Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/144/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4074/21 Справа № 212/144/21 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 212/144/21 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання: Євтодій К.С. сторони: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «Суха Балка», розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року,яке ухвалене суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 лютого 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві. Позов мотивовано тим, що з чоловіком позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання ним трудових обов`язків гірничого майстра шахти імені Фрунзе Рудника «Суха Балка», правонаступником якого є відповідач, стався нещасний випадок, внаслідок ішемічної хвороби серця,ускладненою гострою коронарною недостатністю ОСОБА_2 помер. Відповідно до Акту форми Н-1 «Про нещасний випадок» № 63 від 01 грудня 1995 року причиною нещасного випадку визнано: ішемічна хвороба серця, ускладненою гострою коронарною недостатністю. Внаслідок смерті чоловіка позивачці завдано моральної шкоди, вона втратила рідну їй людину, зазнала великі душевні страждання, залишилась без підтримки чоловіка, що спричиняє їй моральні страждання та хвилювання і на теперішній час. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 300 000,00 гривень, яку просить стягнути з відповідача на її користь, без утримання податків та зборів. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 200 000,00 гривень, без урахування податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави судовий збір в розмірі 2000, 00 гривень. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивачки, просить збільшити її розмір до заявленої у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивачки та принципу розумності, виваженості і справедливості. Втрата чоловіка є втратою, що не може бути відновлена, а тому душевні страждання позивачки будуть тривати і надалі, що свідчить про їх безстроковість. Смерть чоловіка призвела до хвилювання, порушення нормальних життєвих зв`язків, Після його загибелі, нормальні життєві стосунки позивачки були знищені, вона до теперішнього часу відчуває почуття туги та самотності. При цьому, наводить в апеляційній скарзі судову практику з розгляду аналогічних справ про відшкодування моральної шкоди завданої смертю працівника на виробництві. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України, критеріїв, і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «Суха Балка», ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову позивачці в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що діючим на той час законодавством не було передбачено відшкодування моральної шкоди членам сім`ї потерпілого, а статтею 440-1 ЦК Української РСР була передбачена можливість відшкодування моральної шкоди лише тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Також, зазначає, що нормами ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивачки на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю чоловіка на виробництві, адже таке право передбачено нормами ЦК України, в редакції 2004 року, посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року справа № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19), на яку суд першої інстанції не звернув уваги. Вважає, що позивачкою факт заподіяння моральних страждань та обґрунтування розміру моральної шкоди не підтверджені достовірними доказами. У відзиві на апеляційну скаргу позивачки, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ПАТ «Суха Балка» просить апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, як необґрунтовану, апеляційну скаргу відповідача - задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення про відмову позивачці в задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, апеляційну скаргу позивачки - задовольнити, змінивши рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на її користь, просить збільшити її розмір до заявленої нею у позові. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «Суха Балка» Цуканову Н.В., яка наполягала на доводах апеляційної скарги відповідача, просила її задовольнити та заперечувала проти доводів апеляційної скарги позивачки, просила залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційних скарг та відзивів на них, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 ( а.с.09), який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 47 років (а.с. 08). З ОСОБА_2 20.11.1995 року, під час виконання ним трудових обов`язків гірничого майстра шахти імені Фрунзе Рудника «Суха Балка», правонаступником якого є відповідач, стався нещасний випадок, внаслідок ішемічної хвороби серця, ускладненою гострою коронарною недостатністю, ОСОБА_2 помер. Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневого РВК міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24.11.1995 року, актовий запис № 2096, ОСОБА_2 помер у віці 47 років, причина смерті - хронічна ішемічна хвороба серця (а.с.8). По факту нещасного випадку був складений акт форми Н-1 № 63 про нещасний випадок, відповідно до висновків якого нещасний випадок, внаслідок якого загинув ОСОБА_2 , стався ІНФОРМАЦІЯ_1 о 18 годині 15 хвилин, причиною нещасного випадку зазначено: ішемічна хвороба серця, ускладнена гострою коронарною недостатністю (а.с. 12). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та покладаючи обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 працював на шахті імені Фрунзе Рудника «Суха Балка», правонаступником якого є ПрАТ «Суха Балка», і смерть його настала ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання ним трудових обов`язків, в результаті нещасного випадку 20 листопада 1995 року, тому його дружині має бути відшкодовано моральну шкоду на підставі статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне. У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками Конституційного Суду України закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. Події, які стали підставою на відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 мали місце до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності ЦК України, тому з огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР, в редакції 1963 року. Згідно зі статтею 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Необхідною умовою виникнення зобов`язання по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди, є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою в праві прийнято розуміти всяке применшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не визначає її поняття. Визначення цього поняття міститься в правових нормах спеціальних законів, що регулюють певні види суспільних відносин і передбачають право громадян та організацій на відшкодування моральної (немайнової) шкоди (наприклад, статті 1, 33, 34 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», стаття 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», стаття 24 Закону «Про захист прав споживачів», стаття 44 Закону «Про авторське право і суміжні права», стаття 12 Закону «Про охорону праці» та ін.). Разом з тим, враховуючи особливості правового регулювання суспільних відносин цими законодавчими актами, у відповідних нормах про поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлюються і різні її критерії. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. У вказаній статті міститься пряма вказівка на те, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянинові або організації діяннями іншої особи, і порушила їх законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду. Порушення законних прав, указаних в законі осіб, завжди є протиправним. Отже, неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні. У статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, виявляється дія принципу генерального делікту, закріпленого в статті 440 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, в силу якого заподіяння шкоди признається протиправним, якщо особа не була управоважена на її заподіяння. Стаття 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Оскільки моральна шкода, завдана позивачці у зв`язку зі смертю її чоловіка в результаті нещасного випадку на виробництві, не відшкодовується ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», ні на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ні Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 427, така моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносинЦК Української РСР, в редакції 1963 року. Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної(немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних,душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з того, що смерть ОСОБА_2 сталася під час виконання ним трудових обов`язків, внаслідок нещасного випадку, у зв`язку із чим обґрунтовано поклав обов`язок відшкодувати позивачці шкоду, завдану смертю ОСОБА_2 на ПАТ «Суха Балка», як правонаступника шахти імені Фрунзе рудника «Суха Балка». Оскільки нещасний випадок, внаслідок якого загинув чоловік позивачки ОСОБА_1 , стався ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання ним трудових обов`язків, тобто до набрання чинності ЦК України, що надало позивачці право на відшкодування моральної шкоди, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватись положення статті 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року,в зв`язку з чим, вважає безпідставними доводи представника відповідача про те, що нормами ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивачки на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю чоловіка, внаслідок смерті на виробництві, адже таке право передбачено нормами ЦК України, в редакції 2004 року. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі 210/2271/19. Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя. Факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку з втратою близької людини встановлений в судовому засіданні. Зокрема, позивачка, у зв`язку із втратою чоловіка, переживає душевні та психологічні страждання, позбавлена можливості отримувати від нього піклування та матеріальну допомогу, що тягне за собою порушення її нормальних життєвих зв`язків та докладання з її боку додаткових зусиль для організації свого життя. Судом першої інстанції встановлений й причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача - втрата життєвих зв`язків позивачки з рідною людиною. З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачці. Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що нормами ст. 440-1 ЦК України, в редакції 1963 року, не передбачалося право позивача на відшкодування моральної шкоди, завданою смертю чоловіка на виробництві, адже таке право передбачено нормами ЦК України, в редакції 2004 року, з посиланням на позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2020 року справа № 210/57/19 (провадження № 61-16622св19), оскільки правовідносини у даній цивільній справи не є подібними з правовідносинами у справі, яка переглядається. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь ОСОБА_1 , який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди " № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнали позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Колегія суддів, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивачки, характер психологічної травми, яку вона отримала у зв`язку зі смертю рідної людини, конкретні обставини по справі, істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивачки яка втратила турботу та підтримку близької людини, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, вважає що визначений розмір моральної шкоди, відповідає засадам розумності, виваженості. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги позивачки про те, що розмір стягнутої моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає безпідставними. Доводи, викладені в апеляційних скаргах зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги позивачки ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 лютого 2021 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 11 травня 2021 року. Головуючий: Судді: