Постанова 4873 № 910/9782/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" квітня 2021 р. Справа№ 910/9782/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коробенка Г.П. суддів: Чорногуза М.Г. Козир Т.П. за участю секретаря судового засідання Огірко А.О. за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 22.04.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/9782/20 (суддя Удалова О.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" до Київської міської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 1) Товариство з обмеженою відповідальністю та іноземними інвестиціями "Санворд-Україна" 2) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Санворд Київ" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права на оформлення в оренду земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про: - визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29.04.2010 № 610/4048 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.07.2000 № 63-6-00003"; - визнання за позивачем права на оформлення в оренду земельної ділянки, розташованої по вул. Зрошувальній, 17 у Дарницькому районі м. Києва, площею 2,8339 га, кадастровий номер: 8000000000:63:324:010, для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку та виробничо-складських приміщень у межах, які перенесені в натуру (на місцевість). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення Київської міської ради порушує принцип єдності юридичної долі орендованої земельної ділянки й розташованих на ній об`єктів нерухомості, закріплений ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, та порушує права позивача, як нового власника нерухомого майна, розташованого на орендованій земельній ділянці, придбаного позивачем у ЗАТ "Транселектромонтаж". Відповідач проти позову заперечував та у відзиві на позов просив відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав: - спірне рішення було прийняте за результатами розгляду відповідного звернення орендаря - ЗАТ "Транселектромонтаж", вказаний договір оренди земельної ділянки був розірваний за взаємною згодою сторін, що не суперечить приписам законодавства; - позивач, як новий власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, орендованій попереднім власником такого майна, не вчиняв жодних дій, спрямованих на оформлення його права користування такою земельною ділянкою; - Київська міська рада не порушувала та не оспорювала прав позивача на оренду земельної ділянки, натомість до виникнення ситуації, в якій на переконання позивача порушено його право на користування земельною ділянкою, призвела саме бездіяльність, допущена позивачем; - позивачем обраний неналежний спосіб захисту його прав; - матеріали справи не містять доказів про оплату позивачем орендної плати за користування земельною ділянкою; - відповідач вказав по сплив строку позовної давності для позовних вимог, заявлених позивачем в межах даного спору. У відповіді на відзив позивач вказав, що оспорюване рішення було прийняте з порушенням Регламенту Київради, оскільки не було погоджене профільними комісіями та управлінням правового забезпечення. Крім того, позивач вказував, що приписи чинного законодавства (ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України) передбачають саме перехід прав на земельну ділянку, а не підстави виникнення таких права внаслідок набуття у власність нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці. Позивач, окрім наведеного, вказував, що інвентаризація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:324:010, ініційована ТОВ "Санворд Київ", була проведена з грубим порушенням прав позивача, оскільки не враховувала його права, як власника нерухомого майна, розташованого на вказаній земельній ділянці. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2020 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю та іноземними інвестиціями "Санворд-Україна" (далі - третя особа-1, ТОВ ІІ "Санворд-Україна"), Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа-2, Департамент земресурсів), Товариство з обмеженою відповідальністю "Санворд Київ" (далі - третя особа-3, ТОВ "Санворд Київ"). У наданих суду першої інстанції запереченнях відповідач вказував, що дотримання вимог законодавства при здійсненні інвентаризації земельної ділянки за ініціативою ТОВ "Санворд Київ" було предметом дослідження у межах господарської справи №910/1566/19, під час розгляду якої судами не була встановлена наявність будь-яких порушень. Відповідач вказав, що будь-яких правових підстав для перенесення відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:63:324:010 до Державного земельного кадастру на момент початку його функціонування у 2012 році не було. В письмових поясненнях третя особа-3 вказувала, що під час розгляду господарської справи №910/1566/19 судами була встановлена відсутність такого об`єкту цивільних прав, як земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:63:324:010. Третя особа зазначила, що позивачем був порушений порядок переходу прав на земельну ділянку у зв`язку з відчуженням розташованого на ній нерухомого майна. Так, оскільки на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:63:324:010 були розташовані об`єкти нерухомого майна й інших юридичних осіб (не лише позивача), згідно з приписами ст. 120 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на нерухоме майно у 2010 році, перехід прав на таку земельну ділянку міг бути здійснений лише після виділення її частини (на якій розташоване лише майно позивача) та присвоєння їй окремого кадастрового номера. В наданих суду першої інстанції поясненнях, з урахуванням заперечень третьої особи-3, позивач підтримав раніше викладену ним правову позицію. В письмових поясненнях третя особа-2 вказувала, що спірне рішення прийняте Київською міською радою в установленому законом порядку та не порушує прав позивача. Третя особа-2 вказала, що позивач володіє нерухомим майном, розташованим на земельній ділянці в межах кварталу 63:324, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження оформлення позивачем права користування земельною ділянкою під таким нерухомим майном, при цьому договір купівлі-продажу нерухомого майна не є належним документом, що посвідчує право оренди земельної ділянки в розумінні земельного законодавства. В наданих суду першої інстанції поясненнях, з урахуванням заперечень третьої особи-2, позивач підтримав раніше викладену ним правову позицію. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/9782/20 в позові відмовлено. Відмовляючи в позові, суд виходив з недоведеності позивачем належними та допустимими доказами невідповідності оспорюваного рішення Київської міської ради №610/4048 від 29.04.2010 вимогам чинного законодавства та недоведеності факту порушення прав чи інтересів позивача зі сторони відповідача. При цьому, суд зазначив, що задоволення позову не призведе до автоматичного виникнення у позивача права на оренду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:324:010, адже: по-перше, Державний земельний кадастр не містить актуальних відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:63:324:010; по-друге, таке право позивач може набути виключно в порядку, визначеному законодавством, вчинивши відповідні дії, що полягають у зверненні до Київської міської ради з заявою про надання в оренду відповідної земельної ділянки, отриманні позитивного рішення Київської міської ради на виділення земельної ділянки та укладенні договору оренди з Київською міською радою, як власником та орендодавцем земельної ділянки. Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. В апеляційній скарзі скаржником викладено обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, аналогічні тим, які викладено в позовній заяві, відповіді на відзив та запереченнях, поданих місцевому господарському суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/9782/20; призначено до розгляду апеляційну скаргу. У відзивах на апеляційну скаргу відповідач та третя особа-3 просять рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування рішення суду є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду постановлено у відповідності до вимог чинного законодавства. В судове засідання апеляційної інстанції 22.04.2021 представник третьої особи-3 не з`явився. Враховуючи те, що явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника третьої особи-3. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача, третіх осіб-1, -2 заперечували проти апеляційної скарги, просили суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного. 14.06.2000 між Київської міською радою (як орендодавцем) та Дочірнім підприємством "Транселектромонтаж" (як орендарем), правонаступником якого є ЗАТ "Транселектромонтаж", був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 14.06.2000 за реєстровим № 1910 та зареєстрований Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 28.07.2000 за № 63-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - договір оренди земельної ділянки). За умовами вищевказаного договору оренди земельної ділянки у користування ЗАТ "Транселектромонтаж" строком на 24 роки була передана земельна ділянка площею 2,8339 га, розташована за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку та виробничо-складських приміщень у межах, які були перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, який є невід`ємною частиною вказаного договору, з кадастровим номером 63324010. Сторони погодили, що договір набуває чинності з дня його державної реєстрації у Київській міській державній адміністрації (п. 14 договору оренди земельної ділянки). Таким чином, строк оренди за вищевказаним договором оренди земельної ділянки спливав 28.07.2024. Проте, у п. 13 договору оренди земельної ділянки його сторони також погодили, що дія цього договору припиняється, зокрема, у випадку його дострокового розірвання за згодою сторін. 26.03.2010 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного з ЗАТ "Транселектромонтаж", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 462, ТОВ "Транселектромонтажбуд" набуло у власність нерухоме майно, а саме майновий комплекс загальною площею 3654,80 кв.м., розташований за адресою: м. Київ, вул. Зрошувальна, 17, що складається з головного корпусу та адміністративно-побутового приміщення, боксів ремонтних, будівлі ремонтного цеху, будівлі матеріального складу, будівлі панельної збірної, прохідної диспетчерської та напівпідземного складу ПММ. Згідно з п. 1.8 вищевказаного договору до ТОВ "Транселектромонтажбуд" перейшло право користування на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:63:324:010) площею 2,8339 га, на якій розташоване вищевказане нерухоме майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для ЗАТ "Транселектромонтаж" договором оренди земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 14.06.2000 за реєстровим № 1910 та зареєстрованим Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 28.07.2000 за № 63-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів. 29.04.2010 Київською міською радою було прийнято рішення № 610/4048 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.07.2000 № 63-6-00003" (далі - спірне рішення Київради), яким зазначений договір оренди землі був розірваний за взаємною згодою сторін. Вказане рішення, як зазначено у його преамбулі, було прийняте за результатами розгляду звернення ЗАТ "Транселектромонтаж" від 01.04.2010 № 12/2, у зв`язку з відчуженням нерухомого майна, адміністративного будинку та складських приміщень за договором купівлі-продажу. Таким чином, дія договору оренди земельної ділянки від 14.06.2000, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за реєстровим № 1910 та зареєстрованого Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 28.07.2000 за № 63-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів, була достроково припинена шляхом його розірвання за згодою сторін. Предметом позову у даній справі є визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29.04.2010 № 610/4048 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.07.2000 № 63-6-00003"; визнання за позивачем права на оформлення в оренду земельної ділянки, розташованої по вул. Зрошувальній, 17 у Дарницькому районі м. Києва, площею 2,8339 га, кадастровий номер: 8000000000:63:324:010, для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку та виробничо-складських приміщень у межах, які перенесені в натуру (на місцевість). В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оспорюване рішення Київської міської ради порушує принцип єдності юридичної долі орендованої земельної ділянки й розташованих на ній об`єктів нерухомості, закріплений ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України. Частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб. Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України). За приписами ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Аналогічне положення міститься в статті 140 Конституції України. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (стаття 142 Конституції України). Частинами 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Приписами ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" також передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Аналіз вищевказаних положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що необхідними умовами для визнання незаконним у судовому порядку правового акту індивідуальної дії органу місцевого самоврядування є: 1) позивач є власником або титульним володільцем певного майна; 2) права власника (титульного володільця) порушено і підставою цього порушення є видання правового акту; 3) такий акт не відповідає закону, тобто, має місце невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Отже, до предмету доказування у даному спорі перш за все входить доведення позивачем наявності у нього відповідного речового права, на захист якого подано позов, після чого суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення права з боку відповідача і відповідно ухвалює рішення на його захист чи відмову позивачу у захисті, встановивши необґрунтованість заявленого позову. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №920/121/18. Положеннями ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Частиною 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Згідно з положеннями ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Частиною 2 ст. 83 Земельного кодексу України встановлено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Стаття 14 Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України). Згідно з ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. За приписами п.п. а), б), в) ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо. За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до вказаного Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства. З огляду на зазначені вище норми, право розпорядження земельними ділянками комунальної власності в межах території міста Києва належить до повноважень Київської міської ради. Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради підлягають вирішенню відповідно до закону питання регулювання земельних відносин. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. За приписами ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Як встановлено вище, договір оренди земельної ділянки від 14.06.2000, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. за реєстровим № 1910 та зареєстрований Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 28.07.2000 за № 63-6-00003 у книзі записів державної реєстрації договорів, був розірваний за згодою сторін цього правочину, що не суперечить наведеним приписам законодавства. При цьому, суд вказує, що позивач, як власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, що була предметом вказаного договору оренди, не був позбавлений права звернутись до Київської міської ради, як до органу місцевого самоврядування, до компетенції якого належить розпорядження такою земельною ділянкою, з відповідною заявою про надання вказаної земельної ділянки в оренду. Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчинення позивачем будь-яких дій, спрямованих на реалізацію ним вказаного права протягом усього строку володіння об`єктом нерухомого майна (з 2010 року). Окрім того, до моменту розірвання сторонами (ЗАТ "Транселектромонтаж" та Київрадою) вищевказаного договору оренди земельної ділянки ТОВ "Транселектромонтажбуд" не зверталось до власника земельної ділянки та орендодавця Київської міської ради з пропозицією про заміну сторони (орендаря) у вищевказаному договорі оренди земельної ділянки від 14.06.2000, у зв`язку з набуттям ТОВ "Транселектромонтажбуд" права власності на нерухоме майно, розташоване на орендованій земельній ділянці. Доказів протилежного суду не надано. Посилання позивача на приписи ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, якими закріплений принцип єдності юридичної долі орендованої земельної ділянки й розташованих на ній об`єктів нерухомості, правомірно визнано безпідставними та не взято до уваги місцевим господарським судом, оскільки договір оренди земельної ділянки був розірваний та не міг виступати правовою підставою користування земельною ділянкою для позивача, як нового власника розташованого на такій земельній ділянці нерухомого майна. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання незаконним оспорюваного рішення Київської міської ради від 29.04.2010 № 610/4048 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.07.2000 № 63-6-00003", а тому позовна вимога про визнання незаконним та скасування вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Судом також взято до уваги, що згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки полягає у внесенні до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Відповідно до ст. 16 Закону України "Про державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Структура кадастрових номерів земельної ділянки визначається Кабінетом Міністрів України. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок. Кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно. Вказаний у наданому позивачем договорі купівлі-продажу від 26.03.2010 кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:63:324:010, на якій знаходиться нерухомість позивача, доказом, який ідентифікує земельну ділянку, бути не може, оскільки останній структурний елемент у вказаному кадастровому номері містить лише три цифри, тоді як він має бути чотиризначним номером і визначати земельну ділянку в межах кадастрового кварталу. Вищевикладені обставини також встановлено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 у справі № 910/1566/19, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 24.09.2020. Щодо вимоги позивача про визнання за ним права на оформлення в оренду земельної ділянки, розташованої по вул. Зрошувальній, 17 у Дарницькому районі м. Києва, площею 2,8339 га, кадастровий номер: 8000000000:63:324:010, для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку та виробничо-складських приміщень у межах, які перенесені в натуру (на місцевість), колегією суддів встановлено наступне. За приписами ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Таким чином, обов`язковою передумовою звернення з позовом до суду є порушення законних прав або інтересів позивача. Однак, звертаючись до суду з даним позовом, позивач не вказав, яким саме чином Київська міська рада допустила порушення його прав, не навів обставин, які б свідчили про перешкоджання відповідачем в оформленні позивачем його права на оренду земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно позивача. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач порушення його прав або охоронюваних законом інтересів відповідачем не довів, адже матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з метою оформлення свого права користування земельною ділянкою та, відповідно, відсутні докази перешкоджання відповідачем позивачу в оформленні такого права, тому правове підґрунтя для захисту його прав та інтересів відсутнє, що є самостійною підставою для відмови у задоволені вищевказаної позовної вимоги. Крім того, судом враховані фактичні обставини, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 11.11.2019 у справі №910/1566/19, залишеному без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2020 та Верховного Суду від 24.09.2020. Зокрема, судами першої та апеляційної інстанціїй було встановлено, що при виконанні робіт з інвентаризації земель, які виконувались КП "Київський інститут земельних відносин" у 2015-2016 роках, були сформовані тільки ті ділянки, на які фактичні користувачі надали необхідні документи та забезпечили доступ до земельних ділянок. У кварталі 63:324 були лише два користувачі, в тому числі, ТОВ ІІ "Санворд-Україна", що надали копії установчих документів та документів щодо правового статусу майна. При проведенні кадастрової зйомки та в подальшому формуванні земельної ділянки 63:324:0230 враховувались відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо якого проводилась державна реєстрація права, та лист-підтвердження ТОВ ІІ "Санворд-Україна" від 06.12.2016 № 109 про майнову належність на тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на вказаній земельній ділянці. В результаті виконаних робіт КП "Київський інститут земельних відносин" було встановлено, що в межах кварталу 63:324, обмеженого вул. Зрошувальна та вул. Ремонтна у Дарницькому районі м. Києва, на одну земельну ділянку (код 63:324:0010) на звернення ЗАТ "Транселектромонтаж" рішенням Київської міської ради від 29.04.2010 № 610/4048 припинено право користування земельною ділянкою, у зв`язку з відчуженням нерухомого майна за договором купівлі-продажу. На частину вищезгаданої земельної ділянки власник придбаних будівель ТОВ ІІ "Санворд-Україна" надав правовстановлюючі документи на об`єкти нерухомого майна, що дало можливість сформувати земельну ділянку (код 63:324:0230). Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України". Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально-правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання. Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому. Однак, дослідивши в сукупності наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення його прав чи інтересів зі сторони відповідача. При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, задоволення позову не призведе до автоматичного виникнення у позивача права на оренду земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:63:324:010, адже Державний земельний кадастр не містить актуальних відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:63:324:010; а також право на оренду земельної ділянки позивач може набути виключно в порядку, визначеному законодавством, вчинивши відповідні дії, що полягають у зверненні до Київської міської ради з заявою про надання в оренду відповідної земельної ділянки, отриманні позитивного рішення Київської міської ради на виділення земельної ділянки та укладенні договору оренди з Київською міською радою, як власником та орендодавцем земельної ділянки. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовна вимога про визнання за позивачем права на оформлення в оренду земельної ділянки, розташованої по вул. Зрошувальній, 17 у Дарницькому районі м. Києва, площею 2,8339 га, кадастровий номер: 8000000000:63:324:010, для експлуатації та обслуговування адміністративного будинку та виробничо-складських приміщень у межах, які перенесені в натуру (на місцевість), є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Враховуючи, що судом встановлено необґрунтованість вимог позивача, а відтак і відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача, до спірних правовідносин позовна давність не підлягає застосуванню. Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права. Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні. Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається судом на скаржника. Керуючись ст. ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/9782/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Транселектромонтажбуд".

4. Матеріали справи №910/9782/20 повернути Господарському суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складено та підписано 13.05.2021. Головуючий суддя Г.П. Коробенко Судді М.Г. Чорногуз Т.П. Козир