Постанова 4824 № 372/467/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 372/467/21 Головуючий у суді І інстанції Проць Т.В. Провадження № 22-ц/824/6780/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова Михайла Олександровича, Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, в с т а н о в и в: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал»), приватного виконавця виконавчого округу Київської області Чучкова М.О. (далі - приватний виконавець Чучков М.О.), Державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 12 лютого 2021 року відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог про визнання протиправними дій приватного виконавця Чучкова М.О. щодо визначення вартості (оцінки) та передачі на реалізацію в ДП «Сетам» нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 862 108 грн, у виконавчому провадженні № 63856973 (зведене виконавче провадження №63862571) з примусового виконання виконавчого листа № 752/744/14-ц, виданого 27 січня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва. Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спори, які виникають на стадії виконання судових рішень, зокрема щодо оскарження рішення чи дії виконавця особою, яка не є стороною виконавчого провадження, підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, а тому підстави для відкриття провадження в частині позовних вимог про визнання протиправними дій приватного виконавця щодо визначення вартості (оцінки) нерухомого майна та передачі цього майна на реалізацію відсутні. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Касьяненка Д.Л. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, а справу направити для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що в даному випадку предметом позову є захист майнових прав позивача на нерухоме майно, а саме: права власності на квартиру, яка є спільним сумісним майном подружжя, та була передана виконавцем і реалізована на прилюдних торгах з порушенням процедури проведення оцінки її вартості, а тому зазначений спір є цивільно-правовим та повинен вирішувати судом загальної юрисдикції. Позивач не є стороною у виконавчому провадженні, відкритому з примусового виконання рішення суду про стягнення сум заборгованості, відтак позбавлений права на звернення до суду зі скаргою на протиправні дії приватного виконавця в порядку, передбаченому статтею 447 ЦПК України, а отже єдиним способом захисту порушеного права позивача є подання відповідного позову у порядку цивільного судочинства. При цьому до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням цим суб`єктом владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового оскарження. Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду не надходили. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи, що з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту». Суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з тих підстав, які передбачені законом. Такі підстави визначено у статті 186 ЦПК України. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Припис закону про те, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства стосуються як позовів (заяв, скарг), які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів (заяв, скарг), які взагалі не можуть розглядатися судами. Судом встановлено, що у лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ТОВ «Вердикт Капітал», приватного виконавця Чучкова М.О., ДП «Сетам», ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , в якому просив: - визнати протиправними дії приватного виконавця Чучкова М.О. щодо визначення вартості (оцінки) нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 ,у виконавчому провадженні № 63856973 (зведене виконавче провадження № 63862571) з примусового виконання виконавчого листа № 752/744/14-ц, виданого 27 січня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва; - визнати протиправними дії приватного виконавця Чучкова М.О. щодо передачі на реалізацію в ДП «Сетам» нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 862 108 грн, у виконавчому провадженні № 63856973 (зведене виконавче провадження № 63862571) з примусового виконання виконавчого листа № 752/744/14-ц, виданого 27 січня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва; - визнати недійсними електронні (прилюдні) торги з реалізації арештованого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що відбулись 3 лютого 2021 року, оформлені протоколом проведення електронних торгів № 524461 в процедурі примусового виконання виконавчого листа № 752/744/14-ц, виданого 27 січня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва у зведеному виконавчому провадженні № 63862571. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, відкритого відповідно до виконавчого документу № 752/744/14-ц, виданого 27 січня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва (зведене виконавче провадження № 63862571), та окрім результатів електронних (прилюдних) торгів оскаржує дії приватного виконавця щодо визначення вартості (оцінки) нерухомого майна та передачі цього майна на реалізацію. У зв`язку з наведеним та за наслідком аналізу норм статті 447 ЦПК України і статті 287 КАС України, районний суд дійшов висновку про те, що даний спір, який виник на стадії виконання судових рішень, а саме: щодо оскарження дій виконавця особою, яка не є стороною виконавчого провадження, підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а тому у відкритті провадження в частині позовних вимог про визнання протиправними дій приватного виконавця щодо визначення вартості (оцінки) та передачі нерухомого майна на реалізаціюслідвідмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне. Законодавець у частині першій статті 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження», або Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, та іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 914/881/17 (провадження № 12-18гс18) зроблено висновок, що «чинним законодавством України передбачені підстави відповідальності суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання в разі неналежного виконання (зокрема, недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна) ним своїх обов`язків. Водночас звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності (частина перша статті 12 Закону № 2658-III). Системний аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що звіт по оцінку майна є документом, який фіксує дії суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо оцінки майна, здійснювані ним у певному порядку та спрямовані на виконання його професійних обов`язків, визначених законом і встановлених відповідним договором. Звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності. Отже, встановлена правова природа звіту про оцінку майна унеможливлює здійснення судового розгляду щодо застосування до нього наслідків, пов`язаних зі скасуванням юридичних актів чи визнанням недійсними правочинів». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19) зроблено висновок, що «право на звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця пов`язане з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, вчинених на виконання судових рішень, ухвалених у порядку цивільного судочинства, передбачено у ЦПК України, у таких випадках виключається адміністративна юрисдикція. Визначення вартості майна боржника є процесуальною дією державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним суб`єкт оціночної діяльності - здійснювала відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 821/197/18/4440/16 (провадження № 11-1200апп18)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця». У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначено, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим». Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до частини першої статті 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Водночас за змістом положень статей 2, 4 та 19 КАС України до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Крім того, порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби встановлено Законом України «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Оскільки Цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, то відповідно до частини першої статті 287 КАС України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тобто, відповідно до статті 74 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та частини першої статті 287 КАС України рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця можуть бути оскаржені особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 5 червня 2019 року у справі № 917/2267/14 (провадження № 12-32гс19). Ураховуючи те, що ОСОБА_1 не є стороною зведеного виконавчого провадження № 63862571 і не наділений правом щодо оскарження дій приватного виконавця Чучкова М.О. щодо визначення вартості (оцінки) нерухомого майна та передачі цього майна на реалізацію у позовному провадженні в передбаченому ЦПК України порядку, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанцій про неможливість розгляду позовних вимог у вказаній частині в межах даної справи за правилами цивільного судочинства, оскільки згідно з приписами частини першої статті 287 КАС України та частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» розгляд таких вимог, пред`явлених не стороною виконавчого провадження, віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку предметом позову є захист майнових прав позивача на нерухоме майно, а саме: права власності на квартиру, яка є спільним сумісним майном позивача та боржника ОСОБА_3 як подружжя не можуть бути належною підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з огляду на те, що за змістом поданої позовної заяви в межах вимог, у відкритті провадження за якими було відмовлено, між ОСОБА_1 та приватним виконавцем Чучковим М.О. немає спору про права власності на нерухоме майно, яке було предметом оцінки суб`єкта оціночної діяльності, а вказаними обставинами обґрунтовувалися тільки позовні вимоги про визнання недійсними електронних (прилюдних) торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Разом з тим, аналіз положень Закону № 606-XIV свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна. Відповідно до наведених правових норм приватний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими виконавцем укладається відповідний договір. Таким чином, колегія суддів констатує, що дії приватного виконавця щодо визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні є підготовчими діями з метою проведення прилюдних торгів, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів та мають самостійний спосіб та строки оскарження, а відтак не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними, якщо їх не оскаржено та не визнано незаконними в зазначений спосіб. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 24 жовтня 2012 у справі № 6-116цс12, та постановах Верховного Суду, зокрема, від 14 лютого 2018 року у справі № 490/5475/15 та від 2 травня 2018 року у справі № 910/10136/17. При цьому як зазначав позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання протиправними дій приватного виконавця щодо визначення вартості (оцінки) та передачі нерухомого майна на реалізацію, призначений приватним виконавцем Чучковим М.О. суб`єкт оціночної діяльності - ТОВ «Оцінка преміум стандарт» при складанні звіту про оцінку нерухомого майна від 11 січня 2021 року не мало доступу до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , не проводило ознайомлення з об`єктом оцінки та взагалі не зверталось до боржника та до її чоловіка - ОСОБА_1 із вимогами чи повідомленнями про дату і час проведення огляду квартири. Тому оскаржити оцінку майна можливо в порядку оскарження рішень та дій виконавців (а.с. 7-10). Таким чином, посилання апеляційної скарги про те, що зазначений спір повністю носить приватноправний характер та підлягає вирішенню судом цивільної юрисдикції є необгрунтованими та суперечить змісту самої позовної заяви, тоді як визначення вартості майна не входить до предмету доказування у справі про визнання прилюдних торгів недійсними, оскільки результати оцінки майна мають окремий, передбачений законом спосіб та порядок оскарження. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження в частині позовних вимог про визнання протиправними дій приватного виконавця щодо визначення вартості (оцінки) нерухомого майна та передачі цього майна на реалізаціюу даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстави для її скасування відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 12 лютого 2021 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній