Постанова 4824 № 754/7872/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №754/7872/23 Головуючий у І інстанції - Гринчак О.І. апеляційне провадження №22-ц/824/2522/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Приходька К.П., суддів Писаної Т.О., Журби С.О., за участю секретаря Миголь А.А., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, - установив: У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 12 червня 2020 року в період з 14-00 до 15-00 години в приміщенні спортивного клубу «Спорт Лайф», за адресою пр-т Маяковського, 44-А, в м. Києві, а саме в солярії цього закладу у нього було таємно викрадено ланцюжок вагою 50 гр. довжиною 55 см, який він зняв для проходження процедури засмаги. 14 червня 2020 року ним було подано до Деснянського УП ГУ НП в м. Києві повідомлення про вчинення щодо нього кримінального правопорушення за ст. 185 КК України, відомості про яке були внесенні до ЄРДР 15 червня 2020 року за №12020100030003760. На даний час триває досудове розслідування. Вказував, що весь цей час зі своїми друзями та рідними він об`їжджав всі ломбарди в м. Києві, адже розумів, що крадії ланцюжок собі не залишать, а забажають позбавитись його та отримати гроші. На це він витратив дуже багато часу свого та своїх знайомих і грошей на паливо та таксі, адже пішки обійти Київ в короткий час не видається за можливе. 15 червня 2020 року в Ломбарді-Благо, розташованого за адресою: вул. Теодора Драйзера, 8 в м. Києві (відділення №200) він знайшов свій ланцюжок, який змушений був врешті викупити за 44027 грн. Згодом ним було отримано відео з камер спостереження цього Ломбарду, яке було надано слідчому, на якому видно, як двоє осіб, чоловік та жінка (відповідач у справі), здають його ланцюжок в заставу та отримують за нього грошові кошти. На даний час слідством встановлено лише одну особу, якою було здано ланцюжок до ломбарду, це відповідач ОСОБА_1 . Стверджував, що зазначеними неправомірними діями відповідача йому було спричинено матеріальну шкоду на суму 44027 грн. та моральну шкоду, яку він оцінює в 50000 грн. Зазначав, що факт порушення його права власності на вкрадений у нього ланцюжок, завдав йому великих душевних переживань і моральних страждань, адже його подарували батьки на повноліття і він є дуже важливим, цінним і пам`ятним для нього, що завдало йому великої моральної шкоди. Також він був змушений звертатися до Національної поліції, прокуратури та суду для порушення кримінальної справи та залучати до пошуку його у ломбардах по всьому Києву своїх рідних і друзів, та безпідставно додатково витрачати немалі для нього кошти, щоб знайти і викупити належний йому ланцюг в ломбарді, однак належного захисту від держави він дотепер не отримав, що також стало причиною великих тривалих для нього страждань, адже кримінальне провадження вже майже три роки не розслідується та «стоїть» на місті. Вказував, що всі ці три роки він безрезультатно постійно телефонує слідчій та дізнавачу, пише скарги на їх бездіяльність та бездіяльність прокурорів, адже вони нехтуючи своїми прямими посадовими обов`язками нічого не вчинили для ефективного розслідування цієї справи, вони не змогли належним чином захистити його права, що також спричинило йому великі моральні переживання та довело до відчаю, а відповідач, знаючи про існування кримінального провадження, навіть не спробувала з ним зв`язатися та компенсувати хоча б матеріальні втрати, які він поніс через її неправомірні дії. Просив суд, стягнути із ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти в сумі 94027 грн., з яких 44027 грн. відшкодування матеріальної шкоди і 50000 грн. грошової оцінки моральної шкоди, а також судові витрати. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року зазначений вище позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 94027 грн., з яких 44027 грн. відшкодування матеріальної шкоди і 50000 грн. грошової оцінки моральної шкоди, а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 858,88 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що відносно неї не ухвалено вирок, що набрав законної сили, щодо таємного викрадення нею коштовних речей, які перебували у власності позивача і яке мало місце 12 червня 2023 року. Таким чином, у позивача були відсутні будь-які підстави для пред`явлення до неї позову, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки відсутні докази викрадення нею у позивача ювелірного виробу. І, відповідно, у суду першої інстанції на дату ухвалення оскаржуваного рішення, були відсутні будь-які докази її винуватості у скоєнні злочину, а саме: у викраденні у позивача золотого ланцюжка, його заволодінню на свою користь, який належав позивачу. Зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності дали змогу дійти висновку про наявність вини з її боку, щодо спричинення позивачу матеріальної та моральної шкоди, яка зазначена ним у позовній заяві. Просила суд, скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що для нього є незрозумілим посилання відповідача на норми КПК України протягом всієї апеляційної скарги та спроби прив`язати дану цивільну справу до кримінальної справи. Розгляд даної цивільної справи має самостійний об`єкт захисту та предмет доказування, які не залежать від кримінальної справи та ухваленого вироку, тому посилання відповідача на норми КПК України є безпідставними. Наголошує, що факт належності йому викраденого золотого ланцюжка підтверджується фотографіями за трок маже 10 років. Звертає увагу, що відповідач дану обставину не спростовує, а тільки ставить під сумнів, без жодних доказів протилежного, хоча значення для справи має саме те, що вказаний ланцюжок не належить ОСОБА_1 , і вона безпідставно ним розпорядилася, спричинивши йому матеріальну та моральну шкоду, яку ним було належним чином обґрунтовано. Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом встановлено, що 12 червня 2020 року близько 14 год 00 хв за адресою: м. Київ, пр-т Маяковського, 44-А, в приміщенні Sport Life невстановлена особа, шляхом вільного доступу викрала золотий ланцюжок належний ОСОБА_2 , спричинивши останньому матеріальної шкоди (єо36742). Відомості про вказане кримінальне правопорушення на підставі заяви ОСОБА_2 від 14 червня 2020 року внесено до ЄРДР 15 червня 2020 року за №12020100030003760, що підтверджується протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію та відповідним витягом з ЄРДР. 13 червня 2020 року ОСОБА_1 отримала грошові кошти в позику під заставу майна за договором фінансового кредиту та застави №ДОН0200001942 від 13 червня 2020 року, який уклала з Повним товариством «ЛОМБАРД ДОНКРЕДИТ ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНТЕР-РІЕЛТІ» І КОМПАНІЯ». При цьому, ОСОБА_1 в заставу передала золотий ланцюг, 585 проби, 49,52 г, оціночною вартістю 37557,62 грн. 15 червня 2020 року в Ломбарді-Благо, розташованого за адресою: вул. Теодора Драйзера, 8 в м. Києві (відділення №200), позивач викупив свій ланцюжок за 44027 грн., що підтверджується договором про заміну кредитора у зобов`язанні від 15 червня 2020 року, фіскальними чеками від 15 червня 2020 року, а також відеодоказами. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 розпорядилася майном, а саме золотим ланцюжком, 585 проби, масою 49,52 г, належним позивачу ОСОБА_2 , а позивач, для відновлення свого порушеного права, аби повернути своє майно, змушений був викупити вказаний золотий ланцюжок з ломбарду та сплатити за нього грошові кошти у сумі 44027 грн., тобто поніс реальні збитки. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 довів наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та її результатом - моральною шкодою, відповідач, в свою чергу, не довела відсутності протиправності її поведінки та вини в завданні моральної шкоди. Таким чином, суд першої інстанції при визначенні грошової компенсації моральної шкоди, з урахуванням засад розумності та справедливості, характеру правопорушення, глибини душевних страждань, дійшов висновку, що на користь позивача підлягає стягненню 50000 грн. як грошова компенсація моральної шкоди. З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне. Частиною 1 ст. 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166-1168 ЦК України, факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий і особа, яка завдала шкоди. Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду України №6-954цс16 від 26 жовтня 2016 року. А тому застосуванню у цій справі підлягають норми права, які регулюють не договірні зобов`язання, а саме зобов`язання, що виникають із відшкодування шкоди. Відповідно до положень ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1); особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2). Таким чином, ч. 2 ст. 1166 ЦК України передбачає, що вина заподіювача шкоди припускається, тобто обов`язок доведення відсутності вини покладається на нього самого, до цього часу він вважається винним; обсяг відшкодування шкоди не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма. Тільки у випадках, встановлених законом, відповідач може бути звільнений від обов`язку відшкодовувати завдану шкоду за відсутності його вини, наприклад, в результаті непереборної сили, тобто надзвичайної і невідворотної зовнішньої події, яка повністю звільняє відповідача від відповідальності за заподіяну шкоду (це явища суспільного характеру і вибухи епідемій, епізоотій, стихійні лиха та інше). Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). При цьому слід виділяти такі обов`язкові складові елементи, які необхідні для настання деліктної відповідальності: а) протиправна поведінка особи; б) настання шкоди; в) причинний зв`язок між двома першими елементами; в) вина завдавача шкоди. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. У цій справі протиправна поведінка відповідача є такою, що доведена, оскільки, встановлено, встановлено, що ОСОБА_1 розпорядилася майном, а саме золотим ланцюжком, 585 проби, масою 49,52 г, належним позивачу ОСОБА_2 . Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується у повному обсязі. Розмір шкоди, який є предметом даного позову, підлягає доведенню, оскільки є оціночним поняттям та підлягає доказуванню у межах розгляду даної справи. Судом першої інстанції розмір завданої шкоди в 44027 грн. встановлений долученими до матеріалів справи належними та допустимим доказами, а саме: 15 червня 2020 року в Ломбарді-Благо, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (відділення №200), позивач викупив свій ланцюжок за 44027 грн., що підтверджується договором про заміну кредитора у зобов`язанні від 15 червня 2020 року, фіскальними чеками від 15 червня 2020 року, а також відеодоказами. При розгляді даної справи відповідач не спростувала зазначені вище обставини, жодні належні та допустимі докази протилежного суду не надала. Як зазначалось, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, потрібна наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. У цій справі доведено наявність вказаного причинного зв`язку, оскільки заподіяння зазначеної шкоди стало наслідком протиправних дій відповідача, які полягають в тому, що вона безпідставно розпорядилася майном, а саме золотим ланцюжком, 585 проби, масою 49,52 г, належним позивачу, спричинивши йому матеріальну шкоду. І, насамкінець, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини. У справі встановлена вина у формі умислу відповідача у заподіянні шкоди позивачу. Статтею 23 ЦК України, встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року, заява №68490/01, §62). При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського суду з прав людини, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції. Згідно з частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з частинами 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). В постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №335/11779/16-ц (провадження №61-16940св18) вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19) вказано, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. У справі, яка переглядається, позивачем доведено факт порушення його права власності на ланцюжок, що завдало йому великих душевних переживань і моральних страждань. Позивачем надано належні докази на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди неправомірними діями відповідача та доведено наявність усіх необхідних умов для застосування статей 23, 1173 ЦК України. Таким чином, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. З вище викладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги до уваги не приймаються, оскільки не обґрунтовані вимогами закону і є такі, що висновків суду не спростовують. Зокрема, колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на норми КПК України та доводи апеляційної скарги, що у позивача були відсутні будь-які підстави для пред`явлення до неї позову через відсутність доказів викрадення нею у позивача ювелірного виробу, оскільки дана цивільна справа не є позовом у кримінальному провадженні та не залежить від досудового розслідування у кримінальному провадженні. Крім того, позовну заяву ОСОБА_2 подав окремо від кримінальної справи саме в порядку цивільного судочинства для захисту свого особистого немайнового та майнового права, що передбачено статтями 15, 16 ЦПК України. Цивільна справа має самостійний об`єкт захисту та предмет доказування, які не залежать від кримінальної справи та ухваленого судом вироку. Виходячи з вище викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 травня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 24 лютого 2025 року. Суддя-доповідач К.П. Приходько Судді Т.О. Писана С.О. Журба