Постанова 4851 № 480/5326/20

Головуючий І інстанції: Л.М. Опімах ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2021 р. Справа № 480/5326/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Чалого І.С., суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.01.2021, м. Суми, повний текст складено 12.01.21 по справі № 480/5326/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області про визнання дій протиправними, стягнення недоплаченої суддівської винагороди, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила суд визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 31 липня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 230 грн 00 коп щомісяця; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на користь судді Конотопського міськрайонного суду Сумськ області ОСОБА_1 суму недоплаченої суддівської винагороди період з 18 квітня 2020 року до 31 липня 2020 року в розмірі 131 506 грн 56 коп; допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівські винагороди за один місяць; зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України Сумській області як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказала, що поза увагою Сумського окружного адміністративного суду залишився той факт, що правовідносини, які виникли між нею та ТУ ДСА України в Сумській області з приводу виплати суддівської винагороди врегульовані нормами Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Стверджує, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України. Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 працює суддею Конотопського міськрайонного суду Сумської області з 29 березня 2004 року. Наказом голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 01.04.2015 № 4-б позивачці встановлено щомісячну доплату за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу судді. Наказом голови Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24.04.2018 р. № 4-б позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу (а.с.7,8,9). Учасниками справи не заперечується та обставина, що за період з 18 квітня 2020 року до 31 липня 2020 року позивач отримувала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж передбачено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", внаслідок чого їй не було доплачено суддівської винагороди на загальну суму 131056,56 грн. Вказане також підтверджується довідкою про розмір нарахованої суддівської винагороди, виданою ТУ ДСА України в Сумській області від 30.07.2020 № 04-104/20 (а.с.11). Не погодившись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з18 квітня 2020 року по 31 липня 2020 року із застосуванням обмеження, позивач звернулася до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період норма Закону про обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню при нарахування та виплаті позивачці суддівської винагороди. ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року N 553-IX, що, у свою чергу, відповідає принципу збалансованості бюджетної системи України, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, за яким повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які у поєднанні (системному зв`язку) дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій. Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України. За таких обставин, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Колегія суддів акцентує увагу, що зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися, отже законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було. Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (надалі - Закон № 553-ІХ), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)". Колегія суддів з цього приводу зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як-от як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили. Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 553-ІХ. На такий аспект законодавчого регулювання та правозастосування звернув увагу Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік "доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Натомість, відповідач всупереч приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно обмежив розмір суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня по 31 липня 2020 року (дату, визначену позивачкою у позові) виплачував зазначену винагороду в обмеженому розмірі. З наведених вище підстав, колегія суддів уважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553 змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди в частині його зменшення у зв`язку з запровадженням карантинних заходів. Колегія суддів зазначає, що оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір винагороди судді за приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України не регулюється, то розмір суддівської винагороди станом як на 18 квітня 2020 року, так і в подальшому у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися виключно за положеннями статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Відповідач навіть після набрання чинності Законом № 553 та доповненням Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч. 2 ст. 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Натомість, останній жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді не містить. З огляду на викладене, апеляційний суд уважає слушними доводи апеляційної скарги позивачки, у зв`язку з цим дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування вимог статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України. На противагу висновку суду першої інстанції про те, що ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом N 553-IX, слід зазначити, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів. Аргументи відповідача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, а тому у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала виконанню, колегія суддів уважає помилковими . З цього приводу суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони. Від так ухвалення Конституційним Судом України рішення, яким визнано неконституційним положення Закону України "Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, ще раз підтверджує правомірність висновків суду про протиправність дій відповідача в обмеженні виплати суддівської винагороди, але до спірних правовідносин в цій справі необхідно застосовувати спеціальне законодавство (статтю 135 Закону № 1402-VIII) та норми Конституції України як прямої дії. Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, від 11 березня 2020 року № 4-р/2020). Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020). Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів, що не враховано судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення. Враховуючи викладене вище, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та вважає, що позовні вимоги належать до задоволення в повному обсязі з урахуванням заявленого способу захисту в частині того, що заявлена до стягнення сума 131 506 грн 56 коп не є спірною та підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та не враховано норми статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", які мають бути застосовані до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової про задоволення позову ОСОБА_1 вимоги зобов`язати відповідача як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання такого відповідача подати звіт про виконання судового рішення. З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 по справі № 480/5326/20 скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області щодо нарахування та виплати судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 31 липня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47 230 грн щомісяця. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на користь судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області ОСОБА_1 суму недоплаченої суддівської винагороди період з 18 квітня 2020 року до 31 липня 2020 року в розмірі 131 506 (сто тридцять одна тисяча п`ятсот шість грн) 56 коп. В задоволенні заяви про зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач І.С. Чалий Судді Г.Є. Бершов В.В. Катунов