та не якісно, позивачем не надано, а судом не встановлено (а.с. 33-35). Пунктом 6 частини 1 статті 20 вказаного Закону (в редакції від 24.06.2004) було передбачено лише два випадки, коли споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг: за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні; за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Схоже визначено і у ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», який чинний наданий час, а саме: споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. В свою чергу, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Разом з цим, на переконання колегії суддів, висновок суду першої інстанції про те, що оспорення дій відповідача ЛКП «Сяйво», а саме пред`явлення вимог про визнання протиправним та безпідставним нарахування плати за наданні послуги з утримання будинку та прибудинкової території, є різновидом претензії та не передбачено чинним законодавством, як спосіб захисту прав, за виключенням можливості у разі пред`явлення вимог про стягнення нарахувань за комунальні послуги, заперечувати такі, надаючи відповідні докази, є помилковим, однак не тягне за собою скасування оскаржуваного рішення. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України і такий список не є вичерпний. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Порушені право чи інтерес підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. При цьому, зважаючи на те, що цивільний процес має диспозитивний характер, що означає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, тому звернувшись в суд з позовом про захист свого вже порушеного права в примусовому порядку, позивач на підставі відповідних доказів (розрахунків) повинен довести обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тобто правову та фактичну сторони вимог, однак таких доказів позивачем не надано. Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий суд правильно встановив фактичні обставини справи, застосував матеріальний закон та дотримався процедури розгляду, передбаченої ЦПК України, тому підстави для скасування рішення суду відсутні. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 09 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 11 травня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк