Постанова 4813 № 520/5824/19

Номер провадження: 22-ц/813/1788/21 Номер справи місцевого суду: 520/5824/19 Головуючий у першій інстанції Огренич І. В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.05.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М . суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А., при секретарі: Павлючук Ю.В., в порядку спрощеного провадження переглянув апеляційну скаргу адвоката Стороженко Ольги Петрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу №186/ОС про звільнення, - В С Т А Н О В И В: 21 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПрАТ «Українська залізниця», в якому просив суд визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса - Головна філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» №186/ОС від 15 лютого 2019 року «Про припинення трудового договору із начальником поїзда (пасажирського) ОСОБА_1 за п. 2 ст. 36 КЗпП України», поновити його на посаді начальника поїзда (пасажирського) з 15 лютого 2019 року, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 287 612,60 гривень. Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що контрактом №50 від 17 лютого 2017 року він був прийнятий на роботу в пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за посадою начальника поїзда (пасажирського). Строк контракту з 17 лютого 2017 року по 16 лютого 2019 року. Однак, 15 лютого 2019 року позивач був звільнений з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України, по закінченню строку трудового контракту. ОСОБА_1 вважає, що наказ виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса - Головна про його звільнення є незаконним, так як виданий з порушенням норм законодавства про працю, а тому позивач звернувся до суду з даним позовом та просив задовольнити його вимогив повному обсязі. Представник Приватного акціонерного товариства «Українська залізниця» надав до суду відзив на позовну заяву, який підтримав у судовому засіданні та просив у задоволенні позову відмовити з правових підстав викладених у відзиві. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса - Головна філії «Пасажирська компанія» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» №186/ОС від 15 лютого 2019 року «Про припинення трудового договору із начальником поїзда (пасажирського) ОСОБА_1 за п. 2 ст. 36 КЗпП України». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника поїзда (пасажирського) з 15 лютого 2019 року. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 701 гривню 27 коп., в іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі адвокат Стороженко О.П. в інтересах ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку та визначити такий, у розмірі 287 612,60 гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Рішення суду в частині визнання незаконним та скасування наказу (розпорядження) виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса - Головна філії «Пасажирська компанія» ПАТ «Українська залізниця» №186/ОС від 15 лютого 2019 року «Про припинення трудового договору із начальником поїзда (пасажирського) ОСОБА_1 за п. 2 ст. 36 КЗпП України», та поновлення його на роботі, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справ в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року в справі № 753/17720/18 (провадження № 61-17201св19) зроблено висновок, що «приписи частини першої статті 369 ЦПК Українищодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами можуть бути застосовані судами апеляційної інстанції лише у випадку, якщо позивачем заявлені виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи». Оскільки у даному випадку спір виник щодо вимог майнового характеру, ціна позову складає менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року, апеляційну скаргу на судове рішення апеляційний суд розглядає без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 12 травня 2021 року. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до контракту №50 від 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за посадою начальника поїзда (пасажирського). Строк контракту з 17 лютого 2017 року по 16 лютого 2019 року включно. Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці. Згідно зі ст. 23 КЗпП України, трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 частини першої статті 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Згідно із пунктом 9 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» (далі - постанова КМУ від 19 березня 1994 року № 170) контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі. У контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця (пункт 10 постанови КМУ від 19 березня 1994 року № 170). Згідно із пунктами 21, 24 постанови КМУ від 19 березня 1994 року № 170 у разі розірвання контракту з ініціативи роботодавця з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення проводиться за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством і контрактом. За два місяці до закінчення строку чинності контракту за угодою сторін його може бути продовжено або укладено на новий строк. Таким чином, сторони контракту, окрім строку його дії, узгоджують обсяги пропонованої роботи, порядок припинення та продовження контракту. Наказом (розпорядження) в.о. начальника виробничого підрозділу Пасажирське вагонне депо станції Одеса - Головна ОСОБА_2 №186/ОС від 15 лютого 2019 року «Про припинення трудового договору із начальником поїзда (пасажирського), ОСОБА_1 звільнений за п. 2 ст. 36 КЗпП України, по закінченню строку трудового договору. Позивач ОСОБА_1 , як такий працівник, що уклав строковий трудовий договір, підлягав звільненню після закінчення обумовленого договором строку. Звільнення працівника за п. 2 ст. 36 КЗпП України не є звільненням за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, звільнення здійснюється без заяви працівника за наказом власника та без попередження працівника за 2 місяці про наступне звільнення. Наказ про звільнення може бути виданий в останній день дії контракту (строкового трудового договору) або до цього із зазначенням дати звільнення, що обумовлена строком трудового договору (контракту). Окрім того, відповідно до контракту №50 від 17 лютого 2017 року ОСОБА_1 було встановлено рятунок з норми часу для шестиденного робочого тижня і 16 лютого 2019 року у позивача був робочий день. При таких обставинах звільнення позивача з роботи було здійснено з порушенням трудового законодавства, а тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказу (розпорядження) виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса - Головна філії «Пасажирська компанія» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» №186/ОС від 15 лютого 2019 року, поновлення на роботі. Згідно із ч. 1 ст. 235 КЗпПУкраїни у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Тобто, скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку. Так, судом першої інстанції під час здійснення нарахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 дійшов до висновку щодо стягнення такого в межах строку дії контракту. Судова колегія погоджується із таким висновком суду першої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 лютого 2019 року по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі не підлягають задоволенню, оскільки із 16 лютого 2019 року трудові відносини ОСОБА_1 із відповідачем припинилися. Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено. Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а відтак не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Правильність розрахунку, проведеного судом першої інстанції та перевіреного апеляційним судом, не спростовано. Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). Суд першої інстанції відповідно до ст. ст. 89, 263 ЦПК Україниухвалив рішення на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами та випливають із встановлених обставин, та визначив правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, внаслідок чого дійшов законного і обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі немає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 - 384ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу адвоката Стороженко Ольги Петрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено: 12 травня 2021 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький Р.Д.Громік А.І.Дришлюк