Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/5908/22

Дата документу 10.05.2024 Справа № 336/5908/22 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/5908/22 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І. Провадження №22-ц/807/1123/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2024 року про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали шлюб 10.02.2016 року. Від стосунків позивача з відповідачем народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дочка проживає разом з позивачем, що підтверджується Актом проживання особи без реєстрації та про склад сім`ї від 17.10.2022 року. Шлюб між сторонами розірвано 02.06.2022 року, що підтверджується рішенням суду. Посилаючись на положення ст. 150 СК України, позивач вказала на необхідності забезпечення належного рівня життя для дитини, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Такий рівень одна позивач не може забезпечити, тому батько дитини, який є здоровим та працездатним, зможе сплачувати аліменти на рівні частини з усіх видів заробітку (доходу), оскільки проходить військову службу та має грошове забезпечення. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2023 року заяву ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду задоволено. Залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. У вересні 2023 року представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Ісаєва Наталія Сергіївна подала суду заяву про ухвалення додаткового рішення у цій справі щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12 500,00 грн. Додатковою ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2024 року заяву представника відповідача адвоката Ісаєвої Н.С. про ухвалення додаткової ухвали по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 500,00 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідач мав доводити необґрунтованість дій позивача при зверненні до суду; ненадання відповідачем в процесі розгляду справи документів, що підтверджують витрати на правову допомогу; неотримання позивачем відзиву; не співмірність витрат на правничу допомогу. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. При цьому, колегія суддів зауважує, що ухвалу про відкриття апеляційного провадження та апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 , адвокат Ісаєва Н.С. отримала 06 травня 2024 року (а.с.246). Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2024 року це 302 800 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн (3028,00 грн Х 100 = 302 800 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 12 500,00 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд урахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, зазначена справа відповідно до п. п. 1 , 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України може розглядатися в порядку спрощеного провадження, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, не належить до виключень із цієї категорії відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. За положеннями ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового судового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було ініційовано позов та відповідне судове провадження, у зв`язку із яким відповідачем понесені витрати, натомість згодом позивачем заявлено про залишення позову без розгляду, що має ознаки зловживання процесуальним правом. Посилаючись на те, що позивачем не подавалось клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважав, що зазначені адвокатом послуги були фактично надані, що підтверджується матеріалами справи, а тому повинні бути стягнуті з позивача у повному обсягу. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не може погодитись, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що у листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнила, до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2022 року відкрито провадження в цій справі. Постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.22). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2023 року ухвалено подальший розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до розгляду на 11 травня 2023 року (а.с.31). 10 травня 2023 року на адресу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2 , адвоката Ісаєвої Н.С. про відкладення розгляду справи на іншу дату для надання відповіді на відзив та заперечень по справі ( а.с. 44). Відповідно до довідки секретаря Шевченківського районного суду м. Запоріжжя вбачається, що судове засідання у справі, яке призначене на 11 травня 2023 року не відбулося у зв`язку перебуввання судді Карабак Л.Г. у нарадчій кімнаті по іншій справі ( а.с. 47). Судове засідання, яке було призначено на 15 червня 2023 року у цій справі не відбулося у зв`язку перебування судді Карабак Л.Г. у нарядчій кімнаті по іншій справі, розгляд справит перенесено на іншу дату, про що свідчить довідка секретаря судового засідання ( а.с. 115). Судове засідання, яке було признчено на 11 вересня 2023 року було відкладено, при цьому, з протоколу судового засідання вбачається, що в судове засідання з`явився представник відповідача, адвокат Ісаєва Н.С., про що свідчить протокол судового засіданя від 11 вересня 2023 року ( а.с. 119). Доказів належного повідомлення, відповідно до норм процесуального зауконодавства позивача ОСОБА_1 про судове засідання на 11 вересня 2023 року, матеріали спрви не містять. 19 травня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ісаєва Наталія Сергіївна подала суду відзив на позовну заяву та, зокрема, попередній розрахунок розміру судових витрат (а.с.48-109). 18 вересня 2023 року позивач ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя заяву про залишення позову без розгляду керуючись п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (а.с.120). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 вересня 2023 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (а.с.139). Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У своїх рішеннях ЄСПЛ зазначив, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)). Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9 зп). Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат у разі закриття провадження у справі можливе саме у випадку необґрунтованості дій позивача та звертала увагу, що сам по собі факт закриття провадження не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, провадження № 14-443цс19, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 906/961/17, провадження № 12-121гс19, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 810/3711/18, провадження № 11-865апп19). Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. За змістом частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Види судових витрат визначено статтею 133 ЦПК України. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду. У статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі 550/936/18). Загальне правило щодо розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачено частиною третьою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду: від 21 квітня 2021 року в справі № 199/9188/16-ц, від 07 липня 2021 року в справі № 554/4353/17). У частинах п`ятій та шостій статті 142 ЦПК України вказано, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. Разом з тим, згідно вимог частини третьої статті 89 ЦПК України для стягнення здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від: 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 28 січня 2019 року у справі № 619/1146/17-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 202/2600/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі № 758/12381/18-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18; від 15серпня 2023 року в справі № 947/28028/19, від 18 вересня 2023 року в справі № 711/64/23, № 947/28028/19, від 18 вересня 2023 року в справі № 711/64/23, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах: від 09 липня 2019 року в справі № 922/592/17, від 21 січня 2020 року в справі № 922/3422/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 922/1001/20; Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах: від 21 листопада 2018 року в справі № 820/4347/17, від 18 березня 2020 року в справі № 280/5628/18. Суд першої інстанції не дослідив та не надав належну оцінку тим обставинам, що спірні правовідносини регулюються саме статтею 142 ЦПК України та не визначився щодо відповідної норми статті 142 ЦПК України, яка має бути застосована до спірних правовідносин з урахуванням їх фактичних обставин. У заяві про відшкодування витрат, пов`язаних з витратами на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи у розмірі 12 500,00 грн, заявник не зазначила, які дії позивача у цій справі, були недобросовісні, а позов необґрунтованим, що позивач мав на меті ущемлення прав та інтересів відповідача, що є підставою для компенсації витрат, пов`язаних з розглядом справи у зв`язку із залишенням позовної заяви без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України. У заяві вказано на норми ЦПК України, а також долучено до заяви виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, договір про надання правової допомоги № 20-04 від 20 квітня 2023 року, акт № 1 прийому-передачі наданих послуг від 19 травня 2023 року за договором про надання правової допомоги № 20-04 від 20 квітня 2023 року, рахунок на оплату № 1 від 19 травня 2023 року, платіжну інструкцію № 19/05/2023, акт № 2 прийому-передачі наданих послуг від 11 вересня 2023 року за договором про надання правової допомоги № 20-04 від 20 квітня 2023 року, рахунок на оплату № 2 від 11 вересня 2023 року, платіжну інструкцію № 12/09/2023, акт № 3 прийому-передачі наданих послуг від 18 вересня 2023 року за договором про надання правової допомоги № 20-04 від 20 квітня 2023 року, рахунок на оплату № 3 від 18 вересня 2023 року, платіжну інструкцію № 18/09/2023, акт № 4 прийому-передачі наданих послуг від 20 вересня 2023 року за договором про надання правової допомоги № 20-04 від 20 квітня 2023 року, рахунок на оплату № 4 від 20 вересня 2023 року, платіжну інструкцію № 21/09/2023, докази направлення документів ОСОБА_1 на адресу АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_1 (а.с.203-221). Як вбачаєтьсмя з матеріалів справи ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення на її користь аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , 2014 року народження у розмірі частини з усіх видів заробітку ( доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01 листопада 2022 року і до досягнення повноліття дитини. Батьком дитини є відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , що міститься в матеріалах справи ( а.с. 12). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2022 року відкрито провадження в цій справі. Постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.22). Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 березня 2023 року ухвалено подальший розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до розгляду на 11 травня 2023 року (а.с.31). Судом було призначено три судові засідання у даній справі ( від 11 травня 2023 року, від 15 червня 2023 року, від 11 вересня 2023 року), два із них не відбулися у зв`язку перебування судді Карабак Л.Г. у нарядчій кімнаті, судове засідання від 11 вересня 2023 року було відкладено, з протоколу судового засідання вбачається, що позивач до суду не з`явилася, проте доказів того, що позивач була належним чином повідомленою про дату, час та місце рохзгляду справи матеріали справи не містять. Заяву про залишення позову без розгляду позивач подала до суду 18 вересня 2023 року ( а.с. 120). Отже, зазначені обставини не свідчать про те, що позивач діяла недобросовісно або систематично протидіяла правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мала на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача. Вирішуючи вимоги сторони відповідача про відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги при розгляді судом першої інстанції даної справи за позовом ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання дій позивача необґрунтованими, оскільки звернення позивачки до суду за захистом порушеного права, а також її дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання нею своїми процесуальними правами, її дії, направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та як наслідок виникнення її обов`язку відшкодувати понесені відповідачем витрати, пов`язані з витратами на надання правничої допомоги у цій справі. Системний аналіз частин п`ятої, шостої статті 142, частини дев`ятої статі 141 ЦПК України дає підстави для висновку, що необґрунтовані дії позивача як підстава для компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, передбачають свідомі недобросовісні дії позивача, які свідчать про зловживання процесуальними правами. Тобто, стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат, зокрема, у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Залишення позову без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви. Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це його диспозитивне право, передбачене нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації. А звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Таких же висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 07.04.2021 року у справі №350/1145/19 (провадження №61-863св21), у постанові від 18.03.2021 року у справі №754/1254/13 (провадження №61-16751св20). Таким чином, звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про залишення її позову про стягнення аліментів без розгляду не свідчить про безпідставність та необґрунтованість такого позову і сама процесуальна дія як подання заяви про залишення позову без розгляду є диспозитивним правом учасника справи. З огляду на встановлені обставини справи, доводи заяви про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу є неспроможними, а підстави для покладення на позивача витрат відповідача на професійну правничу допомогу на підставі частини 5 статті 142 ЦПК України відсутні. З огляду на зазначене, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, тому прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, за відсутності підтвердженого факту необґрунтованих дій позивача у цій справі. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а додаткова ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2024 року скасуванню з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення. Аргументи апеляційної скарги є виправданими. Відповідно до п.п. б,в п. 4 ч. 1 ст 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з нормами ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки судовий збір за подачу апеляційної скарги на додаткове рішення не справляється в силу положень п. 5 ч. 2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», підстави для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду у цій справі відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Додаткову ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2024 року у цій справі скасувати. Ухвалити нове судове рішення. У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 , адвоката Ісаєвої Наталії Сергіївни про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу- відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови,лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 10 травня 2024 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Кочеткова І.В.