Постанова 4855 № 580/5768/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua Головуючий суддя у першій інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2021 року Справа № 580/5768/20 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г., за участю секретаря Сакевич Ж.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та Управління Служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : Історія справи. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Черкаській області (далі - Відповідач-) про: - визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби; - стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у сумі 240 925,02 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність УСБУ в Черкаській області щодо непроведення ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби 10.12.2018; - стягнуто з УСБУ в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 104 394,06 грн. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що спірна бездіяльність відповідача є триваючим проступком, що закінчився датою остаточної виплати позивачу спірних сум коштів, пов`язаних із проходженням публічної служби та не відповідає закону з часу його звільнення до часу фактичного повного розрахунку. При цьому, суд врахував, що судовий спір з приводу виплати компенсації Позивачу невикористаної відпустки під час звільнення виник на підставі його позовної заяви, поданої майже через рік після його звільнення. Разом з тим, суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для зменшення заявленої Позивачем у цій справі суми за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Позивач та Відповідач подали апеляційні скарги. Позивач у своїй скарзі просить рішення суду першої інстанції частково змінити, задовольнивши його позовні вимоги в повному обсязі та стягнувши на його користь компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в розмірі 240 925,02 грн. В обґрунтування заявлених апеляційних вимог Позивач зазначає, що з військової служби він був звільнений 10.12.2018, але фактичний остаточний розрахунок при звільненні з ним проведений лише 23.11.2020, що на переконання Апелянта надає йому право на отримання відповідної компенсації за весь час у розмірі, заявленому в цій справі. При цьому, Апелянт вважає, що суд першої інстанції, визначивши розмір відповідної компенсації в меншій сумі, ніж заявлено в позові, порушив принцип співмірності та справедливості. Разом з тим, на підтвердження своєї правової позиції Позивач посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №№ 761/9584/15-ц, 821/1083/17 та на висновки Верховного Суду, зокрема у справах №№ 825/1540/17, 808/610/18 тощо. Відповідач у своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі, наполягаючи на відсутності правових підстав для стягнення заявленої Позивачем у цій справі компенсації, зазначаючи, що виплата Позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки при звільненні як учаснику бойових дій за 2016-2018 рр. була спірною та проведена на підставі рішення суду у справі № 580/3122/20. При цьому, Відповідач зазначає, що вказане судове рішення ним було виконано добровільно, ще до набрання ним законної сили та без апеляційного оскарження, а також вказує, що інші виплати (розрахунки) при звільненні Позивачу були проведені безпосередньо при його звільненні у грудні 2018 року - січні 2019 року. Також Відповідач у своїй скарзі стверджує про те, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з цим позовом і що суд першої інстанції безпідставно поновив йому такий строк. З цих та інших підстав апелянти вважають, що оскаржуване ними рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2021 та від 23.03.2021 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзивів на апеляційні скарги та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.05.2021 о 13:10 год. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу Позивача, в якому він просить відмовити в її задоволенні, наполягаючи на своїй правовій позиції та стверджуючи про необґрунтованість доводів апелянта Позивача. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу Відповідача, в якому він просить відмовити в її задоволенні та задовольни його позов в цій справі в повному обсязі, стверджуючи про наявність у нього права на отримання компенсації за весь час затримки розрахунку при звільненні у заявленій ним сумі. Від Позивача надійшла заява про розгляд цієї справи за його відсутності та клопотання про закриття апеляційного провадження, відкритого за апеляцією Відповідача, оскільки така апеляційна скарга, на переконання Позивача, підписана неуповноваженою особою (т.в.о. начальника Управління СБУ в Черкаській області). Від Відповідача надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження в цій справі до набрання законної сили судовими рішеннями Верховного Суду у справах №№ 580/2857/20, 580/2264/20 та про розгляд цієї справи в порядку письмового провадження. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2021, яка занесена до протоколу судового засідання, вирішено перейти до розгляду цієї справи в порядку письмового провадження, відповідного до ст. 311 КАС України. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2021 відмовлено в задоволенні вищезазначених клопотань Позивача та Відповідача про закриття провадження та про зупинення провадження в цій справі. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Позивача підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга Відповідача - задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав. Обставини справи, установлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Черкаській області з 01.10.2001 до 10.12.2018 та має статус учасника бойових дій. Наказом від 07.12.2017 № 129-ОС Позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу за пп. «б» п. 61, пп. «и» п. 62, п. 88-1 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями служби безпеки України (у зв`язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) з 10.12.2018. При звільнення Позивачу було виплачено: - грошову компенсацію за речове майно в сумі 30875,85 грн. - перерахована платіжним дорученням від 29.01.2019 №68; - доплату за речове майно (донараховано за результатами внутрішнього аудиту) в сумі 18374,69 грн. - перерахована платіжним дорученням від 25.10.2019 №1793; - грошову компенсацію за невикористані 13-ти календарних днів щорічної основної відпустки в сумі 4484,01 грн. - перерахована платіжним дорученням від 13.12.2018 № 1997. Також Позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення за останні повні два місяці, які передують його звільненню - 10.12.2018: - за жовтень 2018 року - за 31 календарний день грошове забезпечення склало 10505,28 грн.; - за листопад 2018 року - за 30 календарних днів грошове забезпечення склало 10205,28 грн. (разом - 20710,56 грн., середній заробіток - 339,52 грн.). Виплата грошової компенсації за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки при звільненні Позивачу проведена не була, у зв`язку з чим він звернувся до суду з відповідним позовом. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі № 580/3122/20, що набрало законної сили 21.11.2020: - визнано протиправними дії Відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації Позивачу за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року до 2018 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 грудня 2018 року; - зобов`язано Відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані 42 дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року до 2018 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 грудня 2018 року. 23.11.2020 Позивачу на виконання вказаного судового фактично виплачено грошову компенсацію за невикористані 42 календарні дні додаткової відпустки при звільненні. Позивач, вважаючи протиправною затримку Відповідачем виплати вказаної компенсації невикористаної ним додаткової відпустки при звільненні, а свої права на своєчасне отримання такої виплати порушеними, звернувся до суду з цим позовом. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України «Про Службу безпеки України» від 03.07.2020 № 2229-XII (далі - Закон № 2229-XII). Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Стаття 21 Закону № 2229-XII визначає правове регулювання трудових відносин працівників Служби безпеки України, відповідно до якої трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, регулюються законодавством України про працю. Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно зі ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Щодо позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності Відповідача з приводу непроведення своєчасного повного розрахунку з Позивачем при звільненні в частині виплати компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку та стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки такого розрахунку. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано обов`язок роботодавця здійснити з працівником повний розрахунок при його звільненні та відповідальність за невиконання такого обов`язку. Разом з тим, правовою підставою для настання такої відповідальності є бездіяльність роботодавця щодо виплати працівнику певної безспірної виплати (конкретної складової його розрахунку при звільненні), право на отримання якої (незалежно від погодження її розміру) визнається роботодавцем. Таким чином, вищенаведені норми КЗпП України стосуються випадків, коли роботодавець за відсутності спору про право на виплату свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Втім, перевіряючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів звертає увагу на те, що така складова розрахунку при звільненні Позивача як компенсація невикористаної ним додаткової відпустки на час припинення його трудових правовідносин з Відповідачем (10.12.2018) була спірною, оскільки Відповідачем взагалі не визнавалося право Позивача на отримання цієї компенсації. При цьому, колегія суддів зазначає, що з відповідним позовом на захист свого права щодо отримання такої компенсації Позивач звернувся до суду лише у серпні 2020 року і після ухвалення судом відповідного рішення (справа № 580/3122/20), яким таке право Позивача було захищено, Відповідачем було проведено виплату Позивачу компенсації за невикористану ним щорічну додаткову відпустку (23.11.2020). Разом з тим, судова колегія ще раз наголошує, що статті 117 КЗпП України регламентує компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільненні лише у випадку, коли наявність права особи на отримання певної виплати не є спірним, і передбачає можливість існування між такою особою та її роботодавцем лише спору про розмір певної виплати, але не про право на неї як таке. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в цьому випадку відсутні достатні правові підстави, прямо передбачені статтею 117 КЗпП України, для стягнення з Відповідача середнього заробітку за затримку виплати вказаної компенсації, а отже позовні вимоги в цій справі не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги Позивача про те, що з військової служби він був звільнений 10.12.2018, але фактичний остаточний розрахунок при звільненні з ним проведений лише 23.11.2020, що на його переконання надає йому право на отримання відповідної компенсації за весь час у розмірі, заявленому в цій справі, колегія суддів відхиляє з підстав, наведених вище. Твердження Апелянта Позивача про те, що суд першої інстанції, визначивши розмір відповідної компенсації в меншій сумі, ніж заявлено в позові, порушив принцип співмірності та справедливості, апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки, як установлено вище, у цьому випадку взагалі відсутні достатні правові підстави для присудження Позивачу такої компенсації. З приводу посилань Позивача в його апеляційній скарзі на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №№ 761/9584/15-ц, 821/1083/17 та Верховного Суду, зокрема у справах №№ 825/1540/17, 808/610/18, судова колегія зазначає, що судові рішення у вказаних справах ухвалені за інших обставин, які є відмінними від спору в цій справі. Аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Відповідача з приводу непроведення своєчасного повного розрахунку з Позивачем при звільненні в частині виплати компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку та стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки такого розрахунку. Отже, судом першої інстанції при вирішення спору в цій частині вимог було неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та, відповідно до ст. 317 КАС України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

2. Щодо позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності Відповідача з приводу непроведення своєчасного повного розрахунку з Позивачем при звільненні в частині виплати компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки, компенсації і доплати за речове майно та стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки відповідних розрахунків. Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення вказаних позовних вимог, колегія суддів звертає увагу на наступне. 13.12.2018 Позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки в розмірі 4484,01 грн. (платіжне доручення № 1997). 29.01.2019 Позивачу виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 30 875,85 грн. (платіжне доручення № 68). 25.10.2019 Позивачу виплачено доплату грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 18 374,69 грн. (платіжне доручення № 1793). З позовом у цій справі Позивач звернувся до суду 14.12.2020. Разом з тим, за правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частин третьої та п`ятої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Водночас, юридично значимими обставинами в межах цих правовідносинах є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Аналіз законодавчих приписів надає підстави стверджувати, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 560/2835/19, від 30.03.2021 у справі № 340/2153/19 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковими для врахування колегією суддів при вирішенні цієї справи. При цьому, колегія суддів вважає помилковими доводи Позивача, які безпідставно були враховані судом першої інстанції, про те, що він дізнався про порушення свого права лише 23.11.2020 при отриманні повного розрахунку, оскільки, як було встановлено вище всі безспірні різні виплати йому здійснено 13.12.2018, 29.01.2019, 25.10.2019 окремими зарахуваннями, а 23.11.2020 проведено виплату на виконання рішення суду у справі № 580/3122/20, що має зовсім інше юридичне значення. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Відповідача з приводу непроведення своєчасного повного розрахунку з Позивачем при звільненні в частині виплати компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки, компенсації і доплати за речове майно та стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки відповідних розрахунків заявлені позивачем з пропуском місячного строку звернення до суду за відсутності правових підстав для поновлення такого строку. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. У пункті 8 частин першої статті 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Згідно з частинами третьої та четвертою статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Відповідача з приводу непроведення своєчасного повного розрахунку з Позивачем при звільненні в частині виплати компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки, компенсації і доплати за речове майно та стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки відповідних розрахунків підлягають залишенню без розгляду. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, Управління Служби безпеки України в Черкаській області підлягає задоволенню, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року - скасуванню. Розподіл судових витрат. Судові витрати, відповідно до ст. 139 КАС України, перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 - відмовити. Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області - задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року - скасувати. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів у частині позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Управління Служби безпеки України в Черкаській області з приводу непроведення своєчасного повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні в частині виплати компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки, компенсації і доплати компенсації за речове майно та стягнення з Управління Служби безпеки України в Черкаській області середнього заробітку за час затримки таких розрахунків - залишити без розгляду. В задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 14 травня 2021 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: О.В. Карпушова А.Г. Степанюк