Постанова 4824 № 752/8793/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: №22-ц/824/3937/2022 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 травня 2022 року м. Київ Справа № 752/8793/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В., за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Колдіної О.О., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство юстиції України, Дзержинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення, встановив: У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: факту неправильності актового запису №780 від 04.08.1939 року про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Дзержинським районним відділом ЗАГС м. Кривий Ріг - відсутності запису «єврейка» в графі щодо національності матері дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2021 року у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що пояснення, надані в судовому засіданні нею та свідком ОСОБА_4 , є достовірними та достатніми доказами у справі для встановлення судом факту щодо походження особи, та не були спростовані іншими доказами. В судовому засіданні представник заявника ОСОБА_5 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що у травні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме просить: - встановити факт неправильності актового запису №780 від 04.08.1939 року про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Дзержинським районним відділом ЗАГС м. Кривий Ріг - відсутності запису «єврейка» в графі щодо національності його матері - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - доповнити актовий запис № 780 в Книзі записів актів громадянського стану про народження, зробленого Дзержинським районним відділом ЗАГС м. Кривий Ріг від 04.08.1939 р., про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомостями про національність матері дитини, вказавши що мати ОСОБА_3 за національністю - «єврейка». В обґрунтування своїх вимог заявник зазначає, що вона народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області. Її батьком є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Її баба (мати її батька) - ОСОБА_3 (дівоче прізвище - ОСОБА_3 ), народжена ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Кривий Ріг, була за національністю та уродженою єврейкою, сповідувала іудейську віру і проживала на території України, дотримуючись традицій єврейської національності та звичаїв єврейського народу. Померла ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також заявник вказує, що в свідоцтві про народження її батька ОСОБА_2 , яке видано повторно 03.07.1956 року (запис за №780) в графі про національність його матері ОСОБА_3 відсутній будь-який запис. Посилається, на те, що її бабуся з політичних мотивів приховувала свою національну приналежність до єврейського народу, оскільки на той час боялася політичних репресій та утисків. Зазначає, що в позасудовому порядку визнати неправильність чи неповноту запису в акті громадянського стану неможливо, тому просила заяву задовольнити. Розглядаючи справу в порядку окремого провадження та відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 19 липня 2021 року виходив з того, що надані заявницею особисті пояснення та допит свідка не є достатніми доказами на підтвердження походження особи. Будь-яких доказів, які б підтверджували достовірно походження ОСОБА_3 , суду не надано. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права, враховуючи наступне. Статтею 1 ЦПК України встановлено, що Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, які виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Згідно ч. 1 ст. 293 ЦК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України). Частиною 1 статті 315 ЦПК України наведено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядаються судом, який за змістом ч. 2 ст. 315 ЦПК України не є вичерпним, однак у судовому порядку можуть бути розглянуті тільки ті факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення. Вказана норма не передбачає можливості розгляду в порядку окремого провадження заяв про встановлення факту національності. Хоча зазначений у ч.1 ст. 315 ЦПК України перелік справ не є вичерпним, проте за замістом вищенаведених норм процесуального права суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника певні правові наслідки. У даній справі заявник ОСОБА_2 просить встановити факт неправильності актового запису про народження її батька ОСОБА_2 щодо відсутності запису «єврейка» в графі щодо національності його матері ОСОБА_3 , тобто баби заявника, та доповнити актовий запис про народження відомостями про національність, вказавши, що ОСОБА_3 за національністю - «єврейка». Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 49 Цивільного кодексу України). Актом цивільного стану є, зокрема, народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо (частина друга статті 49 ЦК України). Аналогічні за змістом приписи закріплені у статті 2 Закону України від 1 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану». Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом ДРАЦС за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган ДРАЦС складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку (частина перша статті 22 Закону № 2398-VI). Наказом Міністерства юстиції України 12 січня 2011 року № 96/5 затверджено Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, за змістом пунктів 1.1, 1.5 яких внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами ДРАЦС України, проводиться за заявами громадян відділами ДРАЦС у випадках, передбачених чинним законодавством. Підставами для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та рішення, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану; постанова адміністративного суду (підпункти 2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 Правил). Таким чином, органи ДРАЦС за заявою громадян можуть вносити зміни до актових записів на підставі рішень суду, якими встановлено неправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретних змін. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №398/4017/18 зазначено, що питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України від 31 грудня 1991 року № 24 «Про порядок зміни громадянами України національності», відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99. Чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про шлюб ДРАЦС національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про національні меншини в Україні». Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається. Згідно зі статтею 300 ЦК України, особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки. Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні. Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР), кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі. Відмова від фіксації національності в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про ДРАЦС повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону «Про національні меншини в Україні». Національна належність особи, таким чином, є актом її особистого самовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правові відносини такої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, що її посвідчує, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №398/4017/18 дійшла висновку, що заява про встановлення факту неправильності актового запису щодо національності матері заявника не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 року у справі №810/2732/18 про зобов`язання органу ДРАЦС внести зміни до актового запису щодо національності матері заявника, у зв`язку з неможливістю встановлення в судовому порядку фактів щодо належності осіб до певної національності цей спір не підлягає розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й у судовому порядку взагалі. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 337/5247/19, від 25 березня 2020 року у справі № 229/2823/19 , від 18 березня 2020 року у справі № 761/36561/19, відповідно до яких норми ЦПК України не передбачають можливості розгляду в порядку окремого провадження заяв про встановлення факту належності особи до певної національності. Враховуючи викладене, в обраний заявником спосіб факт належності особи до певної національності не встановлюється і не може розглядатись у судовому порядку, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість розгляду даної заяви ОСОБА_2 в порядку окремого провадження та відсутність підстав для задоволення цієї заяви за недоведеністю заявленого факту. Таким чином, суд першої інстанції, розглянувши заяву про встановлення факту неправильності актового запису щодо національності баби заявника в порядку цивільного судочинства, вищевикладеного не врахував, не з`ясував відсутність можливості встановити в судовому порядку факти щодо належності осіб до певної національності. Доводи апеляційної скарги щодо доведення нею, на її думку, факту належності ОСОБА_3 , 1905 року народження, до єврейської національності, колегія суддів відхиляє, оскільки в судовому порядку неможливо встановити факт щодо належності осіб до певної національності. Доводи апеляційної скарги з посиланням на роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 № 12 «Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану», відповідно до яких питання щодо встановлення неправильності в актовому записі про народження, зокрема щодо доповнення відомостей про національність та громадянство батьків, суд вирішує на підставі письмових (архівних матеріалів, відомостей, які містяться в паспорті, інших посвідчень тощо) та інших доказів, що з достовірністю підтверджують заявлену вимогу, колегія суддів також відхиляє, виходячи з наступного. Вимоги пункту 7 цієї постанови, за якими при розгляді справ про встановлення неправильності в актовому записі про народження суди мають враховувати, що він, зокрема, повинен містити відомості про національність і громадянство батьків, а якщо їх не було внесено - актовий запис має бути доповнено, - відповідали законодавству України станом на час прийняття зазначеної постанови. Проте ці роз`яснення не відповідають чинному законодавству України, яким зазначення національності особи в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про ДРАЦС не передбачено. Оскільки зазначена постанова була прийнята понад 25 років тому, тобто до прийняття Конституції України та чинних Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, ЦПК та КАС України, то надані в ній роз`яснення не відповідають чинному законодавству України і не можуть братися до уваги. Відповідно до ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Згідно з п. 1, ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки справа за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту неправильності актового запису про народження щодо національності особи та внесення відповідних змін в актовий запис про народження не підлягає розгляду в судовому порядку, тому ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з закриттям провадження в справі. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374- 379, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2021 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - скасувати. Провадження у справі № 752/8793/20 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство юстиції України, Дзержинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області про встановлення факту, що має юридичне значення, - закрити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 10 червня 2022 року. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Махлай Л.Д. Немировська О.В.