Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 357/283/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 357/283/21 Суддя (судді) першої інстанції: Орєхов О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського батальйону патрульної поліції в місті Біла Церква УПП в Київській області ДПП сержант поліції Несвідоміна Олександра Павловича про скасування постанови, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до поліцейського батальйону патрульної поліції в місті Біла Церква УПП в Київській області ДПП сержант поліції Несвідоміна Олександра Павловича (далі - відповідач), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача серії ДП18 № 780895 від 13 грудня 2020 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 статті 122 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2021 року в задоволенні даного адміністративного позову - відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що згідно матеріалів справи, зокрема, відомостей приладу «Трукам», ОСОБА_1 здійснив порушення вимог Правил дорожнього руху, перевищивши швидкісний режим руху. Відповідач при складенні постанови про адміністративне правопорушення діяв в межах повноважень та на підставі закону, надав достатньо доказів та довів вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що адміністративного правопорушення ним не здійснювалось, належні та допустимі докази щодо підтвердження скоєння правопорушення у відповідача відсутні. Відповідно до норм статті 286 КАС України (в редакції від 15 грудня 2017 року) адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. На виконання вимог зазначеної статті дану справу терміново призначено до слухання з повідомленням учасників справи. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З досліджених колегією суддів матеріалів справи вбачається, що 13 грудня 2020 року поліцейський батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква управління патрульної поліції в Київській області Департаменту патрульної поліції сержантом поліції Несвідомін О.П. притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 255 грн. за ч.1 статті 122 КУпАП, про що склав постанову серії ДП18 №780895. Підставою для винесення оскаржуваної постанови поліцейський патрульної поліції стало те, що позивач 13 грудня 2020 року о 14 год. 26 хв., керуючи транспортним засобом Nissan X-Trail з номерним знаком НОМЕР_1 , рухаючись за адресою: Київська обл., автодорога Р-04,117 км., с. Шкарівка, рухався в зоні дії знаку 5.45 «початок населеного пункту», зі швидкістю 80 (вісімдесят) км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 30 (тридцять) км на год., чим порушив п. 12.4 ПДР України. Швидкість вимірювалася приладом TruCam ТС 000517. Вважаючи постанову у справі про адміністративне правопорушення незаконною, позивач звернувся з даним позовом до суду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до статті 14 зазначеного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306. Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Згідно п. 12.4. Правил дорожнього руху України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Відповідно до ч.1 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що при притягненні його до відповідальності інспектор патрульної служби діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством. Частиною 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: <...> правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, <...> частини перша, друга і третя статті 122, стаття 126 <...>. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до ч. 4 статті 285 КУпАП у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення. У висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України (далі - НКР) щодо застосування положень статті 258 КУпАП під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП (далі - Висновок) зазначено, що випадки розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами на місці вчинення правопорушення визначені статтею 258 КУпАП, в інших випадках справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем вчинення правопорушення, відповідно до статті 276 КУпАП. При цьому варто звернути увагу на те, що словосполучення «на місці вчинення правопорушення», яке містяться у статті 258 КУпАП та словосполучення «за місцем вчинення правопорушення», вжитого у статті 276 КУпАП мають різний правовий зміст. Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У пункті 2.4 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно- територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. У згаданому Висновку НКР дійшла висновку: під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП, положення статті 258 КУпАП не застосовуються; винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним. Такий висновок НКР ґрунтувався на тому, що положення статті 258 КУпАП не розповсюджувалися на статтю 122 КУпАП. Окрім того, проаналізувавши п. 2.3 наведеного вище рішення Конституційного Суду України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що Конституційний Суд, говорячи про порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП, мав на увазі виключно випадки застосування скороченого провадження у справах, на які не розповсюджуються вимоги статті 258 КУпАП. Однак, вже після прийняття Конституційним Судом зазначеного рішення, норми КУпАП та, зокрема, статті 258 зазнали змін, в результаті чого на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги ч. 4 статті 258 - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місті вчинення правопорушення. Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення. При цьому, положення ст.ст. 278, 279 КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Судом встановлено, що позивач отримав оскаржувану постанову, про що в ній міститься відповідний підпис. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше. Згідно статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами. Разом з тим, відповідно до ч.5 статті 77 КАС якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Так, позивач зазначає про незаконність використання поліцейськими приладів із функціями фото- та відео фіксації не у автоматичному режимі, з чим суд не погоджується з огляду на таке. Лазерний вимірювач швидкості ТruСаm LТІ 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № UА-МІ/І- 2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LТІ 20/20 ТruСаm», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12. Чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Крім того, така процедура як «сертифікація» взагалі не міститься в нормах чинного; законодавства України. Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для ТruСаm визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року N 437 і становить 1 рік. Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення іі результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року №

193. Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/20055, виданого ДП Укрметртестстандарт» від 15 листопада 2020 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTI 20/20 №С0С0517, є придатним до застосування. Необхідно зазначити, що можливість використання виробу «TruCam LTI 20/20» виробництва LaserTechnologylnc. також підтверджується наявністю виданого державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку від 27 вересня 2018 року № 04/02/03/-3008, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam. Враховуючи викладене, впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов`язковим. Використання лазерного вимірювача швидкості TruCam органами Національної поліції України, а саме працівниками управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції започатковано листом першого заступника начальника ДПП Білошицького О.Е. від 04 жовтня 2018 року. Місце для роботи з приладом позначено відповідними дорожніми знаками з метою інформування учасників дорожнього руху про проведення вимірювання швидкісного режиму. Будь-які належні і допустимі докази, які б спростовували правильність здійснених технічним засобом вимірювань швидкості, скаржником надано не було. При цьому, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції, лише висловлено суб`єктивну думку, що не має жодного нормативного та доказового підґрунтя. Не знайшло свого підтвердження на той факт, що позивачем було виконано вимоги ПДР України та знижено швидкість, а посилання позивача на те; що така швидкість була знижена та він їхав з допустимою швидкістю, а саме 60 км/год, жодним чином не підтверджено та належних доказів не надано. Посилання позивача на те, що йому не надано відповідачем можливості скористуватися правовою допомогою, суд оцінює критично, оскільки законом не визнана обов`язкова участь адвоката у випадку розгляду трави про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення, а позивач не був позбавлений права скористатися правовою допомогою засобами телефонного зв`язку. Також позивач не довів, що вчиняв дії, спрямовані саме на прибуття адвоката на місце зупинки транспортного засобу. Наведені обставини підтверджуються відеозаписами з нагрудних камер поліцейських ВС01479 та АІ00126. Натомість із зазначених відео з нагрудних камер поліцейських вбачається, що позивачу було роз`яснено причину зупинки, права водія, а також повідомлено особу поліцейського. Крім того, позивачу було надано для огляду на його вимоги підтвердження вчинення останнім порушення правил дорожнього руху, а саме перевищення швидкості, яке було зафіксоване приладом ТruСаm, а також надано позивачу для огляду свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/20055, виданого ДП «Укрметртестстандарт» від 15 листопада 2020 року та чинного до 15 листопада 2021 року, де лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів ТruСаm LТІ 20/20 №ТС000517, є придатним до застосування. Решта доводів апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються рішення суду, не ґрунтуються на законі та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 122 КпАП України про порушення позивачем пункту 12.4 Правил дорожнього руху. Системний аналіз вищевказаних норм чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством України, а постанова про адміністративне правопорушення від 13 грудня 2020 року серії ДП18 № 780895 за формою відповідає вимогам Кодексу України про адміністративні правопорушення. З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що під час встановлення адміністративного правопорушення, а також накладення адміністративного стягнення на позивача, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Отже, доводи апелянта не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 272, 286, 308, 315, 316, 321 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Повний текст рішення виготовлено 11 травня 2021 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев