Постанова Сумський апеляційний суд № 591/7466/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 року м.Суми Справа №591/7466/20 Номер провадження 22-ц/816/663/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач), суддів - Криворотенка В. І. , Ткачук С. С. з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., сторони: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 лютого 2021 року в складі судді Шелєхової Г.В., ухвалене у м. Суми, повний текст якого виготовлено 18 лютого 2021 року, в с т а н о в и в: 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання демонтувати камери відеоспостереження. Свої вимоги мотивував тим, що проживає в квартирі АДРЕСА_1 , а на першому поверсі цього будинку знаходиться його офіс, де він здійснює свою адвокатську діяльність. 13 листопада 2020 року ОСОБА_2 на 1 поверсі будинку в холі та коридорі встановлені три камери відеоспостереження, а на стінах фойє та коридору 1 поверху прокладено дроти (кабелі), які з`єднують вказані камери з квартирою № 1 , яку останній використовує як офісне приміщення. Вважає, що встановлення відповідачем камер відеоспостереження грубо порушує його конституційні та професійні права та інтереси, оскільки дає змогу контролювати, які саме клієнти відвідують його як адвоката. Просив суд зобов`язати відповідача демонтувати три встановлені ним камери відеоспостереження та з`єднувальні дроти (кабелі) між ними в фойє та коридорі першого поверху багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 , та вилучити всю інформацію з даних відеокамер на відповідному накопичувачі за період з 13 листопада 2020 року до моменту її фактичного вилучення (видалення, знищення). Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 17 лютого 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання демонтувати камери відеоспостереження відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення суду, невідповідність його нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильну оцінку наданих ним доказів, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 без згоди позивача та інших власників квартир у фойє будинку по АДРЕСА_3 встановив камери відеоспостереження та здійснює незаконний відеозапис всіх пересувань на першому поверсі, що є втручанням у приватне життя. Вказує, що судом першої інстанції не надано оцінку факту звернення голови правління ОСББ «Герасима Кондратьєва 127/2» до Сумської місцевої прокуратури про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення. Вважає, що суд, виправдовуючи дії відповідача захистом ним у такий спосіб свого права власності, проігнорував особисті немайнові права інших мешканців будинку. Доводить, що відповідно до ст. 307 ЦК України фото-, кіно-, теле- зйомка фізичної особи може здійснюватися лише за її згодою, а ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Морозов О.П. просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Вважають, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Зазначають, що діючим законодавством не передбачено отримання будь-якої згоди на встановлення камер відеоспостереження в громадських місцях. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення проти скарги відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Морозова О.П., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , на першому поверсі цього ж будинку знаходиться його офісне приміщення, в якому він здійснює адвокатську діяльність (а.с. 7). Відповідач ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення та квартири АДРЕСА_5 (а.с. 43-50). 28 листопада 2020 року було складено Акт обстеження місць загального користування (фойє та коридорів) багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 та фотознімків, яким зафіксовано наявність в місцях загального користування - фойє (холі) та коридорі першого поверху будинку за адресою: АДРЕСА_3 трьох камер, з`єднаних між собою кабелем (дротом), який візуально з`єднаний з квартирою № 1 даного будинку: 1 камера - над вхідними дверима фойє (холу), розвернута (направлена) об`єктивом вглиб фойє; 2 камера - навпроти вхідних дверей до фойє (холу), розвернута об`єктивом у напрямку виходу з будинку через центральній під`їзд; 3 камера - в кінці коридору першого поверху, розвернута об`єктивом в бік громадської вбиральні першого поверху та вхідних дверей під`їзду № 1 даного будинку. Камери відеоспостереження встановлені у такий спосіб, що уникнути відеоспостереження вказаними відеокамерами за особами, які входять до фойє (холу) та проходять коридором першого поверху неможливо (а.с. 26-29). Про встановлення камер у коридорі та фойє будинку 13.09.2020 р. відповідач повідомив мешканців будинку, що підтверджується роздруківкою повідомлення (а.с. 6). За поясненнями відповідача, ним були встановлені камери відеоспостереження з метою уникнення крадіжок та спостереження за дотриманням громадського порядку. За фактом незаконного використання спеціальних технічних засобів отримання інформації у будинку по АДРЕСА_3 внесено відомості до ЄРДР за № 42020201010000342, здійснення досудового розслідування доручено слідчому відділу Сумського ВП ГУНП в Сумській області (а.с. 30, 31). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам ст. ст. 13, 81 ЦПК України позивачем не доведено належними та допустимими доказами порушення відповідачем його прав шляхом встановлення камер відеоспостереження на першому поверсі багатоповерхового будинку, в якому кожен із них має у власності нерухоме майно. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого суду, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Згідно з абзацем 2 частини 1 статті 302 ЦК України збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини Статтею 8 Європейської Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом, і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб. Положеннями ст. 270 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом. Тобто, за приписами ст. 307 ЦК України дозволяється відеоспостереження в громадських місцях. Згідно з ст. 1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я» громадське місце - частина (частини) будь-якої будівлі, споруди, яка доступна або відкрита для населення вільно, чи за запрошенням, або за плату, постійно, періодично або час від часу, в тому числі під`їзди, а також підземні переходи, стадіони. На підставі наявних у справі доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що реалізуючи своє право на самозахист, гарантоване ст. 19 ЦК України, та захист від протиправних посягань, ОСОБА_2 встановив камери відеоспостереження на першому поверсі будинку по АДРЕСА_3 , де має у власності кватиру та нежитлові приміщення. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Діючим законодавство не передбачено отримання будь-якого дозволу на встановлення таких засобів відеофіксації, а позивач та інші мешканці будинку були повідомлені про факт проведення відеозйомки у будинку (а.с. 7-8). Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказів порушення відповідачем, шляхом запису камерами відеоспостереження, прав позивача на повагу до його приватного і сімейного життя, втручання в його особисте життя, позивач не надав та не довів, що порушені його особисті немайнові права. На першому поверсі будинку, де встановлені камери, він здійснює свою професійну діяльність, а на п`ятому поверсі, де розташоване його особисте житло, камери відеоспостереження не встановлені. Надані позивачем докази підтверджують лише встановлення камер відеоспостереження у місці загального користування на першому поверсі будинку, проте, не доводять, що таке відеоспостереження здійснювалося саме за позивачем чи з метою фіксації саме його особистого життя або було спрямоване на втручання в адвокатську діяльність позивача шляхом збирання інформації про осіб - його клієнтів, контролю за його професійною діяльністю як адвоката. Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що позивачем не надано суду жодного доказу, який би свідчив про те, що встановлені відповідачем відеокамери мають технічну можливість здійснювати саме запис (фіксацію подій на відеоплівку чи на носій в електронному вигляді). Так, згідно з ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Враховуючи викладене, власник може використовувати технічні засоби, в тому числі й телекамери (відео реєстратор) для контролю та спостереження, що встановлюється з метою охорони будинку (квартири), без фіксації на фото-, кіно-, теле- відео плівку (тобто без зберігання інформації для її використання). За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки встановлення та експлуатація відповідачем камер відеоспостереження не порушує законних прав та свобод позивача і встановлено відповідачем виключно з метою створення безпечних умов проживання. Посилання в апеляційній скарзі на не надання оцінки судом першої інстанції факту звернення голови правління ОСББ «Герасима Кондратьєва 127/2» до правоохоронних органів щодо вчинення ОСОБА_2 протиправного діяння, є безпідставними, оскільки внесення відомостей до ЄРДР та здійснення досудового розслідування без доведення вини особи, не є доказом незаконності дій відповідача. Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий - О.Ю. Кононенко Судді: В.І. Криворотенко С.С. Ткачук