Постанова 4819 № 649/766/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И «13» травня 2021 року м. Херсон Справа № 649/766/18 Провадження № 22-ц/819/957/21 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя доповідач)Воронцової Л. П. суддів:Ігнатенко П. Я., Полікарпової О. М. розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області у складі судді Гапоненка Р. В. від 17 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В: У серпні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що 23 червня 2011 року сторони уклали договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що банк свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами в межах встановленого угодою ліміту, а останній своєчасно не надав банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, розмір якої станом на 31 травня 2018 року становить 70 799,82 грн, із яких: 3 414,58 грн заборгованість за кредитом; 63 137,63 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 400 грн заборгованість за пенею та комісією; 500 грн штраф (фіксована частина); 3 347,61 грн штраф (процентна складова), а також судові витрати в розмірі 1 762 грн. Заочним рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 24 вересня 2018 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 70 799,82 грн та судовий збір у розмірі 1 762 грн. На підставі поданої ОСОБА_1 у липні 2020 року заяви про перегляд заочного рішення, ухвалою суду першої інстанції від 19 листопада 2019 року заочне рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 24 вересня 2018 року скасовано, цивільну справу призначено до розгляду в загальному порядку з викликом сторін. Рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на незаконність оскаржуваного судового рішення, просило його скасувати, ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що з виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останнім заборгованість не погашено, кошти з примусового виконання виконавчого листа № 649/766/18, виданого 14 листопада 2018 року від Великолепетиського районного відділу державної виконавчої служби не надходили; відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені офіційному сайті банку складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг; ухвалюючи рішення суд першої інстанції нехтує принципом платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку, порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважав рішення суду законним і справедливим, просив його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до частини 1 ст. 369 ЦПК, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що витребувана банком заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом та пені не підлягає стягненню з відповідача, оскільки надані позивачем докази не свідчать про те, що банк дотримався вимог закону про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк; підлягає поверненню фактично отримана сума кредитних коштів у розмірі 3 414,58 грн, однак, на підставі виконавчого листа № 649/766/18, виданого 14 листопада 2018 року Великолепетиським районним судом Херсонської області, Великолепетиським районним відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) стягнуто с ОСОБА_1 6 766,80 грн, з яких: 3 538,68 грн на користь АТ КБ «ПриватБанк», 3 228,12 грн виконавчого збору на користь держави. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, що 23 червня 2011 року сторони уклали договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. Згідно із вказаною анкетою-заявою ОСОБА_1 погодився, що дана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг складають між ним та банком договір про надання банківських послуг /а. с. 199-200/. Анкета-заява не містить будь-яких умов кредитного договору та розміру встановленого банком на платіжну кредитну карту кредитного ліміту. Згідно долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості станом на 31 травня 2018 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 70 799,82 грн, із яких: 3 414,58 грн заборгованість за кредитом; 63 137,63 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 400 грн заборгованість за пенею та комісією; 500 грн штраф (фіксована частина); 3 347,61 грн штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких, визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких, визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 23 червня 2011 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, пеню та штрафи. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування боргу, банк, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 23 червня 2011 року, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку у редакції, затвердженій наказом від 06 березня 2010 року №СП-2010-256, які розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємної частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, серед іншого, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункти 1.1.7.12, 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил, у вказаній редакції розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами і пені, штрафів за порушення строків платежів по кожному з грошових зобов`язань та саме в зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування, про що зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16 цс15) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи. В даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (23 червня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (03 серпня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, відповідальності позичальника, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Враховуючи, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті:https://privatbank.ua/terms/pages/70/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, який в процесі судового розгляду не підтвердив умови укладеного з банком договору, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 23 червня 2011 року року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та відповідальності за неналежне виконання зобов`язання у вигляді штрафу та пені. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитними коштам, пені та штрафів у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті у анкеті-заяві від 23 червня 2011 року, оскільки витяги з Тарифів і Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/pages/70/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту колегія суддів зазначає наступне. З розрахунку заборгованості за кредитним договором, укладеним між Банком і ОСОБА_1 вбачається, що заборгованість за тілом кредиту становить 3 414,58 грн. При цьому, з листа Великолепетиського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 12035 від 30 листопада 2020 року вбачається, що на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 58155320 з примусового виконання виконавчого листа № 649/766/18, виданого 14 листопада 2018 року Великолепетиським районним судом Херсонської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 70 799,82 грн; станом на 30 листопада 2020 року з боржника стягнено 6 766,80 грн, з яких: 3 538,68 грн на користь АТ КБ «ПриватБанк» та 3 228,12 грн виконавчого збору на користь держави /а. с. 147/. Таким чином, станом на момент винесення рішення від 17 лютого 2021 року, з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» в порядку примусового виконання виконавчого листа вже стягнуто заборгованість за тілом кредиту, а тому заборгованість за тілом кредиту стягненню не підлягає. Враховуючи викладене, розглянувши справу на підставі наданих доказів, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ «КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 . Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права та підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відмовляючи у задоволенні позову, суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, наносить фінансову шкоду споживачам банківських послуг є необґрунтованими, оскільки за обставинами справи саме позивач (банк) встановлював умови договору про надання банківських послуг, на нього відповідно до норм матеріального та процесуального права покладено обов`язок довести, на яких умовах надавалися кредитні кошти відповідачеві. Інші доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зводяться до повторення доводів позовної заяви, які не ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи і наданим на їх підтвердження доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк», висновки суду не спростовують, тому підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 17 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий Л. П. Воронцова Судді: П. Я. Ігнатенко О. М. Полікарпова