Постанова 4857 № 460/9544/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 рокуСправа № 460/9544/20 пров. № А/857/5079/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: судді-доповідача Качмара В.Я., суддів Большакової О.О., Затолочного В.С., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року (суддя Гудим Н.С., м.Рівне, повний текст складено 20 січня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій, ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФ) в якому просив: визнати протиправними дії відповідача щодо розрахунку розміру та перерахунку пенсії позивачу в частині обмеження її максимального розміру, а також відмову у здійсненні перерахунку пенсії; зобов`язати ГУПФ провести перерахунок призначеної пенсії без обмеження максимальним розміром, з дня призначення з 01.04.2020 та здійснити виплату (доплату) різниці між перерахованою та виплаченою пенсією. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо обмеження максимальним розміром призначеної ОСОБА_1 пенсії, з дати її призначення 01.05.2020. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати призначеної пенсії без обмеження її максимальним розміром з 01.05.2020. Зобов`язано ГУПФ здійснити з 01.05.2020 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимальним розміром, а також провести виплату (доплату) різниці між максимально нарахованими та фактично виплаченими розмірами пенсії з 01.05.2020 по день проведення доплати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В апеляційній скарзі із посиланням на норми матеріального права, вказує, що пенсія, яка підлягає виплаті, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. Тобто, пенсія перераховується та виплачується з обмеженням максимальним розміром, визначеним статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-XII). Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що при перерахунку пенсії військовослужбовцям має застосовуватись норма, яка визначає розмір пенсії у відсотках без обмеження її граничного розміру, що діяла на момент призначення пенсії, із застосуванням статті 43 Закону №2262-ХІІ. Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що 13.08.2011 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Волинській області (далі ГУПФ-1) полковнику ОСОБА_1 , звільненому з військової служби в запас, з урахуванням 25 років вислуги в календарному обчисленні, призначена пенсія за вислугу років у розмірі 65% сум грошового забезпечення згідно з Законом №2262-ХІІ (а.с.42). З 01.04.2015 позивача було знято з пенсійного обліку у зв`язку з проходженням військової служби, а з 01.06.2017 через переїзд на постійне місце проживання до м. Рівне позивача знято з обліку з ГУПФ-1 та взято на облік в ГУПФУ. Наказом Командувача військ оперативного командування «Захід» (по стройовій частині) №77 від 01.04.2020 полковника ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 08.02.2020 №59 у запас, з 01.04.2020 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.32-33). 06.03.2020 позивач звернувся до ГУПФ із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с.34). З 01.05.2020 ОСОБА_1 звільненому 01.04.2020 з військової служби в запас, з урахуванням вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 (далі Закон №1169-VII) призначена пенсія за вислугу років (30 років вислуги ) у розмірі 70% сум грошового забезпечення згідно з Законом №2262-ХІІ, що підтверджується копією перерахунку пенсії за пенсійною справою №1701006168 від 15.04.2020 (а.с.29). Як свідчить зміст зазначеного перерахунку, загальний розмір пенсії позивача з усіма видами підвищень та надбавок склав 21145,37 грн, однак виплачувалась така пенсія із обмеженням максимального розміру, а саме: в сумі 16380,00 грн (а.с.29). З матеріалів справи також слідує, що з 01.08.2020 позивачу за його заявою призначено пенсію у зв`язку з інвалідністю відповідно до вимог Закону №2262-ХІІ, у розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення, що підтверджується копією перерахунку пенсії за пенсійною справою №1701006168 (пенсія по інвалідності) від 22.07.2020 (а.с.28, 31). Відповідно до наведеного перерахунку, пенсія по інвалідності позивачу була обрахована з урахуванням усіх основних і додаткових видів грошового забезпечення, в загальному розмірі 30155,89 грн, проте з урахування максимального розміру виплачувалася в сумі 17120 грн, а відповідно до перерахунку пенсії по пенсійній справі від 12.01.2021 з 01.12.2020 виплата здійснювалася в сумі 17690 грн (а.с.27). 27.11.2020 позивач звернувся до відповідача із запитом, яким просив провести перерахунок і виплату йому пенсії з 01.04.2020, без обмеження максимального розміру (а.с.17). У відповідь на вказане звернення позивача, листом від 01.12.2020 ГУПФ повідомило, що частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII (в редакції, що діяла у 2016 році), встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 (далі Закон №1774-VIII) внесено зміни у Закон №2262-XII, а саме: у частині сьомій статті 43 слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Закон №1774-VIII неконституційним не визнавався. Враховуючи, що розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність з 01.12.2019 складає 1638 грн, з 01.07.2020 1712 грн, з 01.12.2020 1769 грн, то максимальний розмір пенсії позивача не може перевищувати відповідно: з 01.12.2019 16380 грн, з 01.07.2020 17120 грн та з 01.12.2020 17690 грн, що є максимальною величиною пенсії, яка підлягає до виплати (а.с.18-19). Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначені Законом №2262-XII. Відповідно до статті 1-1 Закону №2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII (в редакції, Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 (далі Закон №3668-VI), який набрав чинності з 01.10.2011), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Згідно із частиною другою «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 (далі КСУ, Рішення №7-рп/2016 відповідно) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення. При цьому, суд звертає увагу, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII визнано неконституційними в цілому. Разом з тим, згідно з Законом №1774-VIII, який відповідно до «Прикінцевих положень» цього Закону, набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону №2262-XII слова і цифри «у період з 01.01.2016 по 31.12.2016» замінено словами і цифрами «по 31.12.2017». За наведених обставин, буквальне розуміння змін внесених Законом №1774-VIII з урахуванням Рішення №7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що з 20.12.2016 у Законі №2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими. Це означає, що з 20.12.2016 стаття 43 Закону №2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів. Таким чином, внесені Законом №1774-VIII зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, є повторним запровадженням регулювання, яке КСУ визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для такого обмеження максимального розміру пенсії. Зазначений висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, 16 жовтня 2018 року, 12 березня 2019 року у справі №522/3049/17, 9 листопада 2020 року у справі №813/678/18. Суд не приймає до уваги посилання відповідача в обґрунтування правомірності обмеження максимальним розміром пенсії позивача, на той факт, що норми Закону №3668-VI є чинними та скасовані не були, оскільки саме на підставі вказаного Закону №2262-XII були внесені зміни до статті 43 Закону №2262-XII та фактично є ідентичними останньому. При цьому, сам факт визнання КСУ такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону №3668-VI при виплаті пенсії позивачу. За наведених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно порушені діями ГУПФ, які полягають у обмеженні максимального розміру призначеної ОСОБА_1 пенсії, з дати її призначення та відмові у здійсненні перерахунку та виплати належної позивачу пенсії без обмеження її максимального. Таким чином, вимоги позивача про визнання протиправними таких дій відповідача є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак підлягають до задоволення. Разом з тим, як видно з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, пенсія за вислугу років в розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення, призначена позивачу з 01.05.2020, що підтверджується перерахунком пенсії за пенсійною справою від 15.04.2020 №1701006168, а не з 01.04.2020 як стверджував позивач. За наведених обставин, похідні позовні вимоги про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження її максимального розміру з дня призначення йому пенсії, підлягають до задоволення частково, а саме: з дати призначення пенсії 01.05.2020 та виплатою різниці між нарахованою без обмеження максимальним розміром та виплаченою позивачу пенсією за минулий час. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 13 травня 2021 року.