Постанова 4806 № 308/12393/20

Справа № 308/12393/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 29 квітня 2021 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого - Джуги С.Д. суддів - Куштана Б.П., Бисаги Т.Ю. з участю секретаря: Микуляк Є.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2020 року у складі судді Дергачової Н.В., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Мукачівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано - Франківськ) та Ужгородський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано - Франківськ) про встановлення факту, що має юридичне значення, - в с т а н о в и в : Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2020 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Мукачівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано - Франківськ) та Ужгородський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано - Франківськ) про встановлення факту, що має юридичне значення. Заперечуючи ухвалу суду, ОСОБА_1 подала на неї апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки така постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у суду не було правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі. Апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції не взято до уваги постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі №260/682/20, натомість помилково взято до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №398/4017/18 (провадження № 14-215цс19), яка не має жодного відношення до поданої апелянтом заяви. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши і дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних мотивів. Відмовляючи у відкритті провадження у цивільній справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що така заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності. З такими висновками погоджується і апеляційний суд, виходячи з наступного. Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Вирішуючи питання про юрисдикцію спору, необхідно з`ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа. Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Як вбачається з матеріалів справи, 24 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження до заінтересованих осіб: Мукачівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано - Франківськ) та Ужгородський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Івано - Франківськ) за якою просила суд: встановити факт неправильності актового запису №74 від 03.02.1956 р. про народження ОСОБА_1 , (на даний час місце зберігання актового запису - Ужгородський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Івано-Франківськ), а саме: в свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 від 03.02.1956 р. ОСОБА_1 щодо відомостей про матір дитини змінити у графі «національність матері дитини» з «українка» на «полька». Обгрунтовуючи подану заяву, ОСОБА_1 вказує на помилковість вказаних відомостей у свідоцтві про її народження у графі «національність матері дитини» та необхідність встановлення факту неправильності актового запису. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як зазначено у постанові Великої палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі 398/4017/18 (провадження № 14-215цс19) актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 49 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України). Актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо (частина друга статті 49 ЦК України). Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України від 1 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (далі - Закон № 2398-VI). Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом ДРАЦС за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган ДРАЦС складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша статті 22 Закону № 2398-VI). Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5 затверджено Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання (далі - Правила), за змістом пунктів 1.1, 1.5 яких внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами ДРАЦС України, проводиться за заявами громадян відділами ДРАЦС у випадках, передбачених чинним законодавством. Підставами для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та рішення, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану; постанова адміністративного суду (підпункти 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 Правил). Таким чином, органи ДРАЦС за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін. Відповідно до частин першої та другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У частині першій статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом. Хоча за змістом частини другої цієї статті зазначений перелік не є вичерпним, проте у судовому порядку можуть бути встановлені тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб (якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення). Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності» від, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99. Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Згідно зі статтею 300 ЦК України особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки. Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні. Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі. Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу. За таких обставин суди першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності. Щодо посилань у заяві ОСОБА_1 на роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 № 12 «Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану», відповідно до яких суд розглядає заяви про встановлення неправильності запису в акті громадянського стану як у випадках невиправлення органами реєстрації актів громадянського стану помилок, допущених при складанні актового запису, так і при відмові зазначених органів внести в ці записи передбачені законодавством зміни (прізвища, імені, по батькові тощо) і доповнення (наприклад, про національність і громадянство батьків). Проте ці роз`яснення не відповідають чинному законодавству України, яким зазначення національності особи в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС не передбачено. Оскільки зазначена постанова була прийнята понад 20 років тому, тобто до прийняття Конституції України та чинних ЦК України, Сімейного кодексу України, ЦПК України, то надані в ній роз`яснення не відповідають чинному законодавству України і не можуть братися до уваги. Твердження в апеляції про помилкове посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №398/4017/18 (провадження № 14-215цс19) не може бути взято до уваги, оскільки в даному випадку застосуванню підлягає саме позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 29 травня 2019 року з подібних правовідносин, що розглядались у справі № 398/4017/18 за результатами розгляду якої з метою формування єдиної правозастосовної практики, Великою Палатою Верховного Суду надано правовий висновок, який в свою чергу, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, суд повинен враховувати при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду, а тому не заслуговують на увагу. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не має. За таких обставин, апеляційну скаргу, відповідно до ст. 375 ЦПК України, слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Виходячи з наведеного та керуючись нормами статей 374, 375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2020 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 11 травня 2021 року. Головуючий: Судді: