Постанова Київський апеляційний суд № 754/4177/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2576/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2021 року м. Київ Унікальний номер справи 754/4177/17 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Шахової О.В., суддів Вербової І.М., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання Кузнєцової В.В., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 1 серпня 2019 року, ухваленого в приміщенні суду під головуванням судді Панченко О.М.,- В С Т А Н О В И В: У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання його сестри ОСОБА_2 недієздатною та встановлення над нею опіки. Свої вимоги обґрунтовував тим, що його рідна сестра ОСОБА_2 страждає на психічне захворювання понад 15 років, є інвалідом 2 групи, внаслідок захворювання у неї часто бувають різкі зміни настрою, її поведінка повністю непередбачувана, інколи вона проявляє агресію, її переслідують страхи. Вона перебуває на обліку в Київській міській психоневрологічній лікарні №2, декілька разів на рік проходить стаціонарне лікування в Київській міській психоневрологічній лікарні №2, за станом здоров`я потребує постійного догляду, нагляду та допомоги. З огляду на викладене, просив визнати ОСОБА_2 недієздатною, встановити над нею опіку та призначити його опікуном. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 1 серпня 2019 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення. Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його заяви. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не з`ясував в повній мірі обставини справи, зокрема, не надав оцінки доказам, поданим ним до заяви. Також не надав жодних правових оцінок свідченням свідка ОСОБА_3 . Загалом, вважає рішення суду першої інстанції немотивованим. Суд припустився помилки, не викликавши та не допитавши свідків, які здійснювали безпосереднє лікування його сестри. Суд повинен був постановити ухвалу про примусове проведення експертизи за участю лікаря-психіатра, однак вказаного не зробив. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою. До того ж зазначав, що документи, копії яких надано заявником до справи, отримані останнім з порушенням законодавства, оскільки ОСОБА_2 не надавала жодних прав ОСОБА_1 для отримання інформації про стан її здоров`я. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений за законом належно. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 має другу групу інвалідності з 01.06.2016 року, причина інвалідності - загальне захворювання (а.с. 4). ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з нею в квартирі зареєстровані її брат, заявник у справі, її два сини, племінник (а.с. 9). Відповідно до відповіді на запит суду ТМО «Психіатрія», згідно перевірки медичної документації та архівних даних за період з 07.07.2017 року ОСОБА_2 на стаціонарному лікуванні в лікарні не значиться (а.с. 33). Вказаним закладом було надано виписки з медичної карти хворого про те, що остання в період з 12.05.17 р. по 13.06.17 р., та з 15.06.17 р., по 06.07.17 р. перебувала на лікуванні в даному медичному закладі, скарги на тривогу, безсоння, наплив важких думок, пригніченість. (ас 34-35). Залишаючи без задоволення заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що заявником не надано достатньо підстав для висновку про те, що ОСОБА_2 перебуває у стані психічного розладу, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, що в свою чергу виключає необхідність застосування до неї примусового направлення на проходження судово-психіатричної експертизи та не є достатньою підставою для прийняття рішення про визнання особи недієздатною, встановлення над нею піклування та призначення ОСОБА_1 піклувальником над ОСОБА_2 . Наявність у людини психічної хвороби не є достатньою підставою для прийняття рішення про визнання її недієздатною. Питання щодо встановлення психічного розладу, який істотно впливає на здатність людини усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними віднесено до повноважень лікаря-психіатра, який має проводити судово-психіатричну експертизу, в задоволенні якої судом першої інстанції було відмовлено, повторного письмового належно оформленого клопотання про проведення такої експертизи заявником до суду не подавалося. Апеляційний суд в повній мірі погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Відповідно до Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України). Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України). Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод. Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації. Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов`язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім`ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги. Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України). У постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-384цс16 викладено правову позицію про те, що за положеннями частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Зміст цієї норми слід тлумачити таким чином, що суд має право, але не зобов`язаний визнати фізичну особу недієздатною. Частиною другою статті 39 ЦК України передбачено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 року роз`яснено, що даними про психічну хворобу можуть бути довідки про стан здоров`я, виписка з історії хвороби й інші документи, видані лікувально-профілактичними закладами. Діагноз психічного розладу не може базуватися на незгоді особи з існуючими в суспільстві політичними, моральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов`язаних зі станом її психічного здоров`я (частина перша статті 7 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом апеляційної інстанції за ухвалою Київського апеляційного суду від 27 січня 2020 року призначено по справі судово-психіатричну експертизу стану здоров`я ОСОБА_2 . Проте, експертиза у справі не була проведена з підстав неявки під експертної ОСОБА_2 на судово-психіатричну експертизу. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Таким чином, заявником не надано переконливих доказів на підтвердження психічного розладу ОСОБА_2 , не здобуто їх і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Щодо доводів апеляційної скарги про залишення поза увагою суду свідчень свідка ОСОБА_3 то вони не є беззаперечними доказами наявності психічного захворювання ОСОБА_2 . Разом з цим, враховуючи, що заяв чи скарг на ОСОБА_2 з приводу її поведінки за станом здоров`я матеріали справи не містять, документи, досліджені судом, не вказують на психічний розлад людини та її стан здоров`я не становить небезпеку для оточуючих її людей, колегія суддів вважає, що пояснення свідка, допитаного в судовому засіданні суду першої інстанції, не можуть бути належним доказом психічного розладу ОСОБА_2 . Посилання в апеляційній скарзі на рішення Деснянського районного суду м.Києва від 17.01.2013 у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не був учасником вказаної цивільної справи, а тому встановлені у вказаному рішенні факти не мають преюдиційного значення у справі про визнання недієздатною особи. До того ж, зазначення про наявність психічної хвороби ОСОБА_2 у вказаному рішенні описано в підставах звернення до суду ОСОБА_5 з позовом. Вказаних фактів рішенням суду не встановлено. Що ж до доводів апеляційної скарги про порушенням судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи, вони, також, на думку колегії суддів не заслуговують на увагу, оскільки не є обов`язковими підставами для скасування судового рішення та не призвели до неправильного вирішення справи по суті. Окрім іншого, слід зазначити, що в суді першої інстанції ОСОБА_2 особисто приймала участь у справі та пояснила, що повністю усвідомлює значення своїх дій, не страждала та не страждає на психічний розлад. Викладені у заяві її брата обставини є надуманими. Вважає, що він намагається її позбавитися, віддати на лікування в психіатричну клініку і особисто володіти всім майном, що залишилося в спадок після смерті батьків, в тому числі квартирою. Крім того, звертала увагу суду на ту обставину, що її брат силоміць в травні 2017 року завіз її на обстеження до ТМО «Психіатрія», де її оглядали лікарі. Звернення до суду із заявою про визнання її недієздатною, встановлення піклування та призначення піклувальника, пов`язане лише з тим, що вона та її брат знаходяться у поганих відносинах. Брат використовує всі методи для обмеження її цивільної дієздатності, надумуючи різні факти розмов та нападів з її боку. У зв`язку з вищевикладеним просили відмовити у задоволенні заяви. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою. Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам поданої до суду першої інстанції заяви ОСОБА_1 , яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 1 серпня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 травня 2021 року. Суддя-доповідач Судді: