Постанова 4824 № 372/2594/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4546/2021 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2021 року м. Київ Справа № 372/2594/20 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді-доповідача Ящук Т.І., суддів Махлай Л.Д., Немировської О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області, яка подана представником Роменською Євгенією Павлівною , та Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, яка подана представником Жиліним Олександром Федоровичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Висоцької Г.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади, встановив: У серпні 2020 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів Головного Управління Національної поліції у Київській області, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування шкоди. На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 21 січня 2020 року дільничним інспектором поліції Обухівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Київській області Онопрієнком С.В. було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно позивача за порушення громадського порядку і спокою громадян, за що передбачена відповідальність за ст.173 КУпАП. Постановою судді Обухівського районного суду від 04.03.2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 24.07.2020 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення. Посилаючись на те, що внаслідок протиправних дій працівника поліції, йому було завдано моральну шкоду та майнову шкоду, просив стягнути з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 20 000 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2020 року позо задоволено частково. Стягнуто з держави через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 20 000 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади Головного управління Національної поліції у Київській області. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Київській області, Державної казначейської служби України, Головного управління державної казначейської служби України в Київській області рівними частинами судовий збір на користь держави в розмірі 216 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, представник Головного управління Національної поліції в Київській області - Роменська Є.П. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 полягає у складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно нього. Разом з тим, складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за своєю природою та змістом не являється рішенням суб`єкта владних повноважень та не спричиняє зміни прав чи обов`язків особи, а тому позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, внаслідок складання протоколу про адміністративне правопорушення, не можуть підлягати задоволенню. У результаті розгляду протоколу про адміністративне правопорушення судом винесено постанову, якою провадження по справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 173 КУпАП закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, що слід вважати достатньою моральною сатисфакцією у даній ситуації. Ніякі заходи примусу зі сторони держави до особи не застосовувались. Зазначає, що позивачем не подано суду жодного належного і допустимого доказу на обґрунтування того, що внаслідок складання протоколу про адміністративне правопорушення відбулись кардинальні чи суттєві зміни в перебігу життєвих подій, було спричинено тривалий психологічний дискомфорт чи штучне обмеження у плануванні можливостей, погіршилась його репутація, та загалом, завдало певної моральної шкоди. Такого роду посилання позивача слід вважати голослівними. Щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн., зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду (позивачем) повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наголошує на тому, що позивач намагається стягнути кошти за правову допомогу у розмірі 20 000 грн., які він поніс внаслідок розгляду адміністративної справи №372/312/20, проте у межах адміністративної справи заяви про відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, подано не було. Згідно зі ст. 143 КАСУ питання щодо судових витрат вирішується адміністративним судом у рішенні, постанові або ухвалі. Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі N 6-3261 свО8, від 27.01.2010 у справі N 6- 1163Зсв09, від 03.02.2010 у справі N 6-15773св09. Отже, витрати, пов`язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Не погоджуючись з рішенням суду, представник Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області - Жилін О.Ф. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що наявні в матеріалах справи документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Отже сума витрат на правничу допомогу у розмірі 20000 грн. не відповідає фактичним обставинам справи та обсягу здійсненої адвокатом роботи. Вказане відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постанові № 301/2534/16 від 31.07.2020 року. Зазначає, що позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенню стану здоров`я та його причинно-наслідковий зв`язок. Позивачем не було надано обґрунтованих і розрахункових сум стягнення моральної шкоди. У відзиві на апеляційні скарги позивач, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційні скарги без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що через грубе порушення ДОП Обухівського ВП ГУНП в Київській області Онопрієнком С.В. вимог Інструкції та вимог Закону України «Про Національну поліцію» позивачем було понесено витрати на правничу допомогу під час розгляду адміністративного матеріалу щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.173 КУпАП в межах справи №372/312/20 в розмірі 20000 гривень. Отже, притягнення позивача до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження. Посилався на інформацію, викладену в соціальній мережі «Facebook» про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, передбачену ст.173 КУпАП працівниками Обухівського ВП ГУНП в Київській області. Під кожним із таких дописів було залишено масу негативних коментарів відносно особи ОСОБА_2 . Через неправомірні дії дільничного офіцера поліції Обухівського ВП ГУНП в Київській області Онопрієнка С.В. відносно ОСОБА_3 , останньому було завдано моральної шкоди, оскільки він тривалий час знаходився у пригніченому стані, через безпідставні звинувачення і висвітлення його особи в якості в негативному світлі із постійним посиланням на те, що ОСОБА_4 є адвокатом та своїми діями ганьбить систему адвокатури України в цілому. Стверджував, що ним належним чином обґрунтовано розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката та подано відповідні докази, на підставі яких може бути визначено розмір витрат з метою їх розподілу договір про надання правової допомоги з додатками, акт наданих послуг, рахунок і платіжне доручення/меморіальний ордер. При цьому, зі змісту акту вбачається, що розмір та вид правової допомоги в ньому повністю відповідає встановленим в договорі (додатку №1 до договору) умовам. Отже, актом доведено обсяг наданих послуг та їх вартість, визначену згідно з умовами договору, а тому розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката по відновленню прав становив реально сплачені 20 000 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню виходячи з наступного. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що здійснення провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесені особою витрати на погашення штрафу накладеного судом. Суд першої інстанції посилався на ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» , відповідно до якої громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми сплачені у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином, моральна шкода. Оскільки позивачем було сплачено 20000 грн. Адвокатському бюро «Могильницький та Партнери», за рахунком на оплату №12/09 від 01.09.2020 року до договору за надану правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи №372/312/20, що підтверджується меморіальним ордером №73427908.1 від 04.09.2020 року, то розмір завданої позивача матеріальної шкоди становить 20 000 грн. Також, з огляду на положення ст. 23 ЦК України, ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» за наявності заподіяння громадянинові моральної шкоди її розмір визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених Законом із урахуванням вимоги розумності та справедливості. Здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень, інше), а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди відповідно до норм ст.1176 ЦК України. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховуючи, що незаконні дії органів поліції завдали моральних страждань позивачу, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, вимагали додаткових зусиль для організації свого життя, мали інші негативні наслідки морального характеру, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав за доцільне стягнути на користь позивача 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Крім того, суд зазначав, що посилання представника Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, на те, що органи Державної казначейської служби не вступали у правовідносини з позивачем і будь-якої шкоди останньому не завдавали, відхиляються судом як такі, що суперечать положенням ст.1176 ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України №845 від 03 серпня 2011 року, висновку Верховного Суду висловленому у постанові №640/16169/17 від 05.02.2020 року. Доводи Головного управління Національної поліції в Київській області стосовно того, що позивачем не визначені підстави та не надані докази для відшкодування шкоди, відхилені судом з тих підстав, що вони не відповідають дійсним обставинам справи. Проте з такими висновками суду колегія суддів не погоджується, оскільки вони зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначав, що у зв`язку з незаконними діями дільничного офіцера поліції, які проявились у завідомо незаконному складенні протоколу про адміністративне правопорушення про притягнення його до адміністративної відповідальності, позивачу було завдано матеріальної та моральної шкоди. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з протоколом серії ГР № 211860 від 21 січня 2020 року про адміністративне правопорушення, складеного дільничним офіцером поліції Обухівського ВП Онопрієнком С.В., 06 грудня 2019 року о 18 год. 30 хв. ОСОБА_2 перебуваючи у громадському місці, а саме: м. Обухів, вул. Київська, 113-А ресторан «Золотий фазан», висловлювався нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_5 , чим порушив громадський порядок і спокій громадян, чим вчинив правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП. Постановою Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року провадження у справі № 372/312/20 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 173 КУпАП, закрито за відсутності складу адміністративного правопорушення. Приймаючи вказану постанову, суддя Обухівського районного суду Київської області посилалась на те, що нецензурне висловлювання з боку ОСОБА_2 мало місце і дія відбулася в громадському місці на території ресторану «Золотий фазан». Проте суд не вбачав обов`язкової складової адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, у виді його суб`єктивної сторони, яка повинна була виразитися в хуліганському мотиві. Постановою судді судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду від 24 липня 2020 року апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_5 , особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , захисника Могильницького В.Ю. - залишено без задоволення, а постанову судді Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року щодо ОСОБА_2 - залишено без змін. Залишаючи без змін постанову Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року, апеляційний суд вважав, що висловлювання нецензурною лайкою у громадських місцях є неприпустимою поведінкою будь-якого свідомого і вихованого члена суспільства. Проте такі дії не у кожному випадку утворюють склад адміністративного правопорушення із застосуванням заходів адміністративного впливу. В даному випадку компетенція суду поширюється виключно на вирішення питання про наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП, якого у ході провадження у цій справі не встановлено. Вирішення питання про дотримання етичних норм або про відповідальність іншого виду, окрім адміністративної, перебуває поза межами компетенції суду при розгляді цієї справи. Позивачем було сплачено 20 000 грн. Адвокатському бюро «Могильницький та Партнери», що підтверджується рахунком на оплату №12/09 від 01.09.2020 року Адвокатського бюро «Могильницький та Партнери», актом наданих послуг від 01.09.2020 року та меморіальним ордером №73427908.1 від 04.09.2020 року за надану правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи №372/312/20. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені частиною сьомою статті 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. Керуючись наведеною нормою, зважаючи на факт існування постанови Обухівського районного суду від 04.03.2020 року, залишеної без змін постановою Київського апеляційного суду від 24.07.2020 року, про закриття адміністративного провадження відносно позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу матеріальної та моральної шкоди. Однак, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачають відшкодування шкоди не у будь-якому випадку закриття відносно особи адміністративного провадження, а лише у випадках, встановлених даним Законом. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. З аналізу вказаних норм вбачається, що за встановленою Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» процедурою у разі закриття адміністративного провадження особі відшкодовується не будь-яка шкода, а лише та, яка передбачена ст. 1 вказаного Закону, тобто завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна або незаконного накладення штрафу, що в даному випадку відсутнє. Інша завдана особі шкода також підлягає відшкодуванню, однак за загальною процедурою, зокрема, передбаченою положеннями ст. 1173, 1174 ЦК України. У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що в наведених у статті цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги та моральна шкода. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Разом з тим, враховуючи, що у даній справі не було встановлено незаконне застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконна конфіскація майна, незаконне накладення штрафу, що передбачені пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» як підстава для відшкодування шкоди, зазначений Закон до даних правовідносин застосуванню не підлягає. Відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою цих органів при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування. Також цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Отже, необхідною підставою деліктної відповідальності органу державної влади є наявність трьох таких складових у сукупності: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Разом з тим, позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій працівників поліції, оскільки жодного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до статей 221, 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. При цьому сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди. Зазначений правовий висновок було зроблено Верховним Судом в постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №312/262/18, який відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України має бути врахований при вирішенні даної справи. Згідно з ч.1, 2 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень. Статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію» встановлені основні повноваження поліції, яка відповідно до покладених на поліцію завдань: виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення адміністративних правопорушень; припиняє виявлені адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю га здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення адміністративного правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про адміністративні правопорушення або події; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Згідно з ст.30 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом. З матеріалів справи встановлено, при складанні протоколу працівник поліції діяв у межах наданих повноважень відповідно до ст. 255 КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію». Доказів неправомірності дій працівників поліції та/або їх винних дій суду не надано. Отже, складений працівником поліції протокол про адміністративне правопорушення не є актом, який встановлює, змінює чи скасовує норми права у відповідній сфері відносин, або породжує права і обов`язки для позивача. Протокол про адміністративне правопорушення є лише фіксацією порушення, яке виявлено працівником поліції, та відповідно до статті 251 КУпАП є одним із джерел доказів та підставою для подальшого провадження у справі. Протокол, як доказ, підлягає оцінці при розгляді уповноваженою особою справи про адміністративне правопорушення і не може бути скасований. При складанні протоколу про адміністративне правопорушення відносно позивача працівник поліції діяв у межах наданих повноважень відповідно до ст. 255 КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію», а доказів про визнання його дій неправомірними позивачем не надано, як і не доведено факту завдання йому цими діями моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку з протиправністю дій і завданням шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки у даному випадку відсутні усі обов`язкові складові цивільно-правової відповідальності. Посилання позивача у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу на те, що протиправність та неправомірність дій працівників поліції щодо складання у відношенні нього протоколу про адміністративне правопорушення підтверджується постановою Обухівського районного суду Київської області від 04 березня 2020 року у справі № 372/312/20 про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 173 КУпАП, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказаною постановою неправомірність дій працівників поліції щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення не встановлено. При цьому, як вбачається з постанови Київського апеляційного суду від 24 липня 2020 року у справі № 373/312/20, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необхідність закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю події адміністративного правопорушення, суд виходив з того, що дії ОСОБА_2 за своїм зовнішнім проявом були подібними до дій, що утворюють об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП. Суд вважав недоведеним наявність у діях ОСОБА_2 суб`єктивної сторони цього правопорушення у зв`язку з відсутністю в його діях хуліганського мотиву. Це вказує на відсутність у діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП . Отже, як у постанові судді Обухівського районного суду Київської області від 04.03.2020 року про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за ст. 173 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, так і в постанові судді Київського апеляційного суду від 24 липня 2020 року, відсутні висновки про встановлення факту неправомірності дій працівників поліції. Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що закриття судом першої інстанції провадження у справі про адміністративне правопорушення свідчить про незаконність дій посадових осіб, якими було складено протокол про адміністративне правопорушення, оскільки відповідно до статті 251 КУпАП протокол є одним із джерел доказів та підставою для подальшого провадження у справі, він підлягає оцінці при розгляді уповноваженою особою справи про адміністративне правопорушення. Рішення про встановлення факту неправомірності дій працівників поліції по складанню протоколу про адміністративне правопорушення - відсутнє. Крім того, щодо позовних вимог позивача щодо стягнення на його користь коштів, сплачених адвокату за надану правову допомогу в рамках справи про адміністративне правопорушення, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне. Витрати, зокрема, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18). Отже, заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату правової допомоги не є збитками, оскільки такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, не мають ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з поведінкою відповідача, протиправність дій, рішень чи бездіяльності працівників якого у даній справі не доведена, тому відсутні підстави для відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 20 000 грн. Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що судові витрати та суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги відшкодовуються у випадках, наведених в статті 1 цього Закону. Проте, враховуючи вимоги ст. 1 вказаного Закону, колегія суддів вважає, що у справі про адміністративне правопорушення судові витрати та суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги відшкодовуються лише у випадках заподіяння шкоди внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу. Оскільки у даному випадку постанова про накладення зазначених адміністративних стягнень на позивача жодним уповноваженим органом чи судом не приймалась, то правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 відсутні. З огляду на викладене вище, апеляційний суд вважає, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України на наведене вище уваги не звернув, не визначився з характером спірних правовідносин, у зв`язку з чим допустив порушення норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційних скарг та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 2522 грн. 40 коп. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області, яка подана представником Роменською Євгенією Павлівною, - задовольнити. Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, яка подана представником Жиліним Олександром Федоровичем, - задовольнити. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 грудня 2020 року - скасувати та прийняти постанову: У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у Київській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області про відшкодування матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконним рішенням службової особи органу державної влади - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь до Головного управління Національної поліції в Київській області судові витрати по сплаті судового збору розмірі 2522 грн. 40 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя - доповідач: Ящук Т.І. Судді: Махлай Л.Д. Немировська О.В.