Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/8109/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/8109/20 пров. № А/857/4451/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Глушка І.В., Довгої О.І., за участю секретаря Мельничук Б.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року (ухвалене головуючим - суддею Дорошенко Н.О. у м. Рівне, повний текст судового рішення складено 15 січня 2021 року) у справі № 460/8109/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просила: визнати протиправною відмову відповідача щодо призначення позивачу пенсії за віком через незарахування до загального страхового стажу часу роботи з 13.11.2001 по 31.12.2003 та з 01.12.2006 по 31.12.2010 (сукупний страховий стаж за даний період - 36 місяців); зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсії за віком з 23.08.2020, зарахувавши до страхового стажу час роботи з 13.11.2001 по 31.12.2003 та з 01.12.2006 по 31.12.2010 (сукупний страховий стаж за даний період - 36 місяців). В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що відмова ГУ ПФУ в Рівненській області призначити їй пенсію за віком через неврахування до страхового стажу вказаних вище періодів є неправомірною, всупереч документально підтвердженому здійсненню позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування. Вважає, що зазначені періоди повинні бути зараховані їй до трудового стажу, виходячи з відомостей про факт реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності, перебування на обліку платника податків, сплати фіксованого податку. Зауважила, що вона не повинна нести відповідальність чи зазнавати негативних наслідків через незбереження чи знищення державними органами старих відомостей та баз даних (про сплату єдиного податку/страхових внесків), які необхідні їй для призначення пенсії. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15.01.2021 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що умови зарахування відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу пов`язуються з документальним підтвердженням здійснення підприємницької діяльності, яке є відмінним та залежить від форми оподаткування фізичної особи-підприємця. За обставинами справи, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку відповідача (довідка ОК-5), страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки 10 місяців 11 днів. При цьому, суд встановив, що згідно з базою даних Реєстру застрахованих осіб про застраховану особу ОСОБА_1 відсутні відомості про період ведення позивачем підприємницької діяльності та сплату єдиного внеску. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що незбереження відомостей та бази даних ще не свідчить про відсутність факту сплати нею загальнообов`язкових платежів до державного бюджету та Пенсійного фонду України. Вважає, що вона не повинна нести відповідальність чи зазнавати негативних наслідків через незбереження чи знищення державними органами старих відомостей та баз даних (про сплату єдиного/фіксованого податку/страхових внесків), які потрібні їй для призначення пенсії. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.09.2020 звернулась до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою № 2651 про призначення пенсії за віком. До заяви позивач долучила: копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера; копію паспорта; копію трудової книжки; копію диплому про навчання; довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000; довідку з ДПІ про облік як суб`єкта підприємницької діяльності; копію свідоцтв про шлюб та народження дітей, що відображено в розписці-повідомленні (а.с. 43). Окрім цього, з відзиву на позов та долучених до відзиву документів встановлено, що позивач також подавала органу Пенсійного фонду: копію свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єктів підприємницької діяльності; копію патенту, виданого Дубенською ОДПІ 02.02.2009 серія ПАЄ № 047758; копії квитанцій про сплату фіксованого податку. ГУ ПФУ в Рівненській області відмовило в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, про що повідомило заявницю листом від 22.09.2020 № 1700-0702-8/28821 (а.с. 11). Позивач вважаючи таку відмову протиправною, звернулася до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Згідно із преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV ( далі - Закон № 1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені устатті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. При цьому п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з п .3-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Статтею 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. До досягнення віку 60 років, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року. Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цьогоЗаконуза даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01 травня 1993 року, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток №1). Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. Відповідно до пп. 2 п. 2.1 розділу П Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №

637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності. З огляду на вказане до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме: до 01 травня 1993 року час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків; з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків; з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК). Статтею 1 Закону № 1058-IVвизначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку. Згідно ч. 1 ст. 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно даних, які містяться в системі персоніфікованого обліку відповідача (довідка ОК-5), страховий стаж ОСОБА_1 становить 23 роки 10 місяців 11 днів. При цьому згідно з базою даних Реєстру застрахованих осіб про застраховану особу ОСОБА_1 відсутні відомості про період ведення позивачем підприємницької діяльності та сплату єдиного внеску (а.с. 41-42). Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 13.11.2001 по 31.12.2003 то колегія суддів зазначає наступне, Як встановив суд першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що відповідно до поданого ОСОБА_1 органу Пенсійного фонду для призначення пенсії за віком свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єктів підприємницької діяльності - фізичної особи від 31.01.2000, проведено державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця (а.с. 46). Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ОСОБА_1 , до ЄДР внесено запис про дату державної реєстрації 31.01.2000; види економічної діяльності: роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям (основний); з 01.02.2000 взято на облік як платника податків (а.с. 14-15;16). Однак судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні відомості, які б у встановленому порядку підтверджували здійснення ОСОБА_1 в період з 13.11.2001 по 31.12.2003 підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування. При цьому, внесення до ЄДР відомостей про реєстрацію певного виду економічної діяльності не виключає здійснення інших видів діяльності, жодним чином не підтверджує форму оподаткування, а відтак не може вважатися належним та допустимим доказом здійснення підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування. З урахуванням наведеного, позовні вимоги в означеній частині документально не підтверджені, а тому суд вважає відсутніми для зарахування позивачу до страхового стажу періоду з 13.11.2001 по 31.12.2003. На обґрунтування позовних вимог в частині періоду з 01.12.2006 по 31.12.2010 позивачем надані квитанції про сплату фіксованого податку, які датовані періодом з листопада 2006 року по липень 2010 року (а.с.17-29) та патенти на здійснення роздрібної торгівлі, які видані податковим органом позивачу 28.02.2008 та 02.02.2009 (а.с. 30,61). Разом з цим, відповідно до проаналізованих вище правових норм, період здійснення підприємницької діяльності зі сплатою фіксованого податку з 1 січня 2004 року зараховуються до страхового стажу виключно згідно з відомостями бази даних реєстру застрахованих осіб, однак стосовно позивача такі відомості в цьому реєстрі відсутні. Отже, надані позивачем докази не дають підстав для зарахування їй до страхового стажу періоду з 01.12.2006 по 31.12.2010. Оскільки за період 13.11.2001 по 31.12.2003 та з 01.12.2006 по 31.12.2010 відсутні відомості про сплату позивачем страхових внесків до Пенсійного фонду України та відсутні будь-які інші документи, відповідно до яких можна зарахувати періоди здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, тому підстави для зарахування вказаних періодів до страхового стажу ОСОБА_1 відсутні. Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі статус підприємця та перебування позивача на загальній системі оподаткування не означає фактичне провадження підприємницької діяльності особою та автоматичну сплату страхових внесків. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року у справі № 460/8109/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. В. Глушко О. І. Довга Повний текст постанови складено у строк встановлений частиною 3 статті 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 11 травня 2021 року у зв`язку із тим, що суддя Довга О.І. з 05 травня 2021 року по 10 травня 2021 року перебувала у відпустці.