Постанова Київський апеляційний суд № 370/2179/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 370/2179/17 Головуючий у суді І інстанції Мазка Н.Б. Провадження № 22-ц/824/6587/2021 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ігнатченко Н.В., суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Войтенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Макарівського районного суду Київської області від 19 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Яблунівська сільська рада Макарівського району Київської області, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про поділ в натурі спільної часткової власності, визнання права власності на виділену частину земельної ділянки, в с т а н о в и в: У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Яблунівська сільська рада Макарівського району Київської області, ГУ Держгеокадастру у Київській області, про поділ в натурі спільної часткової власності, визнання права власності на виділену частину земельної ділянки. 6 березня 2019 року до суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі в порядку пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2019 року провадження у вказаній справі закрито. 31 травня 2019 року ОСОБА_1 надіслала на адресу районного суду заяву про компенсацію здійснених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи, в якій просила на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2019 року - без змін. 24 вересня 2019 року відповідач надіслала на адресу районного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій повторно, у зв`язку з апеляційним переглядом ухвали про закриття провадження у справі, відповідно до вимог частини п`ятої статті 142, пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України просила вирішити питання про судові витрати у справі шляхом стягнення з позивача на її користь понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19 листопада 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про компенсацію здійснених судових витрат відмовлено. Іншою ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19 листопада 2019 року у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації здійснених судових витрат відмовлено. Ухвали суду першої інстанції мотивовані тим, що звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, а також дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання відповідною стороною своїми процесуальними правами, а тому дії позивача, направлені на судовий захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правничу допомогу. Крім того, відповідачем не наведено жодних обставин, які давали підстави зробити висновок про те, що дії позивача є необґрунтованими, оскільки у даній цивільній справі навіть не вирішувалося питання по суті спору, а лише закрито провадження у справі. Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року - без змін. В апеляційній скарзі на вищевказані ухвали суду першої інстанції представник відповідача -адвокат Міхальов А.О. просить їх скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким вимоги відповідача про стягнення з позивача компенсації здійснених нею судових витрат у справі № 370/2179/17 задовольнити. Як на підставу своїх вимог посилається на те, що з огляду на закриття провадження у справі існують всі підстави вважати дії позивача необгрунтованими, внаслідок чого відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених нею витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, а саме: витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, на підтвердження чого було подано договір про надання правничої допомоги б/н, укладений відповідачем 18 лютого 2019 року з АО «Тандем» в особі керуючого партнера Міхальова А.О., акт приймання - передачі наданих послуг від 31 травня 2019 року, а також квитанція № 0.0.1369270990.1 від 31 травня 2019 року про оплати цих послуг, як при подачі заяви про стягнення судових витрат, так і при подачі заяви про ухвалення додаткового рішення. Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду не надходили. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвал суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 12 жовтня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Макарівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Яблунівська сільська рада Макарівського району Київської області, ГУ Держгеокадастру у Київській області, про поділ в натурі спільної часткової власності, визнання права власності на виділену частину земельної ділянки. Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 28 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року, за клопотанням відповідача провадження у вказаній справі закрито відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. 31 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із заявою про компенсацію здійснених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи № 370/2179/17, а 24 вересня 2019 року - із заявою про ухвалення додаткового рішення, в яких на підставі положень частини п`ятої статті 142 ЦПК України просила стягнути з позивача на її користь понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. Як вбачається з матеріалів справи, 18 лютого 2019 року ОСОБА_1 уклала з Адвокатським об?єднанням «Тандем» в особі керуючого партнера Міхальова А.О. договір про надання правничої допомоги б/н. На підтвердження повноважень представника відповідача - адвоката Міхальова А.О. на представлення інтересів останньої в суді першої інстанції АО «Тандем» було видано ордер серії КС № 409596 від 18 лютого 2019 року про надання правової допомоги. Згідно із актом приймання-передачі наданих послуг від 31 травня 2019 року, АО «Тандем» було надано відповідачу наступні послуги: усна консультація з вивченням матеріалів справи № 370/2179/17 та правовий аналіз вартістю 1 000 грн; складання документів (відзив, клопотання) вартістю 2 000 грн; участь адвоката Міхальова А.О. в судових засіданнях у справі № 370/2179/17 вартістю 7 000 грн, що разом складає (без ПДВ) 10 000 грн. Відповідно до копії квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № 0.0.1369270990.1 31 травня 2019 року ОСОБА_1 перерахувала на рахунок АО «Тандем» 10 000 грн з призначенням платежу - оплата згідно договору про надання правничої допомоги б/н від 18 лютого 2019 року, без ПДВ. Так, доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною першою статті 4 ЦПК України. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Частиною п`ятою статті 142 ЦПК України закріплено, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою вказаної статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу (частина шоста статті 142 ЦПК України). Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Колегія суддів зауважує, що особі гарантується право на звернення до суду за захистом та право на позов. ЦПК України передбачає компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, лише у випадку необґрунтованих дій позивача. При цьому звернення до суду із позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. За змістом статті 255 ЦПК України закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення суду у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Саме по собі пред`явлення позовної заяви про поділ в натурі спільної часткової власності та визнання права власності на виділену частину земельної ділянки, а також подальше закриття провадження у справі за клопотанням відповідача не є необґрунтованими діями позивача, так як реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були нею здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла позивач недобросовісно та пред`явила необґрунтований позов; чи систематично протидіяла правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісна позивач мала на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується. Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 2 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 9 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року у справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року у справі № 820/4347/17, від 18 березня 2020 року у справі № 280/5628/18. Із матеріалів справи вбачається, що заяви відповідача про компенсацію здійснених судових витрат, пов`язаних з розглядом справи № 370/2179/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Яблунівська сільська рада Макарівського району Київської області, ГУ Держгеокадастру у Київській області, про поділ в натурі спільної часткової власності, визнання права власності на виділену частину земельної ділянки взагалі не містили доводів, які саме дії позивача є необґрунтованими (а.с. 129-130, 136-138). Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, здійснених ОСОБА_1 , є правильним і таким, що відповідає вимогам закону. Відмовляючи у задоволенні заяв про компенсацію здійснених судових витрат та про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації таких витрат, проаналізувавши процесуальні дії позивача у цій справі та предмет позову, районний суд зробив вірний висновок, що факт звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, а також дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання відповідною стороною своїми процесуальними правами, а тому дії позивача, направлені на судовий захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок відшкодувати понесені відповідачем витрати на правничу допомогу. Виходячи із системного тлумачення положень частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України, необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Проте, звернення з позовом до суду та подальше закриття провадження у справі за цим позовом за клопотанням відповідача не свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації. Для задоволення заявлених вимог відповідач повинен довести, а суд - встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи у ході розгляду справи по суті є необґрунтованими та у чому вони виражені, зокрема: чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Разом з цим, суд першої інстанції встановив, що відповідачем не наведено жодних обставин, які давали підстави зробити висновок про те, що дії позивача є необґрунтованими, оскільки у даній цивільній справі навіть не вирішувалося питання по суті спору, а лише закрито провадження у справі на підготовчій стадії судового розгляду. Процесуальні дії позивача, спрямовані на захист її порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, також не можна вважати необґрунтованими, оскільки вони вчинені при здійсненні конституційного права на судовий захист. Більше того, судом не було визнано позов ОСОБА_2 завідомо безпідставним відповідно до положень статті 44 ЦПК України. Звертаючись до суду з позовом про поділ в натурі спільної часткової власності та визнання права власності на виділену частину земельної ділянки, ОСОБА_2 , посилаючись на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 17 січня 2014 року у справі № 370/2857/13-ц про затвердження мирової угоди між нею та ОСОБА_1 , зокрема, щодо поділу спірної земельної ділянки порівну відповідно до варіанту поділу житлового будинку та господарських споруд, вказала, що 29 червня 2017 року сторонами було підписано нотаріально посвідчену заяву про поділ земельної ділянки на дві окремі ділянки, проте в подальшому вони не змогли досягти згоди щодо варіанту такого поділу майна в натурі, оскільки відповідач відмовляється від добровільного вирішення існуючого спору, який би влаштовував обох співвласників житлового будинку та земельної ділянки, тому вона була змушена звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що стороною відповідача не наведено обставин та не надано на їх підтвердження доказів, які б дали змогу зробити висновок про необґрунтованість дій позивача у справі, що зумовили понесення відповідачем заявлених до стягнення витрат, і вказане виключає можливість для задоволення заяви про їх компенсацію із застосуванням частини п`ятої статті 142 ЦПК України. Схожі за своїм змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі 741/1681/17, від 2 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 21 грудня 2020 року у справі № 484/146/16-ц та у справі № 644/7976/18. У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, суд першої інстанції правильно встановив правову природу питання щодо стягнення судових витрат у справі, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, в результаті чого постановив законні й обґрунтовані ухвали, які відповідають вимогам статей 263, 264 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги є власними тлумаченнями представником відповідача спірних правовідносин, вони в більшій мірі стосуються тільки доведеності заявленого розміру судових витрат та не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтями 376, 379 ЦПК України як підстави для скасування ухвали суду. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяв про компенсацію здійснених судових витрат та про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації таких витрат у даній справі постановлені відповідно до вимог матеріального і процесуального законодавства та обґрунтовані підстави для їх скасування відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, то розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться. На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвали Макарівського районного суду Київської області від 19 листопада 2019 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Ігнатченко Судді: С.А. Голуб Д.О. Таргоній