Постанова 4857 № 380/5283/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5283/20 пров. № А/857/6151/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А., за участю секретаря судових засідань Михальської М.Р., розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року (головуючий суддя: Кухар Н.А, місце ухвалення м. Львів, дата складення повного тексту рішення 16.02.2021) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент дорожнього господарства Львівської обласної державної адміністрації, Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» про визнання протиправною та скасування вимоги, встановив: ФОП ОСОБА_1 , 09.07.2020 звернувся у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, третя особа КП «Адміністративно-технічне управління», у якому просив визнати протиправним та скасувати вимогу від 27.05.2020 № 23/Р-17-821 про зобов`язання здійснити демонтаж рекламної конструкції. Позов обґрунтований тим, що у травні 2020 року позивач згідно виданого Департаментом дорожнього господарства Львівської обласної державної адміністрації дозволу № 635-1328 від 15.05.2020 здійснив встановлення зовнішньої реклами поза межами населеного пункту в межах смуги відведення автомобільної дороги загального користування державного значення М-06 Київ-Чоп, км 553+270 праворуч за дорожнім знаком 5.46 «Кінець населеного пункту «Львів». У червні 2020 року на його адресу надійшла вимога Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 27.05.2020 № 23/Р-17-821, якою його зобов`язано добровільно здійснити демонтаж вказаної рекламної конструкції в строк до 02.06.2020. Позивач вважає, що вказана вимога є протиправною, оскільки розміщення рекламного засобу здійснено за межами населеного пункту в межах смуги відведення автомобільної дороги М-06 Київ-Чоп, км 553+270 згідно отриманого в установленому порядку дозволу виданого в установленому порядку. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 позов задоволено повністю. Із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодились Департамент економічного розвитку Львівської міської ради та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , які оскаржили його в апеляційному порядку. Департамент економічного розвитку Львівської міської ради вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з неправильним встановленням обставин та неправильною оцінкою доказів, які мають значення для справи, а тому просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує, що спірна вимога не може бути оскаржена до суду, оскільки не є документом, який породжує для позивача юридичні наслідки. Крім цього, зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги надані докази, які підтверджують, що рекламний засіб знаходиться в межах міста Львова, а відтак вимога про його демонтаж є правомірною. ФОП ОСОБА_1 , вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права, оскільки суд не надав оцінки усім доводам сторін, а тому просить його змінити шляхом доповнення мотивувальної частини висновками про недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами знаходження рекламного носія в межах міста Львова. Свої доводи обґрунтовує тим, що рекламний засіб розміщений згідно виданого в установленому порядку дозволу за межами населеного пункту в межах смуги відведення автомобільної дороги загальнодержавного міжнародного значення, яка перебуває у державній власності на балансі Служби автомобільних доріг у Львівській області та передана для обслуговування представництву «Онур Таахтут Ташимаджилик Іншаат Тіджерет ве Санаї Анонім Шеркеті». Також, вказує на те, що надані відповідачем докази встановлення меж міста Львова є неналежними доказами, оскільки їх не затверджено Верховною Радою України, як цього вимагає Земельний кодекс України. Позивач, 16.04.2021 подав відзив на апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, в якому просив залишити її без задоволення. Відповідач, 05.05.2021 подав відзив на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , в якому просив відмовити в її задоволенні в повному обсязі. Третя особа - Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління», 07.07.2021 подала пояснення на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , в яких просила відмовити в її задоволенні. Представники третьої особи Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Малець Н.М. та Хижняк В.Л., у судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради підтримали, в задоволенні апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 просили відмовити. Представник позивача Шимін О.П., у судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради не визнав, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 підтримав та просив її задовольнити. Представники відповідача та третьої особи Департаменту дорожнього господарства Львівської обласної державної адміністрації, у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, їхня участь в судовому засіданні обов`язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача Шиміна О.П., представників третьої особи Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» Малець Н.М. та Хижняка В.Л., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги задоволеними бути не можуть, з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що 15 травня 2020 року Департаментом дорожнього господарства Львівської обласної державної адміністрації на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 14.05.2020 № 304/0/5-20, видано ФОП ОСОБА_1 дозвіл № 635-1328 на розміщення зовнішньої реклами поза межами населеного пункту спеціальної двосторонньої конструкції 12*5 м, за адресою: автомобільна дорога М-06 Київ-Чоп, км 553-270, праворуч. Термін дії дозволу до 15.05.2023. У червні 2020 року на адресу ФОП ОСОБА_1 надійшла вимога Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 27.05.2020 № 23/Р-17-821, якою його зобов`язано добровільно здійснити демонтаж вказаної рекламної конструкції в строк до 02.06.2020. Також, вказаною вимогою попереджено позивача, що у разі невиконання цієї вимоги, демонтаж буде здійснений КП «Адміністравтино-технічне управління» примусово у будь-який робочий день після 02.06.2020 з покладенням на позивача витрат на демонтаж та зберігання рекламної конструкції. Вказана вимога обґрунтована тим, що позивачем допущено порушення вимог ст. 16 Закону України «Про рекламу», а саме самовільно встановлено спеціальну конструкцію зовнішньої реклами на вул. Стрийській (100 м за поворотом ТЦ «Кінг Крос» в напрямку об`їзної дороги). Вважаючи цю вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач не має права вимагати демонтажу рекламної конструкції, яка встановлена на підставі чинного дозволу № 635-1328 від 15.05.2020 на розміщення зовнішньої реклами поза межами населеного пункту з терміном дії до 15.05.2023, який виданий Департаментом дорожнього господарства Львівської обласної державної адміністрації. Тому, враховуючи закріплений в практиці ЄСПЛ принцип «належного урядування», помилка Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради має бути виправлена шляхом визнання протиправною та скасування вимоги від 27.05.2020 № 23/Р-17-821. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Засади рекламної діяльності в Україні, відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами визначає Закон України «Про рекламу» від 03.07.1996 № 270/96-ВР (далі Закон № 270/96). В статті 1 Закону № 270/96 наведено визначення, що зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг. Правила розміщення зовнішньої реклами регламентовані статтею 16 Закону України Про рекламу, а також Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі Типові правила № 2067) та Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами поза межами населених пунктів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 грудня 2012 р. № 1135 (далі Типові правила № 1135). Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 270/96, розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Під час видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється. Розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до цього Закону на підставі зазначених дозволів, які оформляються за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами, або їх власників та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху. В статті 1 Закону України «Про автомобільні дороги» від 8 вересня 2005 року № 2862-IV (далі Закон № 2862) наведено наступні визначення: автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів; рекламоносій - спеціальна тимчасова або розташована на відкритій місцевості стаціонарна конструкція, на якій розміщується зовнішня реклама; смуга відведення - земельні ділянки, що надаються в установленому порядку для розміщення автомобільної дороги. Статтею 5 Закону № 2862 визначено, що автомобільні дороги поділяються на: автомобільні дороги загального користування; вулиці і дороги міст та інших населених пунктів; відомчі (технологічні) автомобільні дороги; автомобільні дороги на приватних територіях. Згідно ст. 7 Закону № 2862, автомобільні дороги загального користування є складовою Єдиної транспортної системи України і задовольняють потреби суспільства в автомобільних пасажирських і вантажних перевезеннях. Автомобільні дороги загального користування перебувають у державній власності і не підлягають приватизації. Автомобільні дороги загального користування, які у зв`язку з розширенням меж територій міст стають частиною їх вулично-дорожньої мережі, можуть передаватися безоплатно в комунальну власність за рішенням Кабінету Міністрів України. За змістом ст. 8 Закону № 2862 автомобільні дороги загального користування поділяються на автомобільні дороги державного та місцевого значення. Автомобільні дороги державного значення підрозділяються на міжнародні, національні, регіональні та територіальні. Відповідно до частин 1, 3 статті 9 Закону № 2862 складовими автомобільної дороги загального користування у межах смуги відведення є: земляне полотно; проїзна частина; дорожнє покриття; смуга руху; споруди дорожнього водовідводу та водоочисні споруди; споруди шумозахисні; штучні споруди; засоби технологічного зв`язку; інженерне облаштування: спеціальні споруди та засоби, призначені для забезпечення безпечних та зручних умов руху (освітлення, стаціонарні комплекси вимірювання вагових і габаритних параметрів транспортних засобів, примусового зниження швидкості руху); архітектурне облаштування: архітектурні споруди та декоративні насадження, призначені для забезпечення естетичного вигляду автомобільних доріг; технічні засоби організації дорожнього руху, автопавільйони, лінійні споруди і комплекси, що забезпечують функціонування і збереження доріг; елементи санітарного облаштування; зелені насадження; спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів. Розміщення інших об`єктів у межах смуги відведення без дозволу власників доріг, органів, що здійснюють управління автомобільними дорогами, забороняється. Як вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації від 14.05.2020 № 304/0/5-20, Департаментом дорожнього господарства Львівської обласної державної адміністрації 15.05.2020 ФОП ОСОБА_1 видано дозвіл № 635-1328 на розміщення зовнішньої реклами поза межами населеного пункту спеціальної двосторонньої конструкції 12*5 м, за адресою: автомобільна дорога М-06 Київ-Чоп, км 553-270, праворуч. Розміщення зовнішньої реклами позивачем здійснено в чітко визначеному місці, яке зазначено в дозволі № 635-1328 від 15.05.2020 року на розміщення зовнішньої реклами поза межами населеного пункту з терміном дії до 15.05.2023. Як вбачається із листів Служби автомобільних доріг у Львівській області від 03.06.2020 № 03-2649/08-01 та від 18.06.2020 № 03-29/08-01, спірний рекламний носій розміщений за дорожнім знаком 5.46. «Кінець населеного пункту «Львів», поза межами населеного пункту в смузі відведення автомобільної дороги загального користування М-06 Київ-Чоп, км. 553+270 (праворуч). Ширина смуги відведення становить по 32,5 м. ліворуч і праворуч від вісі дороги. Вказана ділянка дороги перебуває на балансі Служби автомобільних доріг у Львівській області та в обслуговуванні Представництва «Онур Тааххут Ташимаджилик Іншаат Тіджерет ве Санаї Анонім Ширкеті» в рамках укладеного контракту «ОPRC». Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2019 № 55, автомобільна дорога М-06 є міжнародною автомобільною дорогою загального користування державного значення. Отже, враховуючи те, що позивачем рекламний засіб встановлено на підставі чинного дозволу № 635-1328 від 15.05.2020 на розміщення зовнішньої реклами поза межами населеного пункту, термін дії якого до 15.05.2023, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача правових підстав вимагати демонтажу цього рекламного засобу. Суд апеляційної інсчтанці не приймає до уваги доводи обох апелянтів щодо необхідності надання оцінки наданим документам щодо меж міста Львова, оскільки вказане питання виходить за межі предмета розглядуваного судового спору. Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення. Суд апеляційної інстанції вважає, безпідставними посилання Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на те, що оскаржувана вимога не може бути оскаржена до суду, з огляду на наступне. Відповідно до п. 19 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав а бо інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Так, відповідно до п. 19 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Як вбачається із матеріалів справи і це визнається відповідачем, приймаючи оскаржувану вимогу він керувався Правилами розміщення зовнішньої реклами у м. Львові затвердженими ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2010 № 569 (далі Правила № 569). Пунктом 1.2. Правил № 569 визначено, що їх дія поширюється на всю територію м. Львова, на всі підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності та відомчої належності, а також на фізичних осіб, які здійснюють діяльність у сфері зовнішньої реклами у м. Львові. Правила є обов`язковими для виконання всіма учасниками рекламної діяльності. Відповідно до п. 4 Правил № 569 розміщення зовнішньої реклами y м. Львові проводиться виключно на підставі дозволів, що видаються робочим органом відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради. Згідно п. 2.1. Правил № 569 самовільно встановлений рекламний засіб рекламний засіб, розміщений без виданого у встановленому порядку дозволу або не демонтований власником після прийняття робочим органом рішення про відмову у продовженні дозволу або виконавчим комітетом рішення про його скасування у встановлений термін. Пунктом 8.1. Правил № 569 визначено, що демонтажу згідно з цими Правилами підлягають: 8.1.1. Самовільно встановлені рекламні засоби: а) власник яких невідомий, у тому числі у разі відсутності маркування на рекламному засобі; б) власник яких відомий, але вимоги про демонтаж не виконав. 8.1.2. Рекламні засоби, що створюють аварійні ситуації, загрозу життю або здоров`ю людей та/або заподіянню шкоди майну третіх осіб. Згідно п. 8.2 цих Правил, у випадку, зазначеному у підпункті 8.1.1 а) демонтаж рекламних засобів здійснюється без попереднього надсилання вимоги про усунення порушень Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Львові, на підставі наказу робочого органу про демонтаж. У випадку, зазначеному у підпункті 8.1.1 б) демонтаж рекламних засобів повинні провести власники (законні користувачі) рекламного засобу самостійно за власний рахунок у термін, вказаний у вимозі робочого органу про усунення порушення Правил розміщення зовнішньої реклами у м.Львові. У разі невиконання розповсюджувачем у зазначений термін вимог про демонтаж спеціальної конструкції оператор звертається з поданням до робочого органу не пізніше ніж через 10 робочих днів з дати виявлення невиконання вимоги для підготовки наказу про примусовий демонтаж. Пунктами 8.3, 8.5. визначено, що демонтаж рекламних засобів проводиться власними силами оператора або на його замовлення підрядною організацією. Компенсація витрат оператора, який організовував демонтаж або проводив самостійно демонтаж рекламного засобу, покладається на власника (законного користувача) демонтованого рекламного засобу на підставі виставленого рахунку та акта виконаних робіт з демонтажу, які надсилаються власнику в обов`язковому порядку у п`ятиденний термін з дати демонтажу. Пунктом 1.2. Правил № 569 визначено, що оператор зі справляння плати та нагляду за станом зовнішньої реклами (надалі оператор) КП Адміністративно-технічне управління, що уповноважене виконувати покладені на нього функції, передбачені цими Правилами та статутом підприємства. Як вбачається із оскаржуваної вимоги від 27.05.2020 № 23/Р-17-821, нею позивача зобов`язано добровільно здійснити демонтаж вказаної рекламної конструкції конструкцію в строк до 02.06.2020. Також, вказаною вимогою попереджено позивача, що у разі невиконання даної вимоги, демонтаж буде здійснений КП «Адміністравтино-технічне управління» примусово у будь-який робочий день після 02.06.2020, з покладенням на позивача витрат на демонтаж та зберігання рекламної конструкції. Таким чином, оскаржувана вимога є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке породжує для позивача обов`язок власними силами здійснити демонтаж рекламного засобу. Разом з тим, невиконання цієї вимоги породжує відповідні юридичні наслідки, а саме демонтаж відповідачем цього рекламного засобу з покладенням витрат на такий демонтаж на позивача. Таким чином, вимога Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 27.05.2020 №23/Р-17-821 є актом індивідуальної дії, тобто документом виданим суб`єктом владних повноважень з метою реалізації положень Правил № 569 щодо розміщення зовнішньої реклами на території м. Львова та стосується прав і обов`язків чітко визначеного суб`єкта, якому він адресований ФОП ОСОБА_1 . З огляду на вищенаведене, спірна вимога Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради є рішенням суб`єкта владних повноважень - актом індивідуальної дії, що порушує права, законні інтереси позивача та створює для нього юридичні наслідки, а тому може бути предметом оскарження до адміністративного суду у порядку визначеному КАС України. Правильність вказаних висновків узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 04.09.2019 по справі № 1340/4421/18. Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч. 2 цієї статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено). Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваної вимоги та її скасування. Отже, апеляційні скарги не спростовують правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Крім цього, оскільки апеляційні скарги суд залишає без задоволення, судові витрати, згідно ст. 139 КАС України, понесені під час апеляційного розгляду справи розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 310, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційні скарги Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року у справі № 380/5283/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш Повне судове рішення складено 13.05.2021.