Постанова 4822 № 727/4112/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2021 року м. Чернівці справа № 727/4112/18 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Одинака О. О. суддів: Давнього В.П., Литвинюк І.М. секретар Вовкун Н.Ю. позивач ОСОБА_1 відповідачі: Чернівецький міський голова, Чернівецька міська рада, Комунальна медична установа «Міська стоматологічна поліклініка» апеляційні скарги ОСОБА_1 , Чернівецького міського голови, ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 липня 2018 року головуючий в суді першої інстанції суддя Смотрицький В.Г. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Просив: - визнати незаконним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови О. Каспрука від 29 березня 2018 року № 240-к «Про звільнення ОСОБА_1 - головного лікаря Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» (далі - КМУ «Міська стоматологічна поліклініка»), директора територіального медичного об`єднання «Стоматологія»; - поновити позивача на роботі на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора міського територіального медичного об`єднання «Стоматологія» (далі - МТМО «Стоматологія») з 31 березня 2018 року; - визнати позивача таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк на виконання обов`язків головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія»; - стягнути з КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 959 гривень 65 копійок одноденної заробітної плати та допустити негайне виконання судового рішення в частині виплати середнього заробітку за один місяць та в частині поновлення на роботі. Посилався на те, що розпорядженням Чернівецького міського голови від 29 березня 2018 року №240-к припинено дію трудового контракту та звільнено його з роботи з посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту. Вважав вказане розпорядження протиправним та незаконним. На підставі розпорядження Чернівецького міського голови від 15 березня 2004 року № 190-к з ним було укладено контракт на термін з 16 березня 2004 року до 15 березня 2005 року. В подальшому розпорядженнями Чернівецького міського голови були внесені зміни в трудовий контракт та строк дії такого контракту було неодноразово продовжено до 31 березня 2018 року. Станом на 16 березня 2004 року умова про строковість контракту і конкретний строк його дії не було встановлено діючим на той час законодавством. Позивач не писав та не подавав заяви про укладення з ним строкового трудового договору. Крім того, зазначав, що між позивачем і секретарем міської ради ОСОБА_3 , який на той час виконував обов`язки Чернівецького міського голови, був укладений контракт від 1 січня 2014 року № 1447, який також був продовжений. Вважав, що з ним укладений безстроковий трудовий договір. Починаючи з 30 березня 2018 року за станом здоров`я він перебував на лікарняному, про що повідомив роботодавця. Роботодавець не запропонував йому іншої посади, не забезпечив дотримання основних гарантій працівника при звільненні, поряд із тим, що він має додаткові гарантії як інваліда війни, чим позбавив його та його сім`ю, в складі якої двоє неповнолітніх дітей, права на працю і засобів до існування. Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівців від 4 липня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Чернівецького міського голови Каспрука О.П. від 29 березня 2018 року № 240-к «Про звільнення ОСОБА_1 - головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» з 31 березня 2018 року. Стягнуто з КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 60 457 гривень 95 копійок за вирахуванням суми податку та інших обов`язкових платежів. У задоволенні позову ОСОБА_1 до КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» про визнання розпорядження незаконним та скасування, поновлення на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови, Чернівецької міської ради, КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» про визнання таким, що працює на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, відмовлено. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови, Чернівецької міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 60 457 гривень 95 копійок відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» з 31 березня 2018 року є незаконним, оскільки діє трудовий контракт від 1 січня 2014 року № 1447, у який не було внесено зміни розпорядженням міського голови від 4 серпня 2014 року № 925-к і який не припинив свою дію. Трудовий контракт від 1 січня 2014 року № 1447, укладений позивачем із Чернівецькою міською радою від імені якої діяв секретар міської ради ОСОБА_3 , який на той час виконував обов`язки Чернівецького міського голови, мав термін дії з 1 січня 2014 року до 31 березня 2015 року, тобто один рік і три місяці і не був ніким розірваний та припинений. Трудові відносини позивача фактично тривали, сторони цього трудового контракту не вимагали їх припинення, а тому дія цього контракту неодноразово вважалась продовженою на строк, на який його було укладено - тобто на строк з 1 квітня 2015 року до 30 червня 2016 року, з 1 липня 2016 року до 30 вересня 2017 року та вважається продовженою з 1 жовтня 2017 року до 31 грудня 2018 року. Чернівецький міський голова, враховуючи заяви позивача про продовження строку дії трудового контракту, за два місяці до закінчення його дії повинен був перевірити наявність підстав для можливого його продовження. Позивач, працюючи на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», не оспорював умови контракту і не заперечував проти форми укладення трудового договору, в зв`язку з чим відсутні передбачені частиною другою статті 39-1 КЗпП України підстави для визнання його таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк. Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2018 рокуапеляційну скаргу Чернівецького міського голови на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 липня 2018 року повернуто апелянту. Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 жовтня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання його таким, що працює на умовах безстрокового трудового договору, залишено без змін. Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2018 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 липня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови, Чернівецької міської ради, Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» про визнання розпорядження незаконним та скасування, поновлення на роботі, визнання таким, що працює в умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено. Постановою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 20 серпня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 25 жовтня 2018 року скасовано, справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 травня 2019 рокурішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 липня 2018 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 рокупостанову Апеляційного суду Чернівецької області від 16 жовтня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 травня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом апеляційної інстанції 16 жовтня 2018 року. Апеляційний суд взяв до уваги та оцінив нові обставини та докази, які на момент ухвалення рішення суду першої інстанції 4 липня 2018 року не існували і не були предметом дослідження суду першої інстанції, і не переглянув рішення суду першої інстанції по суті в межах доводів і вимог апеляційних скарг та обставин (фактів), які існували на час вирішення спору судом першої інстанції. Короткий зміст вимог апеляційних скарг Чернівецький міський голова Каспрук О.П. та фізична особа ОСОБА_2 в апеляційних скаргах просять рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 липня 2018 року в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову про визнання розпорядження незаконним та його скасування, поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» з 31 березня 2018 року, стягнення з КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 60457 гривень 95 копійок. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про визнання його таким, що працює на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовної вимоги. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційну скаргу Апелянти посилаються на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує, що судом першої інстанції не враховано, що всі трудові контракти укладалися не з часу закінчення дії попереднього трудового контракту, а з 16 березня 2004 року, тобто з моменту укладення першого трудового контракту, неодноразово переукладалися впродовж більше десяти років, і вважаються такими, що укладені на невизначений строк. ОСОБА_1 не писав та не подавав ані міському голові, ані секретарю Чернівецької міської ради заяви про укладення із ним строкового трудового договору. Станом на 16 березня 2004 року умова про строковість контракту і конкретний строк його дії не була встановлена діючим законодавством. Починаючи з 16 березня 2004 року позивач безперервно виконував обов`язки головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія». Чернівецький міський голова та ОСОБА_2 посилаються на те, що висновок суду першої інстанції про незаконність звільнення позивача у зв`язку з дією контракту від 1 січня 2014 року №1447 є помилковим. У трудових правовідносинах 29 березня 2018 року перебував тільки один роботодавець, повноваження якого реалізовує Чернівецький міський голова. ОСОБА_1 не працював одночасно за двома контрактами. Він отримував заробітну плату за одним контрактом та підпорядковувався одному роботодавцю. Не вчинення позивачем дій з оскарження звільнення 31 березня 2015 року у розумний строк є підтвердженням згоди виконувати трудові обов`язки за контрактом від 1 квітня 2015 року на визначених цим контрактом умовах. ОСОБА_2 також зазначав, що позивач помилково пред`явив позовні вимоги до нього, як посадової особи, оскільки він не може бути відповідачем та має бути залучений у справі, як третя особа. Правовідносини, які виникли у позивача з Чернівецьким міським головою у 2004 році припинені на підставі розпорядження міського голови від 16 березня 2015 року №178-к у зв`язку з звільненням позивача 31 березня 2015 року. Вказаним розпорядженням були припинені і трудові відносини, які регулювалися трудовим контрактом від 1 січня 2014 року №1447. Строк дії трудового контракту ОСОБА_1 закінчився 31 березня 2018 року. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу Чернівецького міського голови. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Вважав законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині задоволення його позову про визнання незаконним та скасування розпорядження міського голови, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Посилався на те, що станом на 16 березня 2015 року діяв трудовий контракт в редакції від 1 січня 2014 року №1447, який законодавством визначений укладеним на невизначений строк, а розпорядження міського голови від 16 березня 2015 року №178-к не породжувало ніяких наслідків, так як воно в силу закону є нікчемним. Розпорядження від 16 та 18 березня 2015 року були формою продовження трудового контракту від 16 березня 2004 року.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Розпорядженням Чернівецького міського голови від 15 березня 2004 року №190-к ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора ТМО «Стоматологія», що належить до комунальної власності територіальної громади міста Чернівці на термін з 16 березня 2004 року до 15 березня 2005 року включно, в порядку переведення на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України (а.с.29 т.1). Дію трудового контракту продовжено розпорядженням Чернівецького міського голови від 3 лютого 2005 року № 93-к до 31 грудня 2007 року (а.с.55 т.1), розпорядженням Чернівецького міського голови від 28 грудня 2007 року № 923-к до 31 грудня 2010 року (а.с.73 т.1), розпорядженням Чернівецького міського голови від 14 грудня 2010 року № 943-к до 31 грудня 2013 року (а.с.27 т.1), розпорядженням секретаря Чернівецької міської ради від 26 грудня 2013 року № 925-к до 31 березня 2015 року (а.с.35 т.1). Розпорядженням Чернівецького міського голови від 4 серпня 2014 року № 720-к внесено зміни в трудовий контракт Чернівецького міського голови зі ОСОБА_1 , головним лікарем КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директором МТМО «Стоматологія», викладено його в редакції від 1 серпня 2014 року № 1479 на строк з 1 серпня 2014 року до 31 березня 2015 року (а.с.39 т.1). Розпорядженням Чернівецького міського голови від 16 березня 2015 року № 178-к припинено дію трудового контракту (строкового трудового договору) від 1 серпня 2014 року № 1479, звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» 31 березня 2015 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту (а.с.43 т.1). Розпорядженням Чернівецького міського голови від 18 березня 2015 року № 191-к 1 квітня 2015 року призначено ОСОБА_1 головним лікарем КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директором МТМО «Стоматологія» за трудовим контрактом (строковим трудовим договором) в редакції від 1 квітня 2015 року №1523 на строк з 1 квітня 2015 року до 31 березня 2018 року (а.с.44 т.1). Розпорядженням Чернівецького міського голови від 29 березня 2018 року № 240-к припинено дію трудового контракту та звільнено позивача з посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» в зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту (пункт 2 статті 36 КЗпП України) (а.с.30 т.1). Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги Чернівецького міського голови Каспрука О.П. та фізичної особи ОСОБА_2 слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення з наступних підстав. Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Чернівецького міського голови, поновлення на роботі пред`явлених до Чернівецької міської ради Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування розпорядження Чернівецького міського голови та поновлення позивача на роботі. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин. Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін. Виходячи з особливостей зазначеної форми трудового договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, закон надав право сторонам при укладенні контракту самим установлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника та додаткові підстави розірвання трудового договору. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням строку. Контракт, у якому передбачено термін дії, який неодноразово переукладався, не вважається таким, що укладений на невизначений строк, оскільки за два місяці до закінчення строку дії контракту за згодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк. Відповідно до частини другої статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 цього Кодексу. Якщо сторони при переукладенні контракту серед підстав його розірвання вказали закінчення строку, враховуючи, що працівник належним чином інформований про умови укладеного договору, контракт розглядається як встановлене законом виключення з правила частини другої статті 39-1 КЗпП України. Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії. Отже, термін строкового трудового договору встановлюється за погодженням сторін. Вносити пропозиції щодо терміну трудового договору має право кожна із сторін. Укладений з позивачем на підставі розпорядження Чернівецького міського голови від 15 березня 2004 року № 190-к строковий трудовий контракт, який у подальшому неодноразово продовжувався, був оформлений відповідно до положень трудового законодавства, а саме статей 21-24 КЗпП України. Також відповідає вказаним вимогам і контракт, укладений з позивачем на підставі розпорядження Чернівецького міського голови від 18 березня 2015 року №191-к. Отже, підписання ОСОБА_1 вказаних контрактів з подальшим внесенням узгоджених сторонами змін до нього, вказують на добровільне волевиявлення позивача працювати на умовах і у період, що визначені у контракті. Разом з тим за відсутності укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець, на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Отже, розпорядження Чернівецького міського голови О.Каспрука від 29 березня 2018 року № 240-к «Про звільнення ОСОБА_1 - головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора ТМО «Стоматологія»» є правомірним. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 3 березня 2021 року у справі №56/12746/19-ц. Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача про те, що його незаконно звільнено з роботи в період тимчасової непрацездатності. ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів, які би підтверджували вищевказану обставину. Щодо позовної вимоги про визнання позивача таким, що працює на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, пред`явленої до Чернівецької міської ради та КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що підстави вважати про те, що позивач уклав безстроковий договір, відсутні. Як вже зазначено вище розпорядженням Чернівецького міського голови від 18 березня 2015 року № 191-к 1 квітня 2015 року призначено ОСОБА_1 головним лікарем КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директором МТМО «Стоматологія» за трудовим контрактом (строковим трудовим договором) в редакції від 1 квітня 2015 року №1523 на термін з 1 квітня 2015 року до 31 березня 2018 року. Позивач, працюючи на посаді головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», не оспорював умови контракту і не заперечував проти форми укладення трудового договору. Аргумент позивача про те, що правовідносини сторін регулювалися трудовим контрактом від 1 січня 2014 року № 1447 є помилковим та спростовуються вказаним вище розпорядженням та контрактом від 1 квітня 2015 року №1523, який був укладений пізніше та діяв до 31 березня 2018 року. Трудові правовідносини між позивачем та КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» не можуть регулюватися одночасно на підставі контрактів від 1 січня 2014 року та 1 квітня 2015 року. З матеріалів справи вбачається, що 26 грудня 2013 року видано розпорядження №925-к, яким внесено зміни в трудовий контракт головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» ОСОБА_1 , виклавши його в редакції від 1 січня 2014 року №1447 на строк з 1 січня 2014 року по 31 березня 2015 року. На підставі вказаного розпорядження секретарем Чернівецької міської ради ОСОБА_3 , який діяв від імені Чернівецької міської ради, та ОСОБА_1 підписано контракт від 1 січня 2014 року №1447 (а.с.35-38 т.1). 4 серпня 2014 року видано розпорядження №720-к, яким внесено зміни в трудовий контракт головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» ОСОБА_1 , виклавши його в редакції від 1 серпня 2014 №1479 на строк з 1 серпня 2014 року по 31 березня 2015 року. На підставі вказаного розпорядження Чернівецьким міським головою ОСОБА_2 , від імені Чернівецької міської ради, та ОСОБА_1 підписано контракт від 1 серпня 2014 року №1479 (а.с.39-42). Розпорядженням від 16 березня 2015 року №178-к припинено дію трудового контракту від 1 серпня 2014 року №1479 та звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» у зв`язку з закінчення строку дії трудового контракту (а.с.43). 18 березня 2015 року видано розпорядження №191-к про призначення ОСОБА_1 на посаду головного лікаря КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», директора МТМО «Стоматологія» за трудовим контрактом в редакції від 1 квітня 2015 року №1523 на строк з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2018 року. На підставі вказаного розпорядження Чернівецьким міським головою ОСОБА_2 , від імені Чернівецької міської ради, та ОСОБА_1 підписано контракт від 1 квітня 2015 року №1523 (а.с.44-48). Колегія суддів вважає, що дія контракту в редакції від 1 січня 2014 року №1447 закінчилась з моменту укладення контракту в редакції від 1 серпня 2014 року №1479. Дія контракту в редакції від 1 серпня 2014 року №1479 закінчилась 31 березня 2015 року відповідно до умов такого контракту. 1 квітня 2015 року почав діяти контракт від 1 квітня 2015 року №1523, який регулював трудові правовідносини між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_1 до 31 березня 2018 року. Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Чернівецького міського голови, поновлення на роботі, визнання позивача таким, що працює на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, пред`явлених до Чернівецького міського голови Колегія суддів погоджується з аргументом апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що Чернівецький міський голова не є належним відповідачем у справі. Відповідно до частин першої, третьої статті 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях. Згідно статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Чернівецький міський голова, як посадова особа, не може бути відповідачем у цій справі як фізична особа наділена процесуальною дієздатністю, оскільки міський голова є посадовою особою територіальної громади відповідного міста, тобто органу (юридичної особи) від імені якого він діє. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №742/2206/19. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, пред`явленої до КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» Згідно частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. З позовної заяви вбачається, що позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з КМУ «Міська стоматологічна поліклініка». Колегія суддів вважає, що підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» відсутні з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою. Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця. Законодавство про працю не містить визначення ані вимушеного прогулу, ані оплати за весь час вимушеного прогулу, проте ці терміни неодноразово вживаються у КЗпП України. Аналіз положень КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника. Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю. За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню. Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові. Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця. Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови. Таку правову позицію виклав Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 541/1700/17. В матеріалах справи відсутні докази про те, що КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» допустило винне протиправне порушення своїх трудових обов`язків, унаслідок чого ОСОБА_1 була заподіяна майнова шкода, а тому підстави для притягнення КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» до матеріальної відповідальності у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника відсутні. КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» за вказаною позовною вимогою є неналежним відповідачем. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови, Чернівецької міської ради про визнання розпорядження від 29 березня 2018 року № 240-к незаконним та його скасування, поновлення на роботі, до Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» про стягнення середнього заробітку ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його в цій частині слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Рішення в частині відмови в позові ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови про визнання позивача таким, що працює на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому його слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення в частині, яка оскаржується, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційні скарги Чернівецького міського голови, ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 липня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови, Чернівецької міської ради про визнання розпорядження від 29 березня 2018 року № 240-к незаконним та його скасування, поновлення на роботі, до Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині розподілу судових витрат скасувати. В позові ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови, Чернівецької міської ради про визнання розпорядження від 29 березня 2018 року № 240-к незаконним та його скасування, поновлення на роботі, до Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 4 липня 2018 року в частині відмови в позові ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови про визнання позивача таким, що працює на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення в частині, яка оскаржується, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 13 травня 2021 року. Головуючий О.О. Одинак Судді: В.П. Давній І.М. Литвинюк