Постанова 4855 № 756/15708/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 756/15708/20 Суддя (судді) першої інстанції: Майбоженко А.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 05 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м.Києва з позовом до Управління патрульної поліції в Запорізькій області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача серії ЕАМ №2831147 від 16 липня 2020 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 статті 122 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн., а провадження у справі закрити. Позов обґрунтовано тим, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є незаконною, оскільки відповідачем не доведений у встановленому законом порядку факт вчинення ним адміністративного правопорушення, рішення про накладення на нього стягнення прийняте без доказів його вини, правопорушення він не вчиняв. Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 05 квітня 2021 року в задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено. Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що на підтвердження правомірності прийнятого рішення відповідачем надано відеозапис з нагрудної камери, в якому відбувається спілкування працівників поліції, позивача, членів його родини після зупинки керованого позивачем транспортного засобу. При цьому, позивачем на відеозаписі не оспорюється те, що він рухався в смузі руху маршрутних транспортних засобів. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Скаргу обґрунтовано тим, що судом помилково доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення зазначено наданий відповідачем відеозапис з нагрудної камери поліцейського, оскільки належним доказом даного правопорушення, виходячи з його природи, в розумінні руху як переміщенню в просторі, є відео, на якому зображується автомобіль, який рухається смугою для маршрутних транспортних засобів. Однак, з диску з відеозаписом вбачається спілкування поліцейського з позивачем під час оформлення адміністративного правопорушення, при цьому автомобіль позивача припарковано на узбіччі, тобто відеозапис не відображає факту адміністративного правопорушення. Таким чином, доказів руху смугою маршрутних транспортних засобів з порушенням ПДР України в матеріалах справи немає. Відповідно до норм статті 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. На виконання вимог вказаної статті справа якнайшвидше, в межах десятиденного строку, призначена до розгляду у відкритому судовому засіданні в з повідомленням сторін способом, що забезпечить їх завчасну обізнаність про розгляд справи та можливість надати заяви по суті справи, пояснення, докази тощо, а саме - електронною поштою згідно статті 268 КАС України. Оскільки сторони до суду не з`явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України.Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 16 липня 2020 року патрульним Управління патрульної поліції в Запорізькій області відносно позивача винесено постанову серії ЕАМ № 2831147 в справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цією постановою до позивача застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн. Зі змісту постанови вбачається, що 16 липня 2020 року о 10 год. 00 хв., позивач, керуючи транспортним засобом «Ravon» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. С. Тюленіна у напрямку моста, що веде до о. Хортиця в м. Запоріжжя, рухався смугою маршрутних транспортних засобів, чим порушив п. 17.1 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 статті 122 КУпАП. Не погоджуючись із діями відповідача щодо прийняття вказаної постанови, вважаючи її протиправною, а свої права порушеними, позивач звернувся у суд із даним адміністративним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до статті 14 зазначеного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п.8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Відповідним дорожнім знаком 5.11 додаток 1 до ПДР позначено «Смуга для руху маршрутних транспортних засобів». Смуга призначена лише для транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами попутно із загальним потоком транспортних засобів. Дія знака поширюється на смугу руху, над якою він встановлений. Дія знака, що встановлений праворуч від дороги, поширюється на праву смугу руху. За п.17.1 ПДР на дорозі із смугою для маршрутних транспортних засобів, позначеній дорожнім знаком 5.8 "Дорога із смугою для руху маршрутних транспортних засобів" або 5.11 "Смуга для руху маршрутних транспортних засобів" забороняються рух і зупинка інших транспортних засобів на цій смузі. Частиною 3 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ч. 1 статті 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Частиною 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: <…> правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, <…> частини перша, друга і третя статті 122, стаття 126 <…>. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Обґрунтовуючи свою позицію, позивач посилався на те, що при притягненні його до відповідальності інспектор патрульної служби діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством, зокрема, не склав протокол про адмінправопорушення. Відповідно до ч. 4 статті 285 КУпАП у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення. У висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України (далі - НКР) щодо застосування положень статті 258 КУпАП під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП (далі - Висновок) зазначено, що випадки розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами на місці вчинення правопорушення визначені статтею 258 КУпАП, в інших випадках справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем вчинення правопорушення, відповідно до статті 276 КУпАП. При цьому варто звернути увагу на те, що словосполучення «на місці вчинення правопорушення», яке містяться у статті 258 КУпАП та словосполучення «за місцем вчинення правопорушення», вжитого у статті 276 КУпАП мають різний правовий зміст. Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У пункті 2.4 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. У згаданому Висновку НКР дійшла висновку: під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП, положення статті 258 КУпАП не застосовуються; винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним. Такий висновок НКР ґрунтувався на тому, що положення статті 258 КУпАП не розповсюджувалися на статтю 122 КУпАП. Окрім того, проаналізувавши п. 2.3 наведеного вище рішення Конституційного Суду України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що Конституційний Суд, говорячи про порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП, мав на увазі виключно випадки застосування скороченого провадження у справах, на які не розповсюджуються вимоги статті 258 КУпАП. Однак, вже після прийняття Конституційним Судом зазначеного рішення, норми КУпАП та, зокрема, статті 258 зазнали змін, в результаті чого на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги ч. 4 статті 258 - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місті вчинення правопорушення. Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення. При цьому, положення ст.ст. 278, 279 КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Згідно ч. 1 статті 247 КпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше. Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 20 травня 2020 року у справа №524/5741/16-а). Відповідно до ч.2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами. Разом з тим, посилання суду першої інстанції на доведеність факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення є необґрунтованим, оскільки не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що на підтвердження правомірності прийнятого рішення відповідачем надано суду відеозапис з нагрудної камери, у якому відбувається спілкування працівників поліції, позивача, членів його родини після зупинки керованого позивачем транспортного засобу. При цьому, позивачем на відеозаписі не оспорюється те, що він рухався в смузі руху маршрутних транспортних засобів, висловлює прохання та вказівки щодо надання йому доказів вчинення саме цього порушення, потім просить обмежитись попередженням, оскільки поспішає до лікарні. Однак, колегія суддів погоджується з твердженням апелянта про те, що судом помилково доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення зазначено наданий відповідачем відеозапис з нагрудної камери поліцейського, оскільки належним доказом даного правопорушення було б відео, на якому зафіксовано автомобіль, який рухається смугою для маршрутних транспортних засобів. Проте, на диску міститься лише спілкування поліцейського з позивачем під час оформлення адміністративного правопорушення, при цьому автомобіль позивача припарковано на узбіччі, тобто відеозапис не відображає факту адміністративного правопорушення. Необґрунтованим, передчасним і таким, що зроблено з порушенням норм ч.2 статті 77 КАС України, є висновок суду щодо того, що позивачем при розгляді справи не було оспорено те, що він рухався в смузі для руху маршрутних транспортних засобів, оскільки процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень. Прохання позивача обмежитись попередженням не може тлумачитись як визнання ним вини, оскільки обставини, зафіксовані на відео, свідчать про його бажання швидше завершити спілкування з поліцейським через поспіх до лікарні. В той же час, сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення (постанова Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №524/5741/16-а). Також колегія суддів зауважує, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. У даному випадку для підтвердження порушення позивачем статті 122 КУпАП відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис спірної події. Проте, як підтверджується матеріалами справи, будь-яких доказів, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 статті 122 КУпАП, крім оскаржуваної постанови, відповідачем не надано. Колегія суддів вважає помилковими посилання суду першої інстанції на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Зважаючи, що судом не встановлено належних доказів, що доводять факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, колегія суддів, на відміну від суду першої інстанції, вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення є протиправною та наявні підстави для її скасування. Відповідно, апеляційний суд погоджується з висновками скаржника про те, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.3 статті 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510,00 грн. не відповідає вимогами чинного законодавства. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи. Отже, протиправним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову. Таким чином при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з`ясовано всі обставини справи, що призвело до невірного по суті вирішення справи. Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 05 квітня 2021 року - скасувати та ухвалити нове. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕАМ № 2831147 від 16 липня 2020 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 122 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн., а провадження у справі закрити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Повний текст рішення виготовлено 11 травня 2021 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев