Ухвала КАС ВС № 200/9997/20-а

УХВАЛА 13 травня 2021 року м. Київ справа № 200/9997/20-а адміністративне провадження № К/9901/15230/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мацедонської В.Е., суддів - Данилевич Н.А., Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі №200/9997/20-а за позовом ОСОБА_1 до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, Міністерства юстиції України, в якому просив суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилася у відмові задовольнити запит ОСОБА_1 від 31.08.2020 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 року за № ПІ-Т-3013 на надання публічної інформації (документу) - листа Служби безпеки України від 24.04.2020 року № 14/1/1-3027; 2) визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що порушує пункти 1-4 частини 4 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VІ, через незазначення у листі-відповіді № 39296/ПІ-Т-3013/14.1 від 04.09.2020 року обов`язкової інформації, визначеної пунктами 1-4 частини 4 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VІ; 3) визнати протиправну бездіяльність Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни такою, що порушує вимоги п. 1 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII, що виявилася у відмові задовольнити запит ОСОБА_1 від 31.08.2020 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 року за № ПІ-Т-3013 на надання публічної інформації (документу) листа Служби безпеки України від 24.04.2020 року № 14/1/1-3027; 4) визнати протиправну бездіяльність Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни такою, що порушує вимоги ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ, що виявилася у недотриманні висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду при відмові у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 31.08.2020 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 року за № ПІ-Т-3013 на надання публічної інформації (документу) - листа Служби безпеки України від 24.04.2020 року № 14/1/1-3027; 5) зобов`язати Міністерство юстиції України, протягом п`яти робочих днів з дня набрання чинності цього рішення, повторно розглянути запит на отримання публічної інформації від 31.08.2020 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 року за № ПІ-Т-3013 та надати ОСОБА_1 публічну інформацію (документ) - лист Служби безпеки України від 24.04.2020 року № 14/1/1-3027, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилися у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію - лист Служби безпеки України від 24.04.2020 року № 14/1/1-3027, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 31.08.2020 року, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 року за №ПІ-Т-3013. Зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 31.08.2020 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 року за №ПІ-Т-3013, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Міністерством юстиції України подано касаційну скаргу до Верховного Суду. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного. Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року відкрито провадження у справі №200/9997/20-а, визначено, що справа відповідно до пункту 2 частини 6 статті 12 КАС України належить до справ незначної складності та у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 263 КАС України підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Пунктом 2 ч. 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до ч. 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Крім того, згідно з ч. 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно до ч. 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправною бездіяльність відповідача про відмову у задоволенні запиту ОСОБА_1 про надання публічної інформації та зобов`язання Міністерства юстиції України повторно розглянути запит на отримання публічної інформації та надати позивачу публічну інформацію, що у силу п. 2 ч. 6 статті 12 КАС України віднесено до справ незначної складності. Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний скаржником спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження як справи незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню. Разом з тим, скаржником у касаційній скарзі не наведено підстав, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягали перегляду в касаційному порядку, що є передумовою для перевірки мотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Інші, наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.11.2020 року у справі №9901/172/20 та від 16.04.2018 року у справі №820/3775/17, не є належним обгрунтуванням наявності виключних обставин для касаційного перегляду судових рішень, оскільки відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції. На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року у справі №200/9997/20-а за позовом ОСОБА_1 до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді Н. А. Данилевич Н. В. Шевцова