Постанова 4803 № 212/1169/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4783/21 Справа № 212/1169/21 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. секретар судового засідання-Голуб О.О. сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач- Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат», розглянувши у відкритому судовому засіданні,в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2021 року, ухваленого суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 12 березня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У лютому 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» (далі - Відповідач) про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`я в розмірі 240000 грн. В обґрунтування позову зазначив, що, працюючи в період часу з 01.09.2010р. по 06.02.2012р. - на посаді підземного електрослюсаря (слюсаря) чергового та з ремонту устаткування Шахтомонтажного управління Сервісного управління з ремонту та монтажу шахтного обладнання ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», правонаступником якого на сьогоднішній день є Публічне акціонерне товариство «Криворізький залізорудний комбінат» (надалі - Відповідач ПАТ «Криворізький залізорудний комбінат»), у відповідності до своїх професійних обов`язків, виконував роботи в підземних умовах шахти, у зоні діючих машин і устаткування, де через випадки порушення провітрювання гірничих виробок та несистематичного використання комплексу пилоподавлення, запиленість повітря робочої зони на робочих місцях перевищувала гранично допустиму концентрацію. Окрім того, виконувані роботи характеризувались важкою фізичною працею з причин того, що не завжди була можливість застосовувати засоби малої механізації, внаслідок обмеженості робочого простору. Працюючи раніше на підприємстві Відповідача в період часу з 10.03.2000р. по 01.09.2010р. - на посаді підземного електрослюсаря чергового та з ремонту устаткування Гірничого цеху Криворізького державного залізорудного комбінату та у Шахтомонтажному управлінні ВАТ «Кривбасзалізрудком», ОСОБА_1 , виконував роботи, які згідно з даними санітарно-гігієнічної характеристики його умов праці за №19 від 15.03.2010р. підготовленої ДСЕС «Жовтнева районна санітарно-епідеміологічна станція м. Кривого Рогу», також характеризувалися запиленістю повітря робочої зони, що перевищувала гранично допустиму концентрацію та важкою фізичною працею, яка перевищувала гранично допустиму норму. У зв`язку із заподіянням шкоди, Позивач 22.02.2012 року, вперше, пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), за результатами якого йому було визначено сукупний ступінь втрати професійної працездатності - 40%, з яких 20% по радикулопатії, 20% по ХОЗЛ з 20 лютого 2012 року - безстроково, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, виробах медичного призначення, що підтверджується довідкою «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім`я Позивача. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що тривалий час переносить глибокі моральні страждання, що позбавляє ії нормальних життєвих зв`язків і вимагає додаткових зусиль. Вказав, що покращення в стані здоров`я не відбувається, з кожним днем відчуває лише погіршення в стані здоров`я. Змінився рівень життєвої діяльності і необхідно прикладати багато зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у розмірі 240000,00 гривень, яку просив стягнути з відповідача. Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, в період роботи позивача на підприємстві, позивач втратив своє здоров`я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що протягом тривалого часу відчуває дискомфорт в житті. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодженням здоров`я, задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100000 гривень (сто тисяч гривень) 00 копійок, без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» на користь держави України судовий збір в розмірі 1000 гривень 00 копійок. В решті позовних вимог відмовлено. Представник позивача, адвокат Меланчук І.В., не погоджуючись з ухваленим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 . Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які останній відчуває через отримане на підприємстві відповідача професійне захворювання, наслідком якого стала стійка безстрокова втрата професійної працездатності в ступені 40% з 20.02.2012 року. Представник позивача вважає, що судом не повністю враховано, що внаслідок отриманого професійного захворювання у позивача порушено нормальні життєві зв`язки, що останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, постійно повинен докладати зусиль та витрачати час для організації свого життя, що позивач постійно відчуває дискомфорт через отримане професійне захворювання, що негативно позначається на душевному та фізичному станах позивача, що професійне захворювання отримано позивачем з вини відповідача, який не виконав обов`язку про створенню нешкідливих умов праці. Скаржник вважає, що наведені обставини, поряд зі значним ступенем вини Відповідача у спричиненні шкоди та конституційною значимістю здоровя, як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється Державою, вказують на повну обґрунтованість вимог Позивача, в тому числі і в частині заявленого розміру відшкодування моральної шкоди, який визначено Позивачем з урахуванням розміру мінімальної зеробітної плати та ступеня втрати працездатності, що свідчить про домірність розміру заявленого відшкодування спричиненій шкоді, що не було враховано судом. У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача, відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. 11.05.2021 року перед початкому судового засідання від представника позивача Меланчука І.В. надійшла заява про проведення апеляційного розгляду за його і позивача ОСОБА_1 відсутності, в якій також зазначено прохання сторони позивача про задоволення апеляційної скарги в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача Савченка П.П. , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника позивача Меланчука І.В. з викладених у відзиві підстав, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що Позивач ОСОБА_1 у період часу з 10.03.2000 року по 29.08.2012 рік працював на ПАТ «Кривбасзалізрудком» за різними професіями та спеціальностями: на, тобто перебував у трудових правовідносинах з Відповідачем, що підтверджується трудовою книжкою та не оспорюється сторонами по справі. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №3 від 06 лютого 2012 року, щодо хворого ОСОБА_1 , а саме в пункті 16 Акту, зазначено, що професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи на підприємствах, в тому числі у відповідача, позивач виконував роботи, характеризувалися запиленістю повітря робочої зони, що перевищувала гранично допустиму концентрацію та важкою фізичною працею, яка перевищувала гранично допустиму норму. В пункті 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №3 від 06 лютого 2012 року, зазначено осіб, які порушували законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: професійні захворювання отримані Позивачем, внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку керівництва Відповідача, яке порушило вимоги ст.153 КЗпП України, ст.13 Закону України «Про охорону праці». Судом встановлено, що позивач 22.02.2012 року, вперше, пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), за результатами якого йому було визначено сукупний ступінь втрати професійної працездатності - 40%, з яких 20% по радикулопатії, 20% по ХОЗЛ з 20 лютого 2012 року - безстроково, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, виробах медичного призначення, що підтверджується довідкою «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги», виданою на ім`я Позивача. Судом встановлено, що загальний стаж роботи позивача, станом на 06 лютого 2012 року становив 39 років 4 місяці, в тому числі в умовах пилу 26 років 5 місяців та 18 років 2 місяці в умовах важкої праці, що зазначено в пункті №12 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання №3 від 06 лютого 2012 року, щодо хворого ОСОБА_1 . В судовому засідання судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у відповідача у період часу з 10 березня 2000 року по 29 серпня 2012 року, що становить 12 років та 5 місяців. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, керувався нормами статей ст.ст.153, 237-1, КЗпП, України, ст.ст.23, 1167 ЦК України й виходив з того, що відповідач є особою, яка повинна нести відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 , оскільки професійне захворювання отримано ним, зокрема і під час виконання трудових обов`язків на підприємстві відповідача,де порушувалися норми з безпеки праці. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, та не погоджується із доводами представника позивача щодо заниженого розміру моральної шкоди, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року «Кечко проти України» у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року , абз.9 п.5 встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Згідно п.3 ч.1ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» від14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до статті 153 КЗпП України з забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманим ним на підприємстві відповідача професійним захворюванням. Колегія суддів погоджується із визначеними судом першої інстанції розмірами відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, які визначені ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, характер і тривалість моральних страждань позивача, обставини виникнення професійного захворюваня, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, ступінь втрати професійної працездатності, вперше та безстроково з 22.02.2012 року - 40%, що свідчить про неможливість відновлення здоров`я позивача у майбутньому, тривалість роботи на підприємстві відповідача в шкідливих умовах праці- 12 років 5 місяців, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив до відшкодування моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., з розміром, якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції. Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. В зв`язку з чим, колегія судів не бере до уваги доводи апеляційної скарги представника позивача Меланчука І.В. про те, що розмір стягнутої судом моральної шкоди є надто заниженим. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. Оскільки судове рішення залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга представника позивача Меланчука І.В. підлягє залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 березня 2021 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 11 травня 2021 року. Головуючий: Судді: