Постанова Одеський апеляційний суд № 520/793/18

Номер провадження: 22-ц/813/2753/21 Номер справи місцевого суду: 520/793/18 Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В. Доповідач Князюк О. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.04.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Князюка О. В., суддів: Таварткіладзе О.М., Погорєлової С.О. за участю секретаря Кузьмук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.02.2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, - ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси із позовом до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав. При цьому посилаючись на те, що відповідач вихованням їх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не займається, станом здоров`я не опікується, матеріально не забезпечує, зловживає спиртними напоями, б`є її. Просила позбавити відповідача батьківських прав відносно дочок. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14.02.2019 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково, постановлено: позбавити батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні позову в іншій частині відмовити. Попередити ОСОБА_2 про неприпустимість в подальшому порушення з його боку батьківських обов`язків щодо його малолітньої дитини ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та про їх можливі наслідки у разі їх неналежного виконання - позбавлення батьківських прав. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Не погоджуючись із вказаним рішенням, 04 квітня 2020 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.02.2019 року, відповідно до якої просила рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції під час розгляду справи неповно з`ясував всі фактичні обставини справи, та, не дослідив і не дав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам. Вказує, що відповідач з 05.08.2017 року, під час перебування у стані вагітності позивача другою дитиною фактично залишив дружину та першу доньку самих без будь-якої допомоги та без догляду та піклування, та виховання першої дитини, переїхавши жити до іншої квартири, що було підтверджено показами свідків та фактично не заперечується відповідачем. При цьому зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів того, що неможливість виконання батьківських обов`язків відносно доньки ОСОБА_6 пов`язана з об`єктивними та незалежними від відповідача обставинами. Апелянт наголошує на тому, що відповідачу тривалий час було відомо про поданий до суду позов, але від нього навіть після подання позову не надходило жодної допомоги дитині, не проявлено бажання спілкування або зустрічі з дитиною. Також звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи є скріншоти переписки між позивачем та відповідачем, з якої вбачається саме умисним та доведеним нехтування відповідачем батьківськими обов`язками. Відзиву на апеляційну скаргу матеріали справи не містять. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.04.2019 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.02.2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав було відкрито. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22.05.2019 року вказану цивільну справу було призначено до розгляду. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 08.11.2019 року на виконання п. 1.4. Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду в Одеському апеляційному суді, затвердженими рішенням зборів суддів Одеського апеляційного суду 28.12.2018 року зі змінами від 23.10.2019 року та рішенням ВРП "Про переведення суддів апеляційного суду Одеської області Громіка Р.Д. до Одеського апеляційного суду" від 15.10.2019 року № 2739/0/15-19, рішенням ВРП "Про переведення суддів апеляційного суду Одеської області Князюка О.В. до Одеського апеляційного суду" від 15.10.2019 року № 2733/0/15-19 року визначено колегію суддів Одеського апеляційного суду під головуванням судді Князюка О. В. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.11.2019 року вказану цивільну справу було прийнято до провадження головуючого судді Князюка О.В. та призначено до розгляду. Сторони до судового засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялись. Згідно повідомлень про поштові відправлення на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останні повернулись до суду оскільки адресат відсутній за вказаною адресою. Згідно з ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. У разі відсутності таких даних, а також у разі подання заяви (заяв) про бажання прийняти участь у справі особисто, суд відкладає судове засідання на іншу дату. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у її якнайшвидшому розгляді, усвідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, наявності у справі достатніх матеріалів для її розгляду по суті, колегія суддів ухвалила справу розглянути за відсутності її учасників. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини. Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 18.09.2015 р. (а.с.6). Перебуваючи у шлюбі у сторін народилися діти: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7) та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8). У другій половині 2017р. сторони стали проживати окремо, діти залишилися проживати з позивачем. Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міськради у своєму висновку №1969/01-11 від 26.11.2018 р. вважає доцільним позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.125). У висновку також зазначається, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя. Проте зазначений висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав зроблені без спілкування з ним. Допинана у судовому засіданні у суді першої інстанції свідок ОСОБА_7 надала суду пояснення, що вона приходить до ОСОБА_1 у гості приблизно два рази на тиждень. ОСОБА_2 про дітей не піклується, матеріальної допомоги не надає. Допинана у судовому засіданні у суді першої інстанції свідок ОСОБА_8 надала суду пояснення, що після одруження ОСОБА_1 ніколи не бачила за її місцем проживання відповідача ОСОБА_2 разом з дітьми.

Мотивувальна частина Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Рішення суду першої інстанції оскаржується, та, відповідно, переглядається судом апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Статями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі Конвенція про права дитини) передбачено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Тобто, держава визнає захист прав і свобод дитини одним з пріоритетів своєї політики та гарантує дитині рівень життя, необхідний для гармонійного розвитку. Аналогічні норми права містяться в законодавстві України. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У частинах 8-10 статті 7 СК України зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист. Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 статті 155 СК України). Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Постановляючи рішення судом першої інстанції було враховано тривалість не спілкування та неучасті батька у житті дитини, його ухилення від виховання та розвитку дитини, зокрема даний період має початок 2017 року. Разом з тим, всі наведені довідки та акти датовані 2018 роком і не є ретроспективними. Згідно висновку органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 26.11.2018 року № 1969/01-11 доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Проте даний висновок для суду має рекомендаційний характер, та врахований при ухваленні рішення. Суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»). Отже, вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним. Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Положенням статті 9 Конституції України передбачено, що Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів). Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами суд вважає за необхідне з однієї сторони розглянути правомірність втручання в право відповідачів на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції. З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини). Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя. Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»). Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідачів законом» суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК (статті 164-167). Зокрема, відповідно до статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої). Тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідачів має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається. Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідача «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дитини ОСОБА_9 і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті

8. Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідачів, «необхідним в демократичному суспільстві», судова колегія беручи до уваги справу в цілому, буде перевіряти встановлені судом першої інстанції обставини та наведені у рішенні суду підстави, для мотивування висновків на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України). Так, відповідачу, як батьку малолітньої дитини в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України). Дане поняття є «оціночним» і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів. Матеріалами справи не підтверджується, що відповідач має негативні характеристики за місцем проживання та за місцем роботи, що він схильний до насильства в сім`ї, у зв`язку із чим притягувався до адміністративної відповідальності за такі дії та перебуває на обліку в органах внутрішніх справ як сімейний кривдник. Матеріали справи також не містять відомостей, що відповідач притягувався до адміністративної відповідальності у зв`язку із вживанням алкоголю або наркотичних речовин. Обґрунтування необхідності позбавлення відповідача батьківських прав позивачем зведені до того, що відповідач не приймає участь в вихованні дитини, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, не цікавиться життям дитини, не сплачує аліменти. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що позбавлення батьківських прав в цьому випадку є передчасним, та вважає доцільним попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Так, під час розгляду аналогічних справ Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2019 року у справі №522/811/16 (провадження №61-32253св18), від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17 (провадження №61-12023св18), від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження №61-1344св20) зробив наступний правовий висновок: «тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків». Доводи апеляційної скарги як на підставу для позбавлення батьківських прав про те, що відповідач не спілкується з дитиною, не допомагає їй, не цікавиться її життям, суд апеляційної інстанції не вважає достатніми для скасування рішення суду першої інстанції та позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки у справі не встановлено винної поведінки відповідача: він бажає спілкуватися з донькою, проти позбавлення батьківських прав заперечує. У суді першої інстанції надав пояснення, що бажає приймати участь у житті та вихованні дитини, однак не може дійти порозуміння з колишньою дружиною, з якою постійно приживає його донька. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують. З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з донькою та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав. Посилання апелянта на те, що судом не наведено мотивів відхилення аргументів, ключових доказів та заперечень позивача щодо наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, є безпідставними. Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права. Інших правових доводів апеляційна скарга не містить. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява № 4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог немає. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 141 ч.1 ЦПК України). Оскільки колегія суддів відхилила апеляційну скаргу, судові витрати за подачу апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 14.02.2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 11.05.2021 року. Головуючий: О. В. Князюк Судді: С.О. Погорєлова О.М. Таварткіладзе