Постанова Донецький апеляційний суд № 264/4721/20

22-ц/804/1005/21 264/4721/20 Єдиний унікальний номер 264/4721/20 Номер провадження 22-ц/804/1005/21 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мальцевої Є.Є., суддів Баркова В.М., Лопатіної М.Ю., секретар судового засідання - Сікора М.М., учасники справи: позивач - Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , яка діє також в інтересах ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі апеляційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради на заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Іванченко А.М., у цивільній справі за позовом Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року позивач звернувся до суду із позовною заявою про визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Маріупольської міської ради №6/13-1265 від 22.11.2011 року «Про прийняття в міську комунальну власність гуртожитків: по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , які знаходяться на балансі Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», гуртожиток по АДРЕСА_1 був безоплатно переданий у міську комунальну власність. На підставі ордеру від 15.10.2012 року ліжко-місце в кімнаті АДРЕСА_1 , було надане ОСОБА_2 з її дітьми: неповнолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , відповідачі з 24.10.2012 року зареєстровані у кімнаті. Проте за вказаною адресою не проживають, з грудня 2019 року у кімнаті перебувають чергові гуртожитку, особистих речей у кімнаті немає, а є заборгованість по сплаті комунальних послуг. Визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, необхідно позивачу з метою надання житла для заселення категорії осіб, які потребують поліпшення житлових умов. Заочним рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 січня 2021 року позовні вимоги Виконавчого комітету Маріупольської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задоволені частково. Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим в АДРЕСА_1 . Вирішено стягнути солідарно з відповідачів судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить змінити рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог та ухвалити нове про повне задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що місцем проживання неповнолітньої дитини є місце проживання її батьків. Малолітня дитинна не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом залежить від набуття або втрати такого права батьками. Тому дитина не може бути самостійним відповідачем за позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та зберігає або втрачає таке право автоматично разом із батьками. Суд не врахував похідний від наймача характер права дитини на користування житлом, а також презумпцію «проживання дитини разом із батьками», що суперечить ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» та нормі ст. 160 СК України. Крім того, таке рішення перешкоджає виконанню обов`язку позивача щодо забезпечення житловою площею осіб, що перебувають на квартирному обліку, хоча наймач спірного житла та члени його сім`ї за місцем реєстрації не проживають, житлом не користуються. Справа неодноразово призначалася до розгляду у суді апеляційної інстанції, відповідачі до суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином рекомендованими поштовими відправленнями. Представник позивача також до суду не явився, про час та місце розгляду справи повідомлений, про що свідчить розписка в матеріалах справи. Представник третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради надав апеляційному суду заяву про розгляд справи без його участі. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що рішенням Маріупольської міської ради №6/13-1265 від 22.11.2011 року «Про прийняття в міську комунальну власність гуртожитків: по АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 , які знаходяться на балансі Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», гуртожиток по АДРЕСА_1 був безоплатно переданий у міську комунальну власність. На підставі ордеру №506 від 15.10.2012 року, наданого ПАТ «ММК імені Ілліча», ліжко-місце в кімнаті АДРЕСА_1 , було надане ОСОБА_2 з її дітьми: неповнолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Згідно з даними реєстру територіальної громади м.Маріуполя у кімнаті АДРЕСА_1 , з 24.10.2012 року зареєстрована ОСОБА_2 . Відповідно до акту обстеження житлового приміщення від 18.06.2020 року, складеного комісією Управління міського майна Департаменту по роботі з активами, встановлено, що ОСОБА_2 з її дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за вказаною адресою не проживають, з грудня 2019 року у кімнаті перебувають чергові гуртожитку, заборгованість по сплаті комунальних послуг за воду складає 7766 грн. Вирішуючи справу, суд прийняв до уваги, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 більше року не проживають у спірному житлі, що перешкоджає позивачу реалізовувати свої права щодо цього майна, тому вважав, що є законні підстави для визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування житловим приміщенням. В цій частині рішення ніким не оскаржується, тому у відповідності до положень статті 367 ЦПК України колегією суддів не переглядається. Що стосується позовних вимог щодо визнання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, то суд відмовив в таких позовних вимогах, пославшись на те, що неповнолітній ОСОБА_3 не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт непроживання у спірній квартирі не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування житлом. Крім того, доказів на підтвердження того, що неповнолітній ОСОБА_3 набув право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов`язком. В силу вимог ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Також вказаною статтею ЖК України передбачено випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання. Згідно зі ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Як роз`яснив Пленум ВСУ у постанові від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Як вбачається зі справи, на підтвердження факту непроживання наймача із неповнолітньою дитиною у спірному приміщенні позивач надав акт від 18.06.2020 року, де вказано, що ОСОБА_2 не проживає у кімнаті, але з цього акту неможливо встановити, з якого часу не проживає відповідач, чи вибула вона з гуртожитку, чи зберігаються її речі у кімнаті, або вивезені, чи немає перешкод у користуванні спірним житлом з огляду на те, що кімната використовується як службове приміщення для чергових гуртожитку з грудня 2019 року. (а.с.15). Тобто неможливо встановити, ви втратила відповідача інтерес до спірного житла. З висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Маріупольської міської ради вбачається, що висновок про неможливість визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування спірним приміщенням, зроблений тільки на підставі акту про непроживання від 18.06.2020 року, який позивач надав до позовної заяви, ніяких інших обставин органом опіки не встановлювалося. (а.с.33-34) Отже, встановити з цих даних усі складові, необхідні для з`ясування поважності причин відсутності відповідача понад шість місяців у спірному приміщенні, неможливо. Суд першої інстанції розглянув справу в заочному порядку і визнав ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням. Як вище зазначалося, рішення в цій частині ніким не оскаржується, тому колегія суддів його в цій частині не переглядає. При вирішенні позовних вимог про визнання неповнолітнього ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції керувався частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України, за якими місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Підстава, на якій місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що він набув права користування цим житлом на законних підставах. Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку). Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Права малолітньої дитини на проживання у житловому приміщенні є похідними від права батьків (або одного з них). Причини непроживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для малолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків. Малолітня дитина не є самостійним суб`єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України). У відповідності до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції). Не можна вважати неповажною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Судом при вирішенні цього питання правильно прийнято до уваги правові висновки суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19). Посилання представника позивача у скарзі на висновки Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №468/847/16-ц не спростовують рішення суду в частині відмови в позовних вимогах, а напроти, акцентують уваги суду на необхідності перевірки правових підстав для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і стосовно неповнолітньої дитини також. За таких обставин колегія суддів вважає, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення. За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 264 ЦПК України. Обставини, на які посилається представник позивача у скарзі, були предметом перевірки суду, їм надана відповідна мотивована правова оцінка. Твердження позивача в апеляційній скарзі зводяться до незгоди із висновками суду щодо застосування норм матеріального права, однак змістом оскарженого рішення не підтверджуються, обставин, встановлених судом, не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскарженого рішення, і на висновки суду не впливають, тому в їх задоволенні належить відмовити на підставі статті 375 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради залишити без задоволення. Заочне рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складений 11 травня 2021 року. Судді Є.Є. Мальцева В.М. Барков М.Ю. Лопатіна