Постанова 4807 № 317/2904/20

Дата документу 02.08.2023 Справа № 317/2904/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №317/2904/20 Головуючий у 1-й інстанції: Ачкасов О.М. Провадження №22-ц/807/1323/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 серпня 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Камалової В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Гайворонського Олексія Юрійовича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» про захист прав споживачів шляхом визнання договору відступлення права вимоги частково недійсним, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», назву якого було змінено на Акціонерне товариство « Райффайзен Банк », Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» про захист прав споживачів шляхом визнання договору відступлення права вимоги частково недійсним. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він є споживачем послуг Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (назву якого було змінено на Акціонерне товариство « Райффайзен Банк»), з яким 01 липня 2008 року він уклав кредитний договір № 014/17-46/678/-55 на суму 29 800 доларів США. З приводу вказаного кредитного зобов`язання виник спір та банк звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовом про стягнення кредитної заборгованості. Згідно договору № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року, між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» (далі по тексту - ТОВ «ФК «Форінт») було укладено договір про відступлення прав вимоги загальною вартістю 18 370 000,00 грн. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2018 року залучено до участі у справі як правонаступника позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт». ОСОБА_1 вважає, що укладений між відповідачами договір суперечить актам цивільного законодавства і порушує його права як споживача фінансових послуг банку, оскільки на час укладення цього договору Верховною Радою в 2014 році був прийнятий Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відповідно до цього Закону кредитна установа не може уступати (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь ( у власність) іншої особи. На час укладення договору відступлення, так і на момент подачі позову у ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» відсутня генеральна ліцензія Національного банку на здійснення валютних операцій, проте передання кредитної заборгованості ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ТОВ «Фінансова Компанія «Форінт» було передано саме у валюті (долари США) за відсутності у останнього генеральної ліцензії Національного банку на здійснення валютних операцій. Отже, TOB «Фінансова Компанія «Форінт» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором. На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги № 140/11/20 укладений 09 серпня 2018 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт» в частині передачі у власність ТОВ «ФК «Форінт» права вимоги за Кредитним договором № 014/17-46/678/-55 від 01 липня 2008 року, який був укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 . Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2023 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2023 рокускасувати та ухвалити нове рішення про задовлення позову. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не дослідив оригінали документів, на підставі яких відбулось відступлення права вимоги (встановлення обставин відбулось на підставі різних копій документів. Крім того, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування оригіналу договору з усіма додатками до нього, визнання недійсним якого і було предметом позову, як наслідок, встановив обставини, що мають суттєве значення для справи, на підставі недопустимих доказів. На момент укладення оскарженого договору сторонами не було узгоджено коло боржників, відносно яких ці права передавалися, а відносно позивача ОСОБА_1 така передача ( в рамках договору) не мала місця взагалі. Суд безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягає розгляду за правилами позовного провадження, позбавивши позивача права виступу в судових дебатах. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення ном процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами під час укладення правочину дотримані вимоги законодавства. Позивач не довів порушення його прав або охоронюваних законом інтересів укладенням відповідачами оспорюваного договору, зокрема, що в результаті його укладення відступлення права вимоги, сторонами якого він не є, змінився обсяг його майнових зобов`язань. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що 01 липня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» ( змінено назву на АТ «Райффайзен Банк ») та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 014/17-46/678/-55, відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 було видано кредит на суму 29 800 доларів США, зі сплатою 14 % річних, строком на 120 місяців, дата остаточного погашення кредиту 01 липня 2018 року. Згідно договору № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року, між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» було укладено договір про відступлення прав вимоги загальною вартістю 18 370 000,00 грн. ( т. 1 а.с. 114-117). Відповідно до п. 2.1 Договору кредитор зобов`язується передати у власність набувачу право вимоги, вказані в Реєстрі кредитних операцій до відступлення, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, а набувач зобов`язується прийняти від кредитора права вимоги в обсязі та на умовах, що існуватимуть на дату відступлення прав вимоги, та сплатити кредитору їх вартість. Відповідно до п. 2.2 договору вказаний в Реєстрі кредитних операцій до відступлення загальний розмір прав вимоги визначений станом на дату укладення цього договору. Розмір прав вимоги визначений станом на дату укладення цього договору. Розмір прав вимоги, що відступаються (передаються) за цим договором кредитором набувачу, визначається станом на дату відступлення прав вимоги і фіксується в Реєстрі відступлених прав вимоги. Відповідно до п. 2.5 договороу перехід прав вимоги від кредитора і набуття їх набувачем у власність відбувається за умови сплати набувачем кредитору загальної вартості прав вимоги відповідно до п. п. 3.1, 3.2 Договору та з моменту підписання сторонами Реєстру відступлених прав вимоги. Згідно із пунктом 3.1 сторони домовились, що загальна вартість права вимоги становить 18 370 0000, 00 грн. Згідно п. 3.2 договору набувач зобов`язується сплатити кредитору загальну вартість прав вимоги протягом трьох робочих днів з дня укладення цього договору шляхом безготівкового перерахування грошових коштів в національній валюті України на банківький рахунок кредитора № НОМЕР_1 . МФО 300335, код ЄДРПО 14305909 у АТ «Райффайзен Банк Аваль». Відповідно до Реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, до договору про відступлення прав вимоги № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року банк відступив право вимоги за кредитним договором № 014/17-46/678/-55 від 01 липня 2008 року, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 у розмірі: основна заборгованість - 17962, 60 доларів США, проценти за котристування кредитом у розмірі 11169, 83 доларів США, штрафні санкції, інфляційні втрати, 3 % річних 15825, 96 доларів США( т. 1 а.с. 121). Відповідно до платіжного доручення № 16516103 від 09 серпня 2018 року вбачається, що ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» перерахувала на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль» 18 370 000, 00 грн ( т. 1 а.с. 123). Згідно ухвали Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2018 року у справі № 331/3041/15 було залучено до участі у справі за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, в якості правонаступника позивача АТ «Райффайзен Банк Аваль» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» ( т. 1 а.с. 124-125). Постановою Запорізького апеляційного суду від 27 листопада 2018 року ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2018 року у справі № 331/3041/15-ц, залишена без змін ( т. 1 а.с. 125-126). Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року, позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено у повному обсязі, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Форінт» заборгованість за кредитним договором від 01 липня 2008 року № 014/17-46/678-55 в розмірі 20 072,46 доларів США розмір солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 обмежена 20 072,46 доларів США. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Форінт» заборгованість за кредитним договором від 01 липня 2008 року № 014/17-46/678-55 в розмірі 20 072,46 доларів США, розмір солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 обмежена 20 072,46 доларів США (т. 3 а.с. 151). Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року, змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року ( т. 3 а.с. 152-154) Постановою Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Гайворонський О.Ю. залишено без задоволення рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишено без змін ( т. 3 а.с. 155-162). Представником відповідача ТОВ «ФК «Форінт» адвокатом Кошман О.П. у судовому засіданні, призначеному на 13 квітня 2023 року, було надано для огляду копію нотаріально засвідченого договору про відступлення права вимоги № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року, що був укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт» з додатками, Реєстру кредитних операцій до відступлення прав вимоги, платіжного доручення про перерахунок коштів за договором про відступлення права вимоги, які були оглянуті судом першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України). Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Тобто, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України). За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) зроблено висновок, що: "договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що слід виходити з наведених вище суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак. […] Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому. Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу. Судом встановлено, що між АТ « Райффайзен Банк Аваль» ( первісний кредитор) та ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» (новий кредитор) укладений договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 140/11210 від 09 серпня 2018 року, за яким банк шляхом продажу відступив ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» право грошової вимоги на суми основної заборгованості ( позичкової) заборгованості, суми нарахованих процентів за користування позиченими коштами, суми комісій та суми штрафних санкцій за кредитними договорами. Відповідно до п. 2.6 договору сторони домовились, що з дати відступлення прав вимоги кредитор перестає бути стороною кредитних договорів, зазначених в Реєстрі відступлених прав вимоги, а набувач стає виключним та єдиним кредитором за відповідними кредитними договорами (стає новим кредитором за кредитними договорами) і набуває права вимоги повернення позичальниками суми заборгованості окремо по кожному із кредитних договорів в розмірі станом на дату відступлення прав вимоги, зазначеному в реєстрі відступлених прав вимоги. Умовами спірного договору не передбачена плата чи якісь інші фінансові можливості на отримання набувачем додаткових сум чи винагороди, які можливо квіліфікувати за плату ціну винагороди фактора за надання клієнтові відповідної фінансової послуги. При цьому відступлене право вимог, не є платою, а тому ознака яка також притаманна договору Фактрингу щодо оплатності фінансової послуги також відсутня в спірному договорі. Отже, предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж). Таким чином, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком, тому не може бути віднесений до договорів факторингу. Суд першої інстанції правильно виходили із того, що жодне з положень договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором. Суд правильно виходили із того, що ТОВ "ФК " Форінт» не набув права здійснювати фінансові операції відносно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги у нього виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів і неустойки, право на нарахування яких мав первісний кредитор. Таким чином, спірний договір за своєю правовою природою є оплатним відступленням права вимоги, до якого застосовуються положення про договір купівлі-продажу ( ч. 3 ст. 656 ЦК України). Зазначений договір укладений з додержанням форми, змісту та суб`єктивного складу, передбачених ст. ст. 512, 513, 514. 655, 656 ЦК України, які кореспондуютьмя між собою, тобто у відповідності до вимог чинного законодавства, та, відповідно, по суті не є договором факторингу. Згідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України згідно із статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. З аналізу статей 512-518 ЦК України слід зробити висновок щодо суб`єктивного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасники цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа, оскільки норми цивільного права не встановлюють суб`єктивних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством. З огляду на це, безпідставними є доводи позивача про те, що ТОВ "ФК " Форінт» не може бути належним кредитором за похідними зобов`язаннями за кредитним договором, оскільки не має генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд відмовив у задоволенні клопотання про витребування оригіналів документів, на підставі яких відбулось відступлення права вимоги, оскільки таке клопотання було заявлено з порушенням строку, зазначеного у частині другій та третій ст. 83 ЦПК Ураїни. Крім того, судом першої інстанції були дослідженні нотаріально завірена копія оспорюваного договору та додатки, що є його невід`ємною частиною, за результатом їх огляду до матеріалів справи долучено належним чином завірені копії документів. Наторіально завірена копія договору про відступлення прав вимоги № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року, реєстр відступлення прав вимоги до зазначеного договору, платіжне доручення № 16516103 від 09 серпня 2018 року про перерахування коштів ТОВ « Фінансова компанія «Форінт» АТ « Райффазен Банк Аваль» у розмірі 18 370 000.00 грн були також оглянуті судом апеляційної інстанції та у суду апеляційної інстанції не має сумніву відносно того, що нотаріально завірені копії цих документів не співпадають з їх оригіналами. Також слід зауважити, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року у справі № 331/3041/15-ц, яке залишено без змін Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року, а лише змінена його мотивувальна частина, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ТОВ « ФК « Форінт» заборгованість за кредитним договором від 01 липня 2008 року № 014/17-46/678-55 в сумі 20072, 40 доларів США та судовий збір у розмірі 2152 грн з кожного. Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2022 року рішення Жовтневого районного м. Запоріжжя від 23 листопада 2020 року та Постанову Запорізького апеляційного суду від 17 березня 2021 року залишено без змін. Питання правомірності набуття ТОВ « ФК « Форінт» права вимоги до ОСОБА_1 за оспорюваним договором відступлення було предметом дослідження у справі№ 331/3041/15-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ТОВ « ФК «Форінт» заборгованості за кредитним договором від 01 липня 2008 року № 014/17-46/678-55. Наразі вищезазначене рішення перебуває на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Шавлукової З.А. Доводи позивача про те, що відступлення прав вимоги за кредитним договором неможливе, оскільки на його думку діє мораторій, передбачений Законом України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 29 листопада 2002 року № 2864-111 були обгрунтовано не прийнятті судом першої інстанції. У відповідності до п.п.3) п. 1 Закону про мораторій кредитна установа не має права відступити ( відчужити) на користь ( у власнімть) іншої особи свої права вимоги до позичальника за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 цього пункту. Підпунктом 1 пункту 1 Закону про мораторій передбачені умови при яких діє мораторій. 1) не може бути примусово звернено стягнення ( відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду, об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершенного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме майно житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна, або; -таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва)м не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку. До позову не додано жодного документу, який свідчив би, що в забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором було оформлено іпотеку нерухомого житлового майна, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або об`єкт незавершеного житлового будівництва, та те, що у позичальника або майнового поручителя у власності відсутнє інше нерухоме житлове майно. Оскільки в забезпечення виконання зобов`язаннь за Кредитним договром не укладались договори іпотеки предметом яких би виступало житлове майно або об`єкти незавершеного житлового будівництва, відповідно на правовідносини з відступлення права вимоги за Кредитним договором не розповсюджується дія мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 29 листопада 2001 року № 2864-ІІІ. При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (постанова Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20). У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Оскільки за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнових прав, сторонами у якому можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, а позивач, в свою чергу, не довів порушення своїх прав укладеним договором, тому висновок суду першої інстанції про те, що відступлення права вимоги не суперечить закону є правильними. Такі висновки узгоджуються з висновкам Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 червня 2022 року у справі № 530/1374/19 (провадження № 61-6570св21) та від 08 лютого 2023 року у справі № 761/11546/21 (провадження № 61-4261св22). З огляду на зазначене, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Водночас, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу в порядку спрощеного провадження, що підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження заслуговують на увау. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2020 року про відкриття провадження у справі постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (т.1 а.с.16-17). У відповідності до ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; … При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 5) в яких ціна позову перевущує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 04 листопада 2020 року - 549 250 грн). Оскільки, фактично предметом позовних вимог позивача є захист прав споживачів шляхом визнання недійсним укладеного між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «ФК «Форінт» договору про відступлення прав вимоги № 140/11/210 від 09 серпня 2018 року в частині передачі у власність ТОВ « ФК «Форінт» права вимоги за кредитним договором № 014/17-46/678/-55 від 01.07.2008 року у розмірі 44968, 39 доларів США зазначена справа не може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадженя. Оскільки дана справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, проте суд першої інстанції помилково розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження, тому судове рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .. Інші доводи апеляційної скарги, які б були підставою для задоволення позову ОСОБА_1 висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішенн не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судам неповно і неправильно. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, яке відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення, тому рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки заявника ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційна скарга ОСОБА_1 хоча і задоволена частково, проте у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Гайворонського Олексія Юрійовича - задовольнити частково. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 квітня 2023 року у цій справі скасувати. Прийняти нове судове рішення наступного змісту. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» про захист прав споживачів шляхом визнання договору відступлення права вимоги частково недійсним - відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 04 серпня 2023 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.