Постанова Київський апеляційний суд № 756/8241/20

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 756/8241/20 Номер провадження: 22-ц/824/3484/2021 Головуючий у суді першої інстанції О.М. Луценко Суддя -доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач 12 травня 2021року місто Київ Номер справи 756/8241/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. секретар судового засідання: Сіра Ю.М. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Луценка О.М., в приміщенні Оболонського районного суду м.Києва, відомості про дату складення повного рішення відсутні, - в с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 (до реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства, мотивованим тим, що у свідоцтві про народження її дочки ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), серії НОМЕР_1 , виданому 22 грудня 1976 року Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кривий Ріг, у графі мати зазначено ОСОБА_1 , а у графі батько зазначено ОСОБА_9 (який не є її біологічним батьком). Вказала, що на момент народження дитини сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, спільної заяви батьків чи заяви батька до органів РАЦС при реєстрації народження дитини подано не було, а тому запис про батька дитини був проведений згідно ч.1 ст.135 СК України. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер. Вказала, що біологічним батьком її дочки ОСОБА_7 (після реєстрації шлюбу у 2001 році - ОСОБА_7) є відповідач у справі - ОСОБА_2 . З урахуванням зазначеного просила суд визнати ОСОБА_2 батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства задоволено. Визнано ОСОБА_2 , уродженця м. Києва, громадянина України, ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженої у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у даній справі, вважаючи, що даним рішенням суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, через свого представника ОСОБА_4 , подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є дочкою відповідача ОСОБА_2 . Інших дітей у її батька не було, позивач у справі ОСОБА_1 їй не знайома та їй невідомо яке відношення вона мала до ОСОБА_2 . Зважаючи на наведене ОСОБА_3 вважає, що оскаржуваним рішення суд вирішив питання про її права, свободи, обов`язки та інтереси, оскільки визнавши ОСОБА_2 батьком ОСОБА_7 , суд вирішив питання про спадкові права та інтереси апелянта, так як частка ОСОБА_3 у спадщині батька може бути зменшена. Також суд вирішив питання про інші права та інтереси ОСОБА_3 , оскільки встановивши родинні зв`язки між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , останні набули статусу сестер по відношенню одна до одної, зокрема ОСОБА_7 набула статусу члена сім`ї ОСОБА_3 , також і в розумінні Податкового кодексу України змінився податковий статус ОСОБА_3 у відношенні до ОСОБА_7 , яка також отримала право на втручання у сімейне життя апелянта. Суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 , яка не мала можливості заперечити проти безпідставних та необґрунтованих позовних вимог невідомої особи, що майже через півстоліття з моменту народження її дочки виявила бажання встановити родинні зв`язки з сім`єю ОСОБА_3 . Щодо доводів апеляційної скарги по суті спору ОСОБА_3 посилалась на незаконність судового рішення про задоволення позову, оскільки суд не врахував, що ОСОБА_1 не була наділена правом на звернення із даним позовом до суду в інтересах своєї дочки ОСОБА_7 , яка набула повноліття. Станом на момент подачі позивачем вказаного позову до суду ОСОБА_7 було 43 роки. Суд першої інстанції порушив вимоги ч.2 ст.53 Кодексу про шлюб та сім`ю України, оскільки саме ОСОБА_7 мала право на звернення до суду з даним позовом, а не її матір. ОСОБА_7 не було залучено до участі у розгляді даної справи, суд не перевірив чи підтримує вона заявлені вимоги, що свідчить про порушення норм процесуального права, в результаті чого судом було прийнято до розгляду позовну заяву, вимоги якої було заявлено в інтересах іншої особи, особою, яка не мала права їх заявляти. Разом з тим звернула увагу на те, що при зверненні позивача до суду із позовом про визнання відповідача батьком ОСОБА_7 , позивач не надала доказів на підтвердження внесення до книги реєстрації актів про народження запису про батька ОСОБА_7 за вказівкою матері, а також доказів не перебування позивача у шлюбі із відповідачем, або з будь - якою іншою особою станом на момент народження ОСОБА_7 . Крім того вважає, що висновок суду першої інстанції про достатність доказів, які підтверджують батьківство ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_7 є таким, що не відповідає обставинам справи. Суд першої інстанції встановив батьківство ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_7 на підставі обставин, не передбачених Кодексом про шлюб та сім`ю, ймовірне біологічне походження ОСОБА_7 від ОСОБА_2 на підставі доказу, який не відповідає критеріям належності, достовірності та допустимості - звіт тесту ДНК на батьківство. Задовольняючи позов суд першої інстанції не взяв до уваги, що у матеріалах справи відсутні не тільки будь - які докази на підтвердження обставин, з якими законодавство пов`язує можливість встановлення батьківства, відсутні також будь - які відомості про знайомство сторін, про їхнє спільне проживання та ведення спільного господарства до народження дитини, на цей момент та після народження дочки ОСОБА_7 , відомості про спільне проживання та/або утримання ними ОСОБА_7 , а також відомості про визнання відповідачем позову. Сама заява відповідача щодо не заперечення проти задоволення позовних вимог не може вважатися заявою про визнання ним позову, оскільки ОСОБА_2 не заперечував проти позовних вимог з огляду на наявність звіту тесту ДНК на батьківство, що прямо суперечить порядку визнання позову. У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача просила закрити апеляційне провадження відкрите за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням суд не вирішив питання про її права, свободи, обов`язки та/або інтереси. Також у відзиві вказано, що ОСОБА_2 06.11.2019 склав заповіт на ім`я ОСОБА_7 , яким заповів їй усе належне йому на день смерті майно, а тому права, свободи, обов`язки та/або інтереси в частині спадкування не зачіпаються взагалі. Обґрунтування апеляційної скарги щодо неврахування судом положень КпШС України під час розгляду справи по суті є безпідставними. Відповідач цілеспрямовано здійснював усі можливі дії щодо доведення власного батьківства по відношенню до ОСОБА_7 , а тому безпідставним є посилання ОСОБА_3 у апеляційній скарзі на відсутність підтвердження визнання відповідачем позову. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги здійснив належне дослідження доказів у справі, надав їм вірну оцінку, обґрунтовано взяв до уваги звіт тесту ДНК на батьківство, наданий позивачем. На вимогу суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Григораш К.М. було надано інформаціє про те, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 було укладено Жовтневим відділом РАЦС у м. Кривий Ріг 02.10.1974. А у 1998 році ОСОБА_1 було укладено шлюб з ОСОБА_6 , що тривав до 22.06.2010. ОСОБА_1 до реєстрації шлюбу з ОСОБА_9 мала дошлюбне прізвище ОСОБА_7 . Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 березня 2021 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про витребування доказів. Витребувано від Саксаганського районного у місті Кривому Розі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) копії актових записів про реєстрацію шлюбу від 02 жовтня 1974 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 та про розірвання шлюбу між зазначеними особами; копію актового запису №1722 про народження 04 грудня 1976 року ОСОБА_7 , зробленого у книзі реєстрації актів про народження 22 грудня 1976 року Саксаганським відділом РАЦС м. Кривого Рогу та видано свідоцтво про народження НОМЕР_1 . Витребувано від Покровського районного у місті Кривому Розі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) копії актових записів про реєстрацію шлюбу від 02 жовтня 1974 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 та про розірвання шлюбу між зазначеними особами. На виконання вимог ухвали апеляційного суду від Саксаганського районного у місті Кривому Розі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшов лист від 15.04.2021 №791/20.28-24 з копією актового запису про народження громадянки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно актового запису про народження №1722 від 22.12.1976 ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у графі відомостей про матір вказано ОСОБА_1 , у графі відомостей про батька вказано ОСОБА_9 . Відомості про батька до актового запису про народження дитини внесено за заявою ОСОБА_9 та на підставі свідоцтва про шлюб за актовим записом №1149 від 02.10.1974, виданого Жовтневим відділом РАЦС у м. Кривий Ріг. На виконання вимог ухвали апеляційного суду від Покровського районного у місті Кривому Розі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надійшов лист від 03.04.2021 №1019/20.27-31з копією актових записів про шлюб та розірвання шлюбу ОСОБА_9 та ОСОБА_7 . Згідно актового запису про укладення шлюбу №1149 від 02.10.1974, виданого Жовтневим відділом РАЦС у м. Кривий Ріг, шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 було укладено 02 жовтня 1974 року. Згідно актового запису про розірвання шлюбу №91 від 30.01.1992, виданого Жовтневим відділом РАЦС у м. Кривий Ріг, шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 було розірвано 30 січня 1992 року. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 - адвокат Пошелюзний С.В. підтримав подану апеляційну скаргу, просить задовольнити її з викладених підстав. Відповідач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 19.11.2020 серії НОМЕР_3 , виданим Київським міським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ). Спірні правовідносини не допускають правонаступництва, оскільки пов`язані з особистими правами та обов`язками померлого відповідача. Представник ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Т.Ю. та інші її представники у судове засідання апеляційного суду не з`явилися. Адвокат Шевченко Т.Ю. подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із її перебуванням в іншому судовому засіданні у Господарському суді Миколаївської області у справі №915/1172/20, початок судового засідання об 11год. 15хв. Також посилалась на практику Європейського суду з прав людини, а саме на рішення у справі «Бартая проти Грузії» (заява №10978/06). Представник ОСОБА_3 - адвокат Пошелюзний С.В. категорично заперечував проти відкладення розгляду справи, з підстав зазначених у запереченнях на клопотання сторони позивача про відкладення 12.05.2021 розгляду справи. Розглянувши клопотання представника позивача ОСОБА_15 , заслухавши думку адвоката Пошелюзного С.В., суд апеляційної інстанції визнав вказані в ньому причини неявки представника позивача та самої позивачки до суду апеляційної інстанції неповажними, оскільки доказів на підтвердження зазначених у клопотанні причин поважності неявки до апеляційного суду адвокат Шевченко Т.Ю. не надала у розпорядження суду апеляційної інстанції, як не надано суду і доказів поважності причин неявки позивача в судове засідання. Крім цього, із матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції інтереси позивача представляв адвокат Митнюк В.І, у суді апеляційної інстанції - адвокат Григораш К.М. Також повноваження на представництво інтересів ОСОБА_1 є у адвокатів Моргуна Д.О. та Шовкун Ж.В., згідно договору про надання правничої (правової) допомоги №Ф-153 від 01.12.2020, укладеного між позивачем та АО «Антеверіс», доручення від 01.12.2020. Участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 24.02.2021 в інтересах позивача брала адвокат Григораш К.М. Фактичні обставини справи «Бартая проти Грузії» щодо розгляду судом справи за відсутності адвоката сторони, яка з`явилась у судове засідання та заперечувала проти розгляду справи без свого адвоката, просила суд відкласти розгляд справи є відмінними від обставин, які склались по даної справи, оскільки сама позивач в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила, справа тривалий час перебуває в провадженні апеляційного суду у зв`язку з витребуванням судом нових доказів, позивач має інших представників, які також не повідомили суду причини своєї неявки в судове засідання, а тому висновки викладені у вищезазначеному рішенні Європейського Суду не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом при вирішенні питання про відкладення розгляду справи. Колегія суддів вважає, що позивач в особі представників, уповноважених на представництво її інтересів у суді апеляційної інстанції мала можливість реалізувати своє процесуальне право на участь у судовому засіданні 12.05.2021, однак таке своє право не використала. У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги те, що вказана справа двічі була знята з розгляду у зв`язку із ненадходженням відповідей на виконання ухвали суду від 04.03.2021 про витребування доказів, що унеможливлювало подальший її розгляд, оскільки витребувані апеляційним судом докази мали суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, на які позивач посилалася у позові як на підставу його задоволення, а також неповажність причин неявки у судове засідання, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, позивача та його представників, ураховуючи вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК вважав за можливе розглянути справу за відсутності позивача та його представників, оскільки неявка вказаних осіб не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення адвоката Пошелюзного С.В., перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Звертаючись до суду із апеляційною скаргою ОСОБА_3 вказувала на те, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29.09.2020, ухваленим за результатами розгляду справи про визнання батьківства суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов`язки. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується Свідоцтвом, виданим Залізничним відділом РАЦС від 16 листопада 1977 року, серія ІП-БК № 259348. Так, згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007). Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. За приписами ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. З аналізу наведеної норми закону вбачається, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційне оскарження судового рішення лише за умови, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: - учасники справи; - особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Судове рішення, оскаржуване не залученою до справи особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, свобод, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права, свободи, інтереси та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, свободи, інтересів та (або) обов`язків скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про скасування судового рішення на підставі п.4 ч.3 ст.376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо права, свободи, інтереси та (або) обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. При перегляді справи апеляційним судом встановлено, що оскаржуваним судовим рішенням було вирішено питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 (втручання у сімейне життя, виникнення обов`язків щодо родинних зв`язків, інтереси ОСОБА_3 як єдиної дочки ОСОБА_2 , право відвідувати могилу батька). В результаті визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_7 остання набула статусу сестри по відношенню до ОСОБА_3 . Суд фактично встановив родинні зв`язки між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , останні набули статусу сестер по відношенню одна до одної, зокрема ОСОБА_7 набула статусу сестри ОСОБА_3 відповідно до положень СК України, також і в розумінні Податкового кодексу України змінився податковий статус ОСОБА_3 у відношенні до ОСОБА_7 , яка також отримала право на втручання у сімейне життя апелянта. За таких обставин, суд не вбачав підстав для закриття апеляційного провадження. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відповідно до ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Враховуючи вказані положення закону, відсутність в ОСОБА_3 можливості надати відповідні докази, апеляційний суд вважає поважною причину неподання скаржником у встановлений строк докази, у зв`язку з чим ухвалив прийняти їх на стадії апеляційного перегляду справи. Таким чином, при апеляційному розгляді до матеріалів справи були долучені копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 , копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , копія витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі №62540719 від 19.11.2020, копія довідки №80/02-14 від 20.11.2020, виданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., копія звіту тесту ДНК від 12.05.2020 з перекладом. При апеляційному розгляді справи за клопотанням представника апелянта було витребувано докази, які колегією суддів приймаються до уваги та їм буде надано належну оцінку при апеляційному перегляді даної справи. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для вирішення справи, а тому погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для скасування судового рішення, виходячи з наступного. Із матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 1976 року Саксаганським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Кривий Ріг, складено актовий запис №1722 про народження ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 , матір`ю якої зазначено ОСОБА_7 , а батьком ОСОБА_9 та видано свідоцтво серії НОМЕР_1 . Звертаючись до суду із позовом про встановлення батьківства ОСОБА_1 стверджувала, що на момент народження дитини позивач з відповідачем не перебувала в зареєстрованому шлюбі, спільної заяви батьків, заяви батька до органів РАЦС при реєстрації народження дитини подано не було, а тому запис про батька дитини - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 у Книзі реєстрації народжень було здійснено у відповідності до ч.1 ст.135 СК України за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька записано за вказівкою матері. Згідно вимог статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Підстави для визнання батьківства, передбачені статтею 128 СК України, суттєво відрізняються від підстав його встановлення згідно зі статтею 53 КпШС України та указана стаття не містить такої підстави встановлення батьківства, яка ґрунтується на проведеній медичній молекулярно-генетичній експертизі. Згідно рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 7). Пунктами 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів судам роз`яснено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення КпШС України, чинні на час їх виникнення, тобто на час народження ОСОБА_7 та вчинення актового запису про її народження. Підстави встановлення батьківства передбачені у статті 53 КпШС України. Так, згідно зі статтею 53 КпШС України (в редакції чинній на час виникнення даних правовідносин) походження дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлюється шляхом подачі спільної заяви батьком і матір`ю дитини в державні органи запису актів громадянського стану. В разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що до суду із позовом про встановлення ОСОБА_2 батьком ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 , звернулася мати ОСОБА_7 - ОСОБА_1 . За приписами ст. 53 КпШС України законодавцем надано право на звернення до суду із позовом про встановлення батьківстваабо за заявою одного із батьків дитини (або опікуна чи піклувальника), що можливо лише у разі недосягнення дитиною повноліття, або за заявою самої дитини. Тобто, у дитини, яка досягла повноліття, виникає право самостійно звертатися до суду із заявою про встановлення батьківства, натомість в цей момент таке право прининяється у інших осіб (одного з батьків, опікуна (піклувальника)). Зазначене узгоджуються з положенням ст.60 КпШС України відповідно до якої батькиздійснюють захист прав та інтересів лише неповнолітніх дітей, а, отже, захист прав та інтересів дітей, які досягли повноліття, здійснюється такими особами самостійно, оскільки вони втратили статус «дитина». На момент подачі ОСОБА_1 до суду позовної заяви про встановлення ОСОБА_2 батьком відносно її дочки ОСОБА_7 , останній виповнилося 43 роки. Із позовної заяви вбачається, що вона подана до суду та підписана ОСОБА_1. матір`ю ОСОБА_7. , вимоги позову заявлені в інтересах ОСОБА_7 з метою виникнення у неї прав та обов`язків. Отже, станом на момент звернення ОСОБА_1 із даним позовом до суду, остання не була наділена правом звертатися до суду із заявою про встановлення батьківства. В силу наведених норм закону таким правом була наділена лише ОСОБА_7 яка є повнолітньою особою, та мала право звернутися до суду з позовною заявою про встановлення батьківства на підставі ч.2 ст.53 КпШС України. Проте, всупереч вимогам закону позовна заява про визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_7 подана до суду її матір`ю ОСОБА_1 . Суд на вказану обставину не звернув увагу та помилково задовольнив позов, не врахувавши, що позовна заява про визнання батьківства у відношенні ОСОБА_7 , подана особою, яка не мала права такої вимоги, що є порушенням норм процесуального закону. Щодо встановлених судом обставин по суті спору колегія суддів зазначає наступне. За змістом положень ст.53 КпШС України (в редакції чинній на час виникнення даних правовідносин) при встановленні судом батьківства враховуються (але не виключно) такі обставини: спільне проживання та ведення спільного господарства матір`ю дитини і відповідачем або спільне виховання чи утримання ними дитини, а також докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства. Підставою для встановлення батьківства є належні на достатні відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Разом з тим, частина третя статті 53 КпШС України та положення ЦПК України не обмежують коло доказів, які можуть бути взяті судом до уваги, що з достовірністю підтверджують батьківство. Частиною третьою статті 53 КпШС України визначено чотири юридично значимі обставини встановлення батьківства, кожна з яких є необхідною і достатньою для задоволення позову: а) спільне проживання та ведення спільного господарства батьками дитини до її народження; б) спільне виховання батьками дитини; в) спільне утримання батьками дитини; г) визнання батьківства відповідачем. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України , яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, згідно зі статтею 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. У необхідних випадках суд для з`ясування питань, пов`язаних із походженням дитини, може з урахуванням обставин справи призначити відповідну судову експертизу. Передумовою звернення до суду із заявою про встановлення батьківства є запис про батька дитини у книзі записів народжень за вказівкою матері. За приписами статей 12, 81, 89, 229 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Згідно із ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір`ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги. Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 225/6301/15-ц (касаційне провадження № 61-30047св18). Отже, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Звертаючись до суду з позовом про визнаним ОСОБА_2 батьком ОСОБА_7 , остання не надала суду доказів, які б підтверджували факт внесення до книги реєстрації актів про народженим запису про батька ОСОБА_7 за вказівкою матері, а також доказів про неперебування ОСОБА_1 у шлюбі як з ОСОБА_2 , так і з будь-якою іншою особою станом па момент народження ОСОБА_7 . Такі докази були витребувані апеляційним судом під час перегляду справи, оскільки при вирішенні даного спору таких обставин справи судом першої інстанції належним чином не перевірено та достеменно встановлено не було. Суд не перевірив доведеність зазначених ОСОБА_1 у позові обставин справи належними та допустимими доказами, а саме внесення відомостей про батька ОСОБА_7 у актовий запис про народження дитини за вказівкою матері, на які позивач посилалась як на підставу для задоволення заявлених нею позовних вимог. Так, за ст. 54 КпШС України батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них. Частина друга ст. 55 КпШС України визначала, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім`я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис відомостей про матір і батька дитини провадиться за правилами, викладеними в цій статті, за заявою осіб, зазначених у статті 163 цього Кодексу. Із актового запису про народження №1722 від 22.12.1976 ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , у графі відомостей про матір вказано ОСОБА_1 , у графі відомостей про батька вказано ОСОБА_9 . Відомості про батька до актового запису про народження дитини внесено за заявою ОСОБА_9 та на підставі свідоцтва про шлюб за актовим записом №1149 від 02.10.1974, виданого Жовтневим відділом РАЦС у м. Кривий Ріг. Згідно актового запису про укладення шлюбу №1149 від 02.10.1974, виданого Жовтневим відділом РАЦС у м. Кривий Ріг, шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 було укладено 02 жовтня 1974 року. Згідно актового запису про розірвання шлюбу №91 від 30.01.1992, виданого Жовтневим відділом РАЦС у м. Кривий Ріг, шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 було розірвано 30 січня 1992 року. З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 станом на момент народження дитини ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) не перебували у зареєстрованому шлюбі. До, на момент та після народження ОСОБА_7 сторони спільно не проживали, спільного господарства не вели, спільно не виховували та не утримували дитину разом як батьки. Натомість ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 з 02.10.1974 по 30.01.1992. Запис про ОСОБА_9 як батька ОСОБА_7 було внесено до книги реєстрації актів про народження не за вказівкою матері, а за заявою ОСОБА_9 , як чоловіка ОСОБА_1 . Відсутні також відомості про визнання ОСОБА_2 свого батьківства по відношенню до ОСОБА_7 . Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , зважаючи на наявність Звіту тесту ДНК на батьківство, не заперечував проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, на підтвердження чого ним було подану до суду заяву із зазначенням того, що він не заперечує проти задоволення позовних вимог. Жодної заяви із змісту якої вбачалося б визнання відповідачем позову у розумінні положень ст.206 ЦПК України матеріали справи не містять. Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити таку обставину під час перегляду рішення в апеляційному порядку, оскільки відповідач ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_10 . Заява відповідача від 14.09.2020 не може вважатися заявою про визнання позову, оскільки містить посилання лише на те, що відповідач не заперечував проти позовних вимог та ухвалення заочного рішення у справі. Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька. Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК - тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі Калачова проти Росії від 07 травня 2009 року, заява №3451/05). Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них. Позивачем було надано у розпорядження суду Звіт тесту ДНК на батьківство MGT6177, у якому зазначено ймовірність батьківства ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_7 99.999992%. У звіті наявна відмітка про те, що результати тестування призначені лише для інформаційних цілей. Зразки не збиралися під суворим наглядом. Імена пацієнтів і походження зразка не можуть бути перевірені. Звіт лише для інформаційного використання. Вказаний доказ не може бути враховано судом при вирішенні даного спору, оскільки переглядаючи дану справу апеляційний суд в силу норм матеріального права, які підлягають застосування до даних правовідносин, встановив, що запис про ОСОБА_9 як батька ОСОБА_7 внесено до книги реєстрації актів про народження дитини за заявою ОСОБА_9 як чоловіка ОСОБА_1 , а не за вказівкою матері, як зазначала позивач у позові, що виключає встановлення батьківства у судовому порядку. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності належних доказів на підтвердження обставин, викладених у позовній заяві, та не дослідив належним чином обставини того, що запис про батька ОСОБА_7 внесено до книги реєстрації актів про народження дитини за заявою ОСОБА_9 як чоловіка ОСОБА_1 , мати дитини та відповідач разом не проживали однією сім`єю, не вели спільне господарство, разом не виховували та спільно не утримували дочку, а також суд помилково вважав, що ОСОБА_2 визнавав ОСОБА_7 своєю дочкою. Суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про визнання відповідачем позову та наявність підстав для задоволення вимог щодо встановлення батьківства. Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі. За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав правову оцінку доводам і запереченням сторін, та зібраним у справі доказам, порушив норми процесуального та матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим. За таких обставин рішення суду не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Оскільки суд апеляційної інстанції відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову, то судовий збір за подачу апеляційної скарги до суду, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у розмірі 1 261,20 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, ст.ст. 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту. ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 261,20 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 14 травня 2021 року. Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна