Постанова 4850 № 360/795/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 травня 2021 року справа №360/795/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Павлова Павла Борисовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 р. у справі № 360/795/21 (головуючий І інстанції О.В. Захарова ) за позовом Павлова Павла Борисовича в інтересах ОСОБА_1 до Передільської сільської ради Щастинського району Луганської області, Виконавчого комітету Передільської сільської ради Щастинського району Луганської області, Комісії з обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, яка утворена Передільською сільської радою Щастинського, Командувача об`єднаних сил Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: Павлов Павло Борисович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Передільської сільської ради Щастинського району Луганської області, Виконавчого комітету Передільської сільської ради Щастинського району Луганської області, Комісії з обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, яка утворена Передільською сільської радою Щастинського, Командувача об`єднаних сил Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі п. 3 ч. 4 с.169 КАС України. Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що повноваження на звернення до суду були підтверджені довіреністю яка надавала йому право представляти інтереси в будь-яких установах, підприємствах та організаціях з усіх питань пов`язаних з розпорядженням та експлуатацією (користуванням) належної довірителю 1/ 2 частки садового будинку, подавати та одержувати від його імені заяви, довідки, а також виконувати всі інші юридично значимі дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності, узгоджувати від його імені всі питання, які можуть виникнути в процесі реалізації цієї довіреності, розписуватися за нього, у тому числі підписувати заяви, про які зазначено вище, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для повернення позову. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Суд першої інстанції в обґрунтування ухвали про повернення позовної заяви зазначив, що повноважень на право Павлова П.Б. представляти інтереси ОСОБА_1 в суді довіреність від 21.10.2016 № 845 не містить. Отже, додана до позовної заяви копія довіреності не є належним документом, що посвідчує повноваження Павлова П.Б. представляти інтереси ОСОБА_1 . Згідно ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.2 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Позовна заява подана та підписана представником позивача адвокатом Павловим П.Б. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 57 Кодексу адміністративного судочинства України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. Згідно п.1 ч. 1 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України, повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної особи. Згідно п. 4 ст. 59 Кодексу адміністративного судочинства України, повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Відповідно до частини 1, 2 статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Відповідно до п. 2, 4 ч.1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Отже, з урахуванням положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваження адвоката, як представника підтверджуються довіреністю або ордером, які мають містити застереження щодо повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії. При цьому, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги - це письмова або у визначених законом випадках усна домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина 3 статті 27 Закон № 5076-VI), в тому числі й презумпція правомірності договору, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). У договорі про надання правової допомоги закріплюється обсяг повноважень адвоката, а також вказуються обмеження щодо вчинення певних дій. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. За частиною 3 та 4 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов`язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій. Суд зазначає, що виходячи зі змісту частин 1, 3 статті 26 Закону №5076-VI, довіреність або ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) на підставі вже укладеного договору. Тобто, ордер та довіреність є документом, який лише посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги, при цьому, увесь обсяг повноважень адвоката діяти від імені клієнта обумовлюється предметом договору про надання правової допомоги та колом визначених в ньому повноважень адвоката. Зазначена правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного суду від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі №817/66/16 зазначено, що оскільки адвокатська діяльність позивачки в установленому законом порядку не припинена, укладення договору про надання правової допомоги слід вважати її професійним обов`язком, передбаченим законом. Аналізуючи положення статей 26 та 27 Закону № 5076-VI суд дійшов висновку, що надання правової допомоги адвокатом без укладення договору в письмовій формі, зокрема лише на підставі довіреності, не допускається, окрім випадків, передбачених частиною другою статті 27 цього Закону України «Про адвокатську діяльність». Як вбачається з матеріалів справи, адвокатом Павловим Павлом Борисовичем, як представником ОСОБА_1 , при зверненні з позовом до суду першої інстанції не було подано відповідного договору. Суд не приймає посилання про укладення усного договору, оскільки випадки в яких договір про надання правової допомоги може вчинятися усно визначений ч. 2 ст.27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, до який зазначений у справі випадок не відноситься. При цьому, як свідчать матеріали справи, такий договір укладено лише в березні 2021 року на підставі чого виписано ордер, тобто вже після звернення до суду першої інстанції та прийняття судом першої інстанції судового рішення про повернення позовної заяви. Крім того, у постановах Великою Палатою Верховного Суду наголошено, що звернення до суду з використанням правничої допомоги інших осіб, зокрема адвоката, при реалізації права на справедливий суд (стаття 1312 Конституції України, статті 16, 57 Кодексу адміністративного судочинства України та стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») передбачає надання до суду належних доказів дійсної волі особи, що є учасником справи, на уповноваження іншої особи на право надання правничої допомоги. Такі докази повинні виключати будь-які сумніви стосовно справжності та чинності такого уповноваження на момент вчинення певної процесуальної дії (докази подаються в оригіналі або у формі копії, якісно оформленої особою, що є учасником справи, із зазначенням назви судового органу, у якому надається правова допомога позивачу), а також стосовно охоплення такої дії дійсним колом повноважень представника, делегованих йому особою, що реалізує право на справедливий суд. Представник повинен демонструвати повагу до суду, підтверджуючи наявність повноважень на представництво, а також не позбавляти довірителя права знати про дії представника. Правова позиція аналогічного змісту відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 №9901/847/18. З копії нотаріальної довіреності від 21.10.2016 № 845 вбачається, що вона видана на право представляти інтереси з питань розпорядження, користування та експлуатації належного йому на праві власності 1/2 часткою садового будинку. Проте, помножень представляти інтереси в суді довіреність не містить. Викладені обставини свідчать про відсутність у адвоката на час звернення з позовною заявою права на представництво інтересів позивача у суді. Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, сформульовану в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31) де зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у пункті 55 справи "Креуз проти Польщі", що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95). Згідно п. 3 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. З аналізу наведених норм вбачається, що позовна заява повертається якщо вона підписана особою, яка не має права її підписувати. Враховуючи, що адвокат, як представник позивача, яким підписано позовну заяву, не надав суду першої інстанції належного підтвердження своїх повноважень щодо його представництва у суді та права підпису процесуальних документів, суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, на підставі пункту 3 частини 4 статті 169 КАС, як таку, що підписана особою, яка не має права її підписувати, не допустив порушень норм процесуального права. Міркування і твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС повернення позовної заяви з огляду на підписання її особою, повноваження якої не підтверджені на здійснення представництва,не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом, не є обмеженням доступу позивача до правосуддя та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на судовий захист шляхом судового розгляду справи учасником справи особисто або через представника. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін. Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Павлова Павла Борисовича в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 р. у справі № 360/795/21 - залишити без задоволення. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 р. у справі № 360/795/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено та підписано 12 травня 2021 року. Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв Судді: І.В. Геращенко Г.М. Міронова