Постанова Київський апеляційний суд № 760/24938/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 760/24938/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/5925/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Козленко Г.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 травня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 26 січня 2021 року, встановив: у серпні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 77 569 грн. 86 коп., посилаючись на те, що між сторонами 17 грудня 2009 року було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору станом на 15 серпня 2019 року утворилась заборгованість, яка складається з 39 398 грн. 46 коп. заборгованості за тілом кредиту, 13 226 грн. 83 коп. заборгованості за простроченим тіло кредиту, 20 674 грн. 58 коп. та 100 грн. пені, а також штрафів в розмірі 500 грн. та 3 669 грн. 99 коп.. Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 26 січня 2021 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 39 398 грн. 46 коп. Не погоджуючись з рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що між ним та ОСОБА_1 17 грудня 2009 року було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого відповідач отримала кредитний ліміт на картковий рахунок. Відповідач порушила взяті на себе зобов`язання щодо внесення коштів на погашення кредиту, в результаті чого виникла заборгованість, яка складається з 39 398 грн. 46 коп. заборгованості за тілом кредиту, 13 226 грн. 83 коп. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 20 674 грн. 58 коп. та 100 грн. пені, а також штрафів в розмірі 500 грн. та 3 669 грн. 99 коп. За таких обставин просив суд стягнути на його користь заборгованість в розмірі 77 569 грн. 86 коп. грн. та судовий збір. Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 26 січня 2021 року позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 39 398 грн. 46 коп. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафів, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності. У своїй апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що між сторонами було укладено кредитний договір шляхом приєднання відповідача до Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_1 висловила бажання отримати кредит та власним підписом засвідчила, що він ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами обслуговування кредитних карток «Універсальна». Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 шляхом заповнення Анкети-заяви 01 квітня 2016 року уклала з ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», договір про надання банківських послуг (а.с.110). Зі змісту даної Анкети-заяви вбачається, що відповідач ознайомилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку та погодився з тим, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також відповідачем була підписана Довідка про умови кредитування, з якої вбачається, що сторони погодили умови кредитування, в тому числі розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами та пені (а.с. 111). Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. В ч. 1 та 2 ст. 1054 ЦК України закріплено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Дослідивши та проаналізувавши надані до суду першої інстанції розрахунок заборгованості та виписку по рахунку відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем заборгованість за тілом кредиту (в тому числі простроченим) включає в себе нараховані за користування коштами відсотки. Як вбачається з наданого розрахунку, заборгованість відповідачу нараховувалась банком з листопада 2017 року. З графи розрахунку «Процентна ставка» вбачається, що відсотки за користування кредитом банк нараховував в розмірі 3,6 % щомісяця, що не відповідає погодженим з ОСОБА_1 умовам кредитування. Зі змісту наданої до суду першої інстанції Анкети-Заяви та Довідки про умови кредитування вбачається, що сторони погодили відсоткову ставку в розмірі 2,5%, тоді як нарахування здійснювалось за ставкою 3,6%. Доказів про те, що відповідна відсоткова ставка була погоджена з відповідачем, як і про те, що сторони дійшли згоди щодо зарахування відсотків за користування коштами в тіло кредиту та подальше нарахування відсотків на відсотки, до суду не надано. Крім того, в Довідці про умови кредитування вказано, що пеня за несвоєчасне погашення заборгованості нараховується на кожен день прострочення виходячи з базової процентної ставки поділеної на

30. З наданого до суду розрахунку неможливо встановити за якою саме ставкою (2,5% чи 3,6%), за який період та на який розмір заборгованості позивачем нараховувалась пеня. Також апеляційний суд враховує те, що представник позивача при зверненні з апеляційною скаргою звертав увагу суду на те, що сторонами була погоджена відсоткова ставка в Анкеті-заяві та Довідці про умови кредитування, тоді як у розрахунку застосовував іншу ставку. Твердження скаржника про обов`язок суду провести власний розрахунок заборгованості за умови внесення ним до розрахунку даних, які не відповідають погодженим з відповідачем умовам, є безпідставними. Судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню фактично використані кредитні кошти, а розмір стягнутого тіла кредиту сторонами у справі не оскаржуються. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Положеннями ст. 13 ЦПК України встановлена диспозитивність цивільного судочинства. Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 26 січня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий Судді