Постанова 4854 № 420/940/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/940/21 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І. О., суддів Стас Л. В., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року про повернення позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Арцизької районної державної адміністрації в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В: 22 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Управління соціального захисту населення Арцизької районної державної адміністрації в Одеській області, в якому просив визнати протиправною відмову від 29.12.2020 року №С-51 у непроведенні перерахунку та ненарахуванні і невиплаті недоотриманої разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій, за період з 2015-2020 роки та зобов`язати здійснити перерахунок, нарахування і виплату позивачу недоплаченої разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій за період з 2015-2020 роки у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року позов ОСОБА_1 було залишено без руху. Суд першої інстанції, серед іншого, вказав, що, всупереч вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, позивачем не надано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. 15.02.2021 року позивач подав заяву про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування цієї заяви позивач зазначив, що про порушення своїх прав дізнався лише у грудні 2020 року, коли побачив висновки Верховного Суду, викладені в рішенні від 29.09.2020 року у справі №440/2722/20, де проводився аналіз Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Також позивач наголошує, що не має юридичної освіти, не знає особливостей виплат щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та розраховував на принцип належного урядування. Розглянувши дану заяву про поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції, визнавши вказані підстави для поновлення строку неповажними, прийняв ухвалу, якою позов ОСОБА_1 повернув позивачу. Повертаючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, згідно ч.4 ст. 17 - 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги, а відтак перебіг шестимісячного строку звернення до суду починається з 30 вересня відповідного року. З урахуванням обставин звернення позивача до суду в січні 2021 року, суд дійшов висновку про пропуск, останнім, шестимісячного строку, встановленого ч.2 ст. 122 КАС України, в частині позовних вимог, що стосуються періоду 2015-2019 років. Суд першої інстанції відзначив, що вказана грошова виплата є періодичним платежем, тому про порушення своїх прав позивач мав можливість дізнатися під час отримання такої виплати у розмірі, з яким він не погоджується, ще протягом 2015-2019 років. Суд критично поставився до доводів позивача про те, що він не має юридичної освіти, не знає особливостей виплат щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, зазначивши, що нерозуміння або незнання законодавства не свідчить про наявність поважних причин для поновлення процесуального строку. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі в частині позовних вимог, що стосуються періоду 2015-2019 років. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник продовжує наполягати на тому, що саме у грудні 2020 року дізнався про порушення своїх прав та що виплати не проводяться у відповідності до закону. З метою досудового врегулювання спору, позивач звернувся до суб`єкта владних повноважень з відповідною заявою про здійснення перерахунку, нарахування та виплати недоотриманої разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій за період з 2015-2020 роки, однак отримав відмову, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом. З посиланням на вимоги ч.4 ст.122 КАС України, вважає, що для звернення до суду з даним позовом, необхідно застосувати тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Скаржник також посилається на практику Верховного Суду, яка свідчить про те, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії за минулий час, яку особа не отримувала, у зв`язку з не проведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає, а тому доходить аналогічного висновку щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій. Відзив на апеляційну скаргу від суб`єкта владних повноважень не надходив. У зв`язку з поданням апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, відповідно до ч.2 ст. 312 КАС України, справа розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на таке. 31 березня 2021 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 240/12017/19 (адміністративне провадження № К/9901/15971/20) ухвалив постанову, в якій застосував шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справі про перерахунок та виплату заборгованості з пенсії. При цьому, Верховний Суд вважав, що з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. У цій справі Верховний Суд також відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 року у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 (касаційне провадження № К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження № К/9901/36805/18), а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18). Отже, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції та вирішуючи питання пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог, що стосуються періоду 2015-2019 років, колегія суддів керується висновком Верховного Суду, викладеного у вказаній вище справі № 240/12017/19. Так, відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії). Верховний Суд вказує, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття дізнався та повинен був дізнатись. Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Згідно з ч. 4 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Досліджуючи питання коли, у межах спірних правовідносин, ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав на отримання у належному розмірі разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій за період з 2015-2019 років, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що це є 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Є обґрунтованим посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, викладених у постанові від 06.02.2018 року у справі №607/7919/17, в яких суд найвищої інстанції встановив, що 30 вересня поточного року це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Отже, перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога. У зв`язку з цим, посилання скаржника в апеляції на те, що він дізнався про порушення своїх прав у грудні 2020 року є безпідставними та необґрунтованими. Також у доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 , з посиланням на вимоги ч.4 ст.122 КАС України, вважає, що для звернення до суду з даним позовом, необхідно застосувати тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Відповідаючи на даний довід апеляції колегія суддів бажає зазначити таке. Як вже було вказано вище, кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата разової грошової допомоги до 5 травня і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована є 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата відповідної допомоги. Тобто, в будь-якому разі, розмір разової грошової допомоги до 5 травня остаточно відомий особі до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата відповідної допомоги. Відтак, отримання ОСОБА_1 рішення від суб`єкта владних повноважень у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру разової грошової допомоги до 5 травня, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Суд апеляційної інстанції також не приймає посилання скаржника на практику Верховного Суду, яка свідчить про відсутність строкового обмеження звернення до суду у межах спірних правовідносин, оскільки у вказаній вище постанові від 31 березня 2021 року (справа № 240/12017/19) Верховний Суд відступив від відповідних висновків Верховного Суду, застосувавши строк звернення до суду. У доводах апеляції скаржник також вказує, що не має юридичної освіти, не знає особливостей виплат щорічної разової допомоги до 5 травня та розраховував на принцип належного урядування. Колегія суддів, погоджуючись з судом першої інстанції, вважає, що такий довід не може свідчити про поважність пропуску строку звернення до суду. Відповідно до абз.2 ст.68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Слід зазначити, що обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt, згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує. Згідно з ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Таким чином, позивач не вказав причини непереборного та об`єктивного характеру, що заважали йому своєчасно звернутися за захистом своїх прав до суду. Згідно з практикою ЄСПЛ для забезпечення оптимального співвідношення права на доступ до правосуддя та принципу правової визначеності у процесі прийняття судом рішення про поновлення строку на звернення до суду мають враховуватися: 1) особливі обставини кожної конкретної справи у системному зв`язку з причинами пропуску строку на звернення до суду; наявність причин непереборного та об`єктивного характеру пропуску строку на звернення до суду; 2) характер права, для захисту якого надійшло звернення до суду, та його значення для сторін; 3) період, який минув з моменту пропуску строку, правові наслідки його поновлення або не поновлення; 4) наявність публічного (суспільного та, меншою мірою, державного) інтересу у справі; 5) фундаментальність значення справи для судової та правозастосовної практики. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії») право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У відповідності до ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст. ст. 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року про повернення позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Арцизької районної державної адміністрації в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Доповідач суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 12.05.2021 року.